Тема 11. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття

(М_п-М_п_₁

І м_п

де М_п — пропозиція грошей у п-му році;

М_п1 — пропозиція грошей у (п - 1)-му році; Р_п — рівень цін у /г-му році.

³ Р

П п-1

до рівня цін залишається незмінним, то інфляційний пода­ток і сеньйораж однакові, тобто ІТ = БЕ.

Номінальна і реальна вартості грошей не збігаються, але виготовлення нових грошей усе-таки пов’язане з певними витратами.

Позначимо ці витрати М_с. Тоді формула сеньйоражу ма­тиме такий вигляд:

де М_с — витрати на виготовлення нових грошей.

Хто втрачає більше від інфляційного податку? Чим бід­ніші люди, тим більшу частку свого доходу вони сплачують у формі інфляційного податку.

Для інфляційного податку є певна межа зростання інфля­ції, за якою відбувається зменшення грошових касових за­лишків, а також зменшення податкових надходжень у ви­гляді сеньйоражу.

Непрогнозована інфляція дає боржникам вигоду, а креди­торам — збитки. Оскільки серед трьох основних макроеконо- мічних суб’єктів національного ринку домогосподарства — переважно чисті кредитори, а держава й підприємці — чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє дохо­ди домогосподарств на користь підприємницького і держав­ного секторів економіки.

Непередбачувана інфляція перерозподіляє доходи за ра­хунок тих, хто є власником номінальних активів (доходи від яких фіксуються в номінальному вираженні), на користь тих, хто є власником реальних активів (доходи від яких ко-

(11.12)

ригуються згідно з рівнем інфляції). Непередбачувана інфля­ція сприяє перерозподілу багатства від старшого покоління до молодого, адже люди похилого віку схильні утримувати більше номінальних активів, ніж молодь.

Антиінфляційна політика — це система цілей і засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідностей між темпами зростання грошової маси і тем­пами зростання благ.

Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп ін­фляції не перевищує 20—ЗО % за рік.

До засобів впливу на економіку адаптивної політики на­лежать:

• поступове обмеження грошової пропозиції;

• індексація грошових доходів;

• стабілізація інфляційних очікувань;

• посилення регулювання цін і доходів;

• укладання договорів із підприємцями та профспілка­ми щодо темпів підвищення цін і заробітної плати.

Активна політика передбачає різке (шокове) зменшення пропозиції грошей. Найчастіше її застосовують в умовах гі­перінфляції.

Активна політика використовує такі групи заходів:

1. прямі монетарні заходи:

а) контроль за грошовою емісією;

б) заборона емісійного фінансування державного бю­джету;

в) здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу за допомогою операції на відкритому ринку;

г) реалізація грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати;

2. заходи, спрямовані проти інфляції попиту, тобто:

а) зменшення державних витрат;

б) зростання податків;

в) зменшення бюджетного дефіциту;

г) здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

д) стабілізація валютного курсу;

3. заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат):

234