Тема 11. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття

и-и_р — рівень циклічного (кон’юнктурного) безробіття; У_р-У — кон’юнктурний розрив між потенційним і фак­тичним обсягами національного виробництва.

Початок 70-х років XX ст. продемонстрував одночасне зростання інфляції й безробіття. Така ситуація в економіці отримала назву стагфляція (рис. 11.3). Співіснування без­робіття і темпів інфляції, що підвищуються, називається сламфляцією. У лекції з нагоди вручення Нобелівської пре­мії в 1976 р. М. Фрідмен зазначив, що стагфляція поступи­лася місцем сламфляції.

Рис. 11.3. Крива Філіпса в умовах стагфляції

На основі концепції “кривої Філіпса” можна сформулю­вати висновки для економічної політики:

1. кейнсіанські пропозиції стимулювання попиту урядом з метою досягнення повної зайнятості є недосконалими, ос­кільки породжують інфляцію. Найнижчим рівнем безро­біття, який можна підтримувати протягом певного часу, не спричиняючи інфляції, є природний рівень безробіття (ПРБ);

2. ПРБ можна визначати приблизно, узявши за основу рівень безробіття в ті роки, коли фактичний ВВП дорівнював потенційному;

3. оскільки утримання рівня безробіття нижче природно­го потребує постійного зростання темпів інфляції, то це зво­

237

дить нанівець вигоди від високого рівня зайнятості, адже оп­тимальною політичною метою є нульова інфляція;

4. політика “нульової інфляції” болісна, але недовга.

Унаслідок дефляційної політики відбудеться скорочення використання виробничих потужностей і зростання безробіт­тя, яке триватиме доти, доки люди почнуть знижувати влас­ні інфляційні очікування.

Головним завданням макроекономічної політики є під­тримання повної зайнятості за стабільного рівня цін.

Державне забезпечення зайнятості здійснюється як пря­мими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

• законодавче регламентування умов наймання та вико­ристання праці через трудове законодавство;

• створення нових робочих місць;

• стимулювання найманих працівників до пропонуван­ня трудових послуг тощо.

Непрямі методи такі:

• державна політика стимулювання створення додатко­вих робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

• фіскальна політика, спрямована, з одного боку, на змі­ну ставок оподаткування, а з іншого — на використання суб­сидій, асигнувань та інших важелів з метою підтримання та підвищення рівня зайнятості;

• здійснення виплат на безробіття тощо;

• досягнення рівня прожиткового мінімуму і створення умов для його забезпечення;

• вплив на зменшення диференціації доходів;

• захист інтересів споживачів;

• створення сприятливих умов для професійної, терито­ріальної та соціальної мобільності населення;

• організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском до результа­ту діяльності незалежно від галузі, в якій ця діяльність здій­снюється.

238