Складові виховного процесу та критерії його ефективності

Складові виховного процесу (практична реалізація) – це:

• педагогічна діагностика,

• педагогічне прогнозування (науково-методичне передбачення оптимальних (найкращих) результатів у вихованні в конкретних педагогічних умовах, виходячи зі специфіки змісту виховних дій та добору засобів і методів виховного впливу);

• організація навчально-пізнавальної діяльності,

• організація предметно-трудової діяльності,

• організація соціально-комунікативної діяльності,

• організація ціннісно-орієнтаційної діяльності,

• регулювання та корекція ділових товариських стосунків.

Критерії ефективності процесу виховання студентської молоді – самопізнання, самоусвідомлення, самовиховання, ставлення до навчання й оволодіння знаннями, до громадсько-політичного життя, суспільно-корисної праці, товаришів, батьків, інтересів держави.

Критерії вихованості особистості

Критерії вихованості студентів:

• активність у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу та громадській роботі;

• фізична, моральна та розумова готовність до здійснення професійних та соціальних функцій;

• сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі і свого народу;

• готовність і бажання працювати задля розквіту Української держави та захищати її;

• повага до Конституції, державної символіки та законодавства України, сформованість правової культури;

• чуття духовної єдності поколінь, любові та поваги до батька та матері, свого роду та історії рідного народу;

• культура спілкування, висока мовна культура, володіння українською мовою;

• шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій українського та інших народів;

• сформованість духовної культури особистості та готовність до вибору власної світоглядної позиції;

• висока художньо-естетична освітченість і вихованість, побутова та гігієнічна культура;

• сформованість творчої особистості, цивілізованого господаря, дбайливе ставлення до природи;

• глибоке усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

• непохитна вірність українській національній ідеї, принципам народної моралі (духовності, доброзичливості, правдивості, справедливості, патріотизму, працьовитості, скромності, милосердю;

• благородство, почуття власної гідності, готовність захищати слабших, турбота про молодших, шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі.

Запитання:

1. У чому полягає сутність, основні функції та мета виховання студентів ?

2. Розкрийте принципи, методи та форми виховної роботи у вищих навчальних закладах.

3. Проаналізуйте технологію виховання студентів.

4. Охарактеризуйте основні напрями виховання студентської молоді.

5. Розкрийте складові виховного процесу та критерії його ефективності.

Тема 3. 2. Студент і студентство як об’єкт і суб’єкт виховання

Студент (лат. studens, від studio – навчаюсь) – учень вищого навчального закладу. У Стародавньому Римі та в середні віки студентом називали кожного зайнятого процесом пізнання. З організацією в XІІ ст. університетів термін “студент” застосовували до тих, хто навчався (спочатку і до тих, хто викладав) в університетах. Після введення в університетах вчених звань для викладачів (магістра, професора та ін.) студентами називають лише тих, хто в них навчається.

Законом України “Про вищу освіту” студент (слухач) визначається як “особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів”.

Студент є об’єктом педагогічної діяльності. Продукти діяльності викладача матеріалізуються у психічному обличчі іншої людини – у заннях, вміннях, навичках, рисах характеру. Своєрідність цього об’єкту полягає в тому, що він одночасно є суб’єктом діяльності, проте не педагогічної, а навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об’єктом діяльності студента є наукова, теоретична та практична інформація, якою він має оволодіти. Продуктом його діяльності є відпові: усні, письмові, графічні. Таким чином, у студента як суб’єкта діяльності є своя мета, свій об’єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості. Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. У процесі організації викладачем впливу на свій об’єкт потрібно враховувати те, що студент ніколи не розвивається в прямій залежності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими його психіці – особливостями сприймання, розуміння, запам’ятовування, становлення волі, характеру, формування загальних і специфічних здібностей. Студент не народжується суб’єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання. Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб’єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, самовдоволення.

Студентство є складовою частиною молоді, її специфічною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту та праці, суспільною поведінкою та психологією, системою ціннісних орієнтацій. Студентство – це соціальна група в системі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції.