Тема 12. Економічне зростання та економічний розвиток

тужностей. Але повна зайнятість при цьому досягається не завжди.

Темп економічного зростання, коли інвестиційні витра­ти будуть достатніми для забезпечення повної зайнятості, Р. Харрод назвав природним темпом.

Якщо фактичний темп економічного зростання дорівнює гарантованому, то такий стан є прийнятним для підприєм­ців, оскільки забезпечує повне використання капіталу, але він не задовольняє найманих працівників, оскільки існує ви­мушене безробіття.

Якщо гарантований темп перевищуватиме природний, то спостерігатиметься дефіцит трудових ресурсів. Тоді фак­тичний темп буде нижчим, ніж гарантований. Очікування не реалізуються, і підприємці будуть вимушені скоротити обсяг випуску й інвестиційний попит, що зумовить депресивний стан економіки.

Якщо ж гарантований темп буде меншим за природний, то фактичний темп перевищить гарантований. Така ситуа­ція означає, що в економіці існуватиме неповна зайнятість і з’являться умови для збільшення інвестування. Економіка переживатиме бум.

Ідеальним, бажаним станом для економіки є ситуація, коли фактичний, природний і гарантований темпи врівнова­жені.

Оскільки будь-яке відхилення економічної системи від умов гарантованого темпу зростання виводить систему з рів­новаги, то динамічна рівновага в цій моделі теж виявляється нестійкою. Така обставина лежить в основі обґрунтування потреби в державному втручанні в економіку.

Обмеженість кейнсіанських моделей економічного зрос­тання виявляється в їх передумовах:

• вони використовують виробничу функцію В. Леонтьє- ва, в якій праця й капітал не є товарами-субститутами, що суперечить дійсності;

• вони вважають незалежними один від одного такі па­раметри: співвідношення доходу й капіталу, граничну норму заощаджень, приріст чисельності працівників, що мінімізує ймовірність досягнення рівноважного економічного зростай-

ня. У цих умовах порушення рівноважного обсягу одного з її параметрів руйнує рівновагу всієї системи.

Обмеженість кейнсіанських моделей макроекономічного зростання намагаються подолати неокласичні моделі.

Неокласична модель Р. Солоу. Модель зростання Роберт Солоу розробив у 1956 р., а в 1987 р. отримав за цю роботу Нобелівську премію з економіки.

До передумов моделі належать:

• досконала конкуренція на ринках ресурсів;

• взаємозамінність ресурсів, тому замість виробничої функції В. Леонтьєва використовують функцію Кобба — Дуг- ласа, в якій праця й капітал — товари-субститути. Матема­тично функцію Кобба — Дугласа можна подати так:

¥ = НК,Ь) = К^аЬ^а~¹, (12.15)

де У — річний обсяг виробництва (ВВП);

К — обсяг капіталу, витрачений на річний обсяг вироб­ництва ВВП;

Ь — обсяг праці, витрачений на річний обсяг виробленого ВВП;

а — частка внеску капіталу до обсягу виробленого ВВП;

1-а — частка внеску праці до обсягу виробленого ВВП;

• постійна віддача від масштабу, тобто сума коефіцієнтів при К і Ь дорівнює одиниці {[а + (1 - а)] = 1

• постійна норма амортизації (вибуття) капіталу;

• брак інвестиційних лагів (зношений капітал одразу відновлюється);

• спадна гранична продуктивність капіталу.

Характеристики моделі Р. Солоу.

• враховує вплив на економічне зростання трьох фак­торів: праці (Ь), капіталу (К), технологічного прогресу (Е). Праця й капітал мають короткостроковий вплив на еконо­мічне зростання, а технологічний прогрес — довгостроко­вий;

• параметри моделі беруть із розрахунку на одиницю праці, тобто в моделі параметри набувають таких форм:

268