Тема 8. Ринок грошей і проблеми його рівноваги

Рис. 8.14

Основні поняття

Акція. Готівка. Гроші. Гроші високої ефективності. Гро­шова база. Грошовий ринок. Грошові агрегати: МО, МІ, М2, М3 та ін. Депозити. Доходи (збитки) від володіння боргови­ми зобов’язаннями. Ефективний попит. Загальні резерви ко­мерційних банків. Кембриджське рівняння. Коефіцієнт де­понування. Крива ЬМ. Купівля боргових зобов’язань (надан­ня позик). Ліквідність. Модель /5 — ЬМ Дж. Хікса. Надлиш­кові резерви. Нейтральність грошей. Норма обов’язкових банківських резервів. Облігації. Обов’язкові (мінімальні) ре­зервні вимоги. Первинна заборгованість. Первинні кредито­ри. Попит на гроші за моделлю Баумоля — Тобіна. Попит на гроші за мотивом перестороги. Проміжна заборгованість. Пропозиція грошей. Простий грошовий (депозитний) муль­типлікатор. Реальний обсяг попиту на гроші. Рівновага на грошовому ринку: коротко- та довгострокова. Рівняння Фі- шера. Складний грошовий мультиплікатор. Спекулятивний попит на гроші. Теорія переваг ліквідності. Теорія попиту на гроші М. Фрідмена. Трансакційний мотив попиту на гроші. Фактичні резерви. Фінансові посередники. Функції попиту на гроші. Функції пропозиції грошей.

190

Теоретичні основи

Ринок праці — це система соціально-економічних відно­син між роботодавцями та найманими працівниками в купів- лі-продажу трудових послуг за цінами, що формуються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є тру­дові послуги.

До суб’єктів на цьому ринку належать:

• продавці, тобто ті, хто шукає роботу за наймом, і ті, хто вже надає трудові послуги;

• покупці — ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці).

Мотиви поведінки обох суб’єктів ринку праці (найманих працівників і роботодавців) визначає один параметр — став­ка заробітної плати.

Залучених до процесу виробництва людей називають зай­нятим населенням. Усе населення поділяють на дві групи: інституціональне та неінституціональне.

До інституціонального населення належать особи, які ще не досягли працездатного віку, і ті, хто вже вибув зі скла­

191

ду робочої сили у зв’язку з виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції чи з інших причин.

Серед неінституціонального населення розрізняють еко­номічно активне й економічно неактивне. До економічно не­активного належать особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом. Економічно активне населення — це зай­няті наймані працівники та безробітні.

Отже, визначальним критерієм активності населення, за концепцією Міжнародної організації праці (МОП), є здат­ність саме до найманої праці та вільне волевиявлення стосов­но активного пошуку роботи за наймом. Саме тому підприєм­ці, люди вільних професій не належать до економічно актив­ного населення, оскільки вони здатні до праці, але не до най­маної, а до вільної.

Частка економічно активного населення в загальній його кількості визначає рівень економічної активності, тобто

де і? — рівень економічної активності;

Ь — чисельність тих, хто працює за наймом;

ІР — кількість безробітних;

і? + Ь = И — чисельність економічно активного населення (робочої сили);

Т — загальна чисельність населення;

Гінст — чисельність інституціонального населення;

Т_неІНСт — чисельність неінституціонального населення.

Чисельність зайнятих і безробітних утворює економічно активне населення або кількість робочої сили.

Осіб, які не мають роботи за наймом, але активно її шука­ють і готові почати працювати в будь-який момент, назива­ють безробітними. Особи, котрі мають роботу зі стандартним навантаженням, а також особи, зайняті неповний робочий день, як і самозайняті, належать до категорії зайнятих. Осіб,

(9.1)

Т +Т •

1ИРФ йот

ІНСТ НЄ1НСТ

НЄ1НСТ

або

Л = —100%,

Т

(9.2)

192