Тема 11. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття

Зростання витрат на одиницю продукції в економіці при­зводить до зменшення прибутку (за умови незмінності рівня цін). Це спонукає товаровиробників зменшувати обсяг про­позиції, що, у свою чергу, спричиняє підвищення цін. Таким чином, графічно інфляцію витрат (пропозиції) можна про­ілюструвати зміщенням кривої АБ ліворуч (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Інфляція витрат (пропозиції)

Інфляція пропозиції (витрат) має два головні джерела:

1. підвищення цін на енергію та сировину;

2. зростання номінальної заробітної плати.

Інфляція, спричинена зростанням номінальної заробіт­ної плати, — різновид інфляції внаслідок збільшення витрат ниробництва.

Інфляція попиту й інфляція пропозиції (витрат), незва­жаючи на різні причини походження, мають здатність пере­ходити одна в одну. Пояснюється цей феномен тим, що зрос­тання рівня цін в економіці (незалежно від того, які фактори мого спричинили) потребує підвищення заробітної плати та розгортання програми компенсаційних заходів для населен­

229

ня. Водночас заробітна плата є чинником інфляції попиту й інфляції пропозиції.

Використовуючи кількісні показники, виокремлюють та­кі форми інфляції:

• помірна, якій властивий не надто швидкий темп зрос­тання рівня цін (до 10 % за рік);

• галопуюча, яка передбачає річне підвищення цін від 10 до 200 %;

• гіперінфляція, яка характеризується темпом підви­щення цін, який перевищує 200 % річних.

Галопуюча інфляція — це така ситуація в економіці, коли:

• підприємці постійно підвищують ціни;

• банки неухильно підвищують плату за кредит, невпин­но падає купівельна спроможність населення;

• економіка перебуває у фазі такої напруженості, коли на межі можливого здійснюються регулювання та координа­ція міжгалузевих зв’язків;

• постійно коригується соціальна політика;

• активно діють банківські структури.

За помірної інфляції підприємці та фінансові структури можуть адекватно реагувати на зміни на ринку, а уряд — ко­регувати свою фінансово-економічну політику. За кейнсіан- ською теорією, помірна інфляція сприяє економічному роз­виткові, активізації підприємницької діяльності та не має небезпечного впливу на економіку.

В умовах гіперінфляції:

• руйнуються господарські зв’язки;

• масово банкрутують підприємства;

• припиняють діяльність підприємці.

Прихована інфляція — це такий стан в економіці, коли за сталих цін спостерігається дефіцит товарів і послуг.

До ознак прихованої інфляції належать:

• тимчасове заморожування доходів і цін;

• запровадження тотального державного контролю за ці­нами;

• визначення цін “стелі” та “підлоги” тощо.

230

Приховану інфляцію не можна визначити безпосередньо, але є опосередковані методи вимірювання:

• співвідношення між контрольованими державою ціна­ми та цінами ринку;

• зниження рівня товарно-матеріальних запасів;

• втрати часу на пошук потрібних товарів;

• співвідношення між “вимушеними” заощадженнями та величиною касових залишків тощо.

Процес, протилежний інфляції, називають дефляцією. Термін “дефляція” походить від лат. “йе/7аііо” та означає в перекладі“видування”,“здування”.

За економічним змістом дефляція — стійке й тривале зни­ження рівня цін.

Уповільнення темпів інфляції називають дезінфляцією.

У найзагальнішому вигляді коригування номінальних доходів з урахуванням інфляції здійснюється за допомогою рівняння Фішера:

і = г + Р^е, (11.7)

де і — номінальна відсоткова ставка;

і— реальна відсоткова ставка;

Р — очікуваний рівень інфляції.

Інфляція й державний борг. Причини обмежених можли­востей знецінення державного боргу в сучасних умовах такі:

• збільшення частки короткострокових боргових зобо­в’язань держави;

• зростання міри чутливості (коефіцієнта еластичності) реагування величини відсоткової ставки на рівень інфляції;

• надання довго- та середньострокових кредитів не од­разу в повному обсязі, а траншами, що також дає можливості врахувати вплив інфляційних процесів на ціну позики.

Інфляція й заробітна плата. Крива Філіпса відображає зв’язок між інфляцією (знеціненням) заробітної плати та від­ставанням змін обсягів ВВП і може бути представлена фор­мулою

д_ш = ЦУ-У_р), (11.8)

або

231

цг — 'Уґ _

де q_(S^ = — — — темп інфляції заробітної плати;

Щ-і

У — фактичний обсяг ВВП;

У^ — потенційний обсяг ВВП;

X — коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування за­робітної плати на зміни обсягу ВВП.

М. Фрідмен і Е. Фелпс критикували криву, описану фор­мулою (11.8), адже вона не враховує очікуваної інфляції, яка узгоджує обсяг заробітної плати з очікуваним зростанням рівня цін.

З урахуванням інфляційних очікувань рівняння кривої Філіпса (11.8) набуває вигляду

д_ю=Р%МУ-У_2?), (11.9)

де р^е — очікуваний рівень інфляції.

Інфляція впливає не тільки на долю дебіторів і креди­торів, найманих працівників і підприємців, а й зачіпає інте­реси держави.

Ефект О лівера — Танзі: будь-яка інфляція зменшує по­датковий тягар. Цей ефект виявляється більше в міру зрос­тання темпу інфляції та відстрочення часу сплати податків.

Інфляційний податок (ІТ) пов’язаний із втратою вартості (купівельної спроможності) грошей унаслідок інфляції. Його сплачують ті, хто має гроші на рахунках у формі готівки. Ін­фляційний податок обчислюється за формулою

М

ІТ = Р , (11.10)

де ІТ — інфляційний податок;

Р — темп приросту інфляції за рік;

М

— рівень реальних грошових залишків.

Сеньйораж визначається купівельною спроможністю гро­шей, випущених в обіг за певний період:

232