Тема 2. 4. Форми організації навчального процесу у вищій школі

Згідно з “Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” від 02.06.1993 р., навчальний процес здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, контрольні заходи. Основними видами навчальних занять є лекція, семінарське заняття, індивідуальне заняття, консультація.

Навчальні заняття у вищих закладах освіти

Лекція (від лат. Lectio – читання) виникла в середні віки. В той час це був чи не єдиний спосіб накопичення знань, оскільки тоді книжка була рідкісним явищем. Сьогодні дещо інша ситуація. Працюють як державні, так і приватні видавництва, видається безліч різних книжок, журналів, брошур. Більше того, набуло свого розквіту кіно, телебачення, технічні засоби навчання, з¢явилась можливість отримати певну інформацію з Інтернету. Проте, необхідно зауважити, що лекція все ж залишається основною, найскладнішою, кульмінаційною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, призначеною для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція – це стрункий і систематичний виклад певної наукової проблеми або її частки. Лекція визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі, закладає основи розуміння та ставлення до навчального предмету.

Лекція – один із словесних методів, відрізняється від інших видів усного викладу великим обсягом і широтою матеріалу, його значимістю, науковістю та послідовністю викладу. Зазвичай лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекції проводяться для однієї або більше академічних груп студентів.

Лекція – це творчий процес, у якому одночасно беруть участь і лектор, і студенти. Лекції викладачів (доцентів, професорів) вищої школи стисло, але ґрунтовно висвітлюють основні проблеми науки, допомагають студентам у навчанні, пробуджують у студентів інтерес до певної інформації, прагнення до здобуття знань і допомагають усвідомити основну сутність означеної проблеми, розібратися у складних теоретичних положеннях, ознайомитися з найновішими здобутками науки, зорієнтувати в літературі, відкривають перед ними перспективу подальшої самостійної роботи, слугують своєрідним орієнтиром для поглибленого вивчення проблеми.

Лектор зобов¢язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

За дидактичними завданнями лекції поділяються на такі типи:

• вступна (висвітлюються загальні уявлення про мету та завдання всього навчального курсу, про структуру та логіку конкретної галузі науки, місце й зв’язок з іншими навчальними дисциплінами, створюються умови для розвитку у студентів пізнавального інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);

• тематична (поточна) (всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, висвітлюються конкретні питання, виділяє провідні аспекти наукової проблеми, розглядаються основні поняття, найсучасніші здобутки найбільш суперечливі аспекти);

• заключно-узагальнююча (підсумкова, заключна) (виділяються вузлові питання лекційного курсу, зосереджується увага на практичному значенні одержаних знань, підводиться підсумок вивченого матеріалу з конкретного предмета; спеціальним завданням є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення конкретного предмета);

• оглядова (установча) (висвітлюються методологічні проблеми поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи, педагогічної практики тощо, сприяє забезпеченню належного взаємозв’язку та наступності між теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками студента).

На основі провідного методу проведення лекції, виокремлюють такі їх типи:

• лекція-розповідь (послідовний виклад навчального матеріалу (теми) у вигляді монологу без залучення студентів до зовнішнього діалогу; у такій лекції викладач подає глибокий, цілісний, логічно побудований виклад основного фактологічного та теоретичного матеріалу теми, переважно в монологічній формі);

• лекція-діалог (інформативно-діалогічні, проблемні);

• лекція-пояснення (матеріал не лише подається інформаційно, а й кожен факт, явище, пояснюється);

• пояснювально-ілюстративна лекція (словесне пояснення матеріалу супроводжується візуальною формою його подачі);

• лекція-консультація (перед лекцією або у процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь);

• лекція-дискусія (викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами, керує колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки та помилкові думки деяких студентів);

• лекція-бесіда (найпростіша форма активного залучення слухачів до навчального процесу; для виявлення думки та рівня ознайомленості студентів з даною проблемою, ступеня їх готовності до сприйняття наступного матеріалу на початку лекції викладач адресує питання всій аудиторії. Слухачі відповідають з місць. Для економії часу питання мають формулюватися так, щоб на них можна було б давати однозначні відповіді. Думки студентів дають можливість викладачу найбільш доказово доводити кожну наступну тезу своїх міркувань);

• проблемна або евристична лекція (передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення в пізнавальній діяльності студентів; створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних завдань, пошук способів розв’язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних із них);

• лекція із запланованими помилками (лекція-провокація) (у змісті лекції навмисно закладаються помилки змістовного чи методичного характеру. Перед початком занять обов’язково вказується їх кількість. За 10-15 хвилин до закінчення заняття студенти мають назвати й обґрунтувати допущені помилки. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють і коригують свої пропозиції у конспектах);

• лекція із застосуванням ігрових методів (інтерактивна лекція) (використовуються інтерактивні форми роботи).

Лекція виконує три основні функції, передбачені програмою:

• інформаційну (дає певні відомості);

• стимулюючу (пробуджує інтерес до теми, спонукає вивчати тему, звертатися до різних джерел);

• виховну та розвивальну (дає оцінки явищам, розвиває мислення).

Лекція складається з трьох частин:

1. Вступна частина. Називається тема, задиктовується план слухачам, формулюються завдання, дається коротка характеристика проблеми, висвітлюється стан питань, називається рекомендована література, встановлюється зв¢язок із попередніми заняттями.

2. Основна частина. Виклад матеріалу в логічній послідовності з уведенням елементів зворотного зв¢язку. Розбираються факти, приводиться необхідна інформація, аналізується досвід, даються, в разі потреби, історична довідка, оцінка практиці, що склалася науковими дослідженням, встановлюється зв¢язок із практикою життя, розкриваються перспективи розвитку, можливі наукові пошуки з означеної проблеми.

3. Підведення підсумків. Формулюються основні висновки, вказівки щодо подальшої самостійної роботи, методичні поради. Даються відповіді на запитання слухачів.

Принципи відбору і викладу лекційного матеріалу

• принцип науковості (матеріал відповідає досягненням сучасної науки, містить основні вузлові питання, поняття, ідеї, наукові концепції, перспективи подальшого розвитку науково-теоретичної сфери, є найбільш яскравим фактичним);

• принцип доступності (обсяг нового матеріалу прямопропорційний обсягу сприйняття, пам'яті, уваги, студентів, повинен регулювати те, щоб навчальний матеріал був у достатній мірі роз'яснений студентам (розтлумачені всі нові терміни, поняття, слова, дотримання принципу доступності не повинен знижувати роль принципу науковості);

• принцип наступності (кожна лекція передбачає органічний зв'язок з попереднім і наступним матеріалом);

• принцип історизму (матеріал повинен співвідноситися з тією епохою, коли зародилася ідея, розглядалося явище чи певний факт, має допомагати студентам краще осмислити цінність відкриття);

• принцип зв'язку теорії з практикою (лекційний виклад повинен мати практичну орієнтацію, кожне теоретичне положення повинно пов'язуватися з конкретною практикою, необхідно звертати увагу студентів на практичне застосування того чи іншого загального положення).

Семінар (від лат. seminarium – розсадник) як форма навчання започаткована в давньогрецьких і римських школах, а з XVII ст. вона використовувалася в західноєвропейських університетах. Семінарські заняття застосовувалися і у вітчизняній вищій школі.

Семінарське заняття – форма навчального заняття, за якою викладач організовує дискусію з наперед визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною. програмою дисципліни. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою.

Вимоги до семінарських занять:

• студенти повинні заздалегідь (за 7-10 днів) знати тему та мету семінару, отримати план або перелік питань чи теми індивідуальних завдань (рефератів). План семінару має відбивати як тематичні питання попередньої лекції, так і положення навчальної програми;

• викладач повинен ознайомити студентів зі списком рекомендованої літератури, надати інформацію про те, які джерела є в бібліотеці та читальному залі університету;

• стиль проведення заняття повинен бути емоційно-підсиленим, жвавим, дискусійним, характеризуватися проблемністю висвітлення навчальних питань;

• навчальна інформація, викладена на лекціях, повинна бути у змісті семінару, закріплюватись у пам’яті студентів і конструктивно переводитись у площину пошукової діяльності, практичного застосування знань для розв’язання різнопланових завдань;

• викладач повинен сприяти тому, щоб студенти самостійно дійшли висновків і узагальнень щодо проблеми, яка обговорюється на семінарському занятті.

• з кожного дискусійного питання бажано щоб висловлювалося якомога більше студентів, була створена атмосфера напруженої розумової праці;

• педагогічна взаємодія в системі “викладач-студенти” повинна бути довірливою, шанобливою, ввічливою.

• кожен виступ студента повинен бути об’єктивно оцінений. Хто із студентів на семінарських заняттях отримав незадовільну оцінку, повинен індивідуально опрацювати матеріал та отримати оцінку у співбесіді з викладачем у позааудиторний час.

За структурою семінари можуть бути:

• семінар-бесіда (слово викладача, бесіда за окремими необ’єктивними питаннями, підведення підсумків викладачем);

• семінар-доповідь ((за рефератом) доповідач і опоненти, рецензент);

• семінар-розв’язування задач (вступне слово вчителя, виступи, колективне обговорення – оцінка роботи);

• семінар-диспут (проміжний вид між семінаром-бесідою та повідомленням: вступне слово викладача, дискусія, підведення підсумків);

• семінар-“круглий стіл” (обмін думками);

• семінар-засідання експертної групи;

• семінар-прес-конференція (кілька студентів готують доповіді з усіх питань за планом семінару. Після виступу доповідачам ставлять питання за типом прес-конференції);

• семінар-мозковий штурм (проводиться для вирішення недосліджених або мало досліджених питань науки, де кожен студент висловлюється так, як він вважає правильно. Іноді називають “ринок ідей”);

• семінар-з’їзд, симпозіум, дебати тощо.

Залежно від складності, об’єму і вимог поділяються на просемінари (підготовці), власне семінари, міжпредметні семінари; залежно від мети – семінар-повторення і систематизації знань, семінари вивчення нового матеріалу, комбіновані; залежно від форми проведення (реферативний), коментоване читання, розв’язування задач, комбінований, міжпредметний семінар і його різновидність – семінар-конференція.

Семінарські заняття є природним продовженням розгляду матеріалу раніше прочитаної лекції з дисципліни. Вони передбачають поглиблене вивчення окремих педагогічних проблем на основі самостійного опрацювання джерел. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Окрім програмного матеріалу, викладач повинен пропонувати завдання проблемно-пошукового та творчого характеру, які студенти можуть готувати за бажанням.

Семінари сприяють розвиткові творчої самостійності студентів, поглиблюють їх інтерес до науки та наукових досліджень, виховують педагогічний такт, розвивають культуру мовлення, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії.

Практичне заняття — це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами сформульованих завдань. Перелік тем практичних занять визначається робочою програмою дисципліни. Для більш ефективного оволодіння студентами практичними навичками та вміннями академічна група поділяється на дві підгрупи.

Основна мета практичних занять – розширити, поглибити, удосконалити, систематизувати, закріпити, деталізувати наукові знання, отримані студентами на лекціях та у процесі самостійної роботи, виробити практичні навички та вміння з певної дисципліни. Практичні заняття дозволяють реалізувати принцип зв'язку теорії з практикою.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання та обчислювальною технікою, а при необхідності – на виробництві. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті, тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з викладачем, який читає лекції з цієї ж дисципліни.

На практичних заняттях виконуються завдання, які повною мірою відображають теоретичний матеріал і є його ілюстрацією, а також завдання творчого і проблемно-пошукового характеру, які потребують від студента перетворень, реконструкцій, узагальнень. Для їх виконання студентам необхідно застосовувати раніше набутий досвід, встановлювати внутрішньопредметні і міжпредметні зв'язки. Зокрема студенти можуть готувати різноманітну виробничу документацію, виконувати технологічні операції, знайомитися з сучасними технологіями виробництва певної продукції.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викла­дачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, врахову­ються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Лабораторне заняття – це вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни. При цьому він оволодіває практичними навичками роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводяться у спеціа­льно обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткуван­ня, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть про­водитися в умовах реального професійного середовища. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять не дозволяється.

Залежно від характеру спеціальності, навчальним планом передбачається на лабораторні заняття 20-30% навчального часу. Проведенню лабораторного заняття передує лекція, бо теоретичний матеріал слугує підґрунтям виконання експери­ментальної роботи. Лабораторні заняття сприяють активізації навчання, роблять наочними і переконливими ті принципові наукові положення, які повідомляються на теоретичних заняттях.

Форми організації лабораторних занять залежать, перш за все, від кількості студентів, змісту й обсягу навчального матеріалу, числа лабораторних робіт та матеріально-технічної бази кафедри. Розрізняють такі форми:

• фронтальна (усі студенти одночасно виконують одну і ту ж лабораторну роботу. Заняття проводяться чітко за лекціями, де студенти оволодівають необхідним науково-теоретичним матеріалом. Для фронтальної роботи в лабораторії кафедра повинна мати достатню для однієї групи кількість однотипних експериментальних стендів (інколи допустимо організація виконання лабораторної роботи парами (мінігрупами) – 2-3 студенти на одне робоче місце. У вищій школі зазвичай організоване при вивченні фізики, хімії, технології матеріалів та деяких інших дисциплін. Вона полегшує організацію та проведення занять, керівництво експериментами з боку викладача, спрощує процедуру захисту, сприяє дотриманню логіки навчального процесу. Недоліки (методика роботи дозволяє деяким студентам копіювати техніку експериментування, звітні матеріали; не сприяє формуванню пізнавальної самостійності студентів, гальмує розвиток їх творчих здібностей, умінь і навичок експериментування);

• циклова (роботи поділяються на декілька циклів відповідно до розділів лекційного курсу);

• індивідуальна (передбачає почергове виконання робіт студентами, які одночасно працюють на різних робочих місцях. Переваги: студенти виявляють більше самостійності в оволодінні навичками експериментування, об'єктивніше здійснюється контроль навчальних досягнень, організованіше проходить захист звітів і відбувається індивідуальне керівництво роботою студента з боку викладача. Недолік: завжди частина робіт виконуються за тематикою, ще не висвітленою на лекціях. А залишати їх проведення на період після закінчення лекційного курсу також не завжди доцільно та можливо.

Більшість кафедр знаходять вихід у комбінуванні різних форм організації лабораторних занять відповідно до своєї матеріальної бази, тематики робіт, кількості студентів на курсі тощо.

Вимоги щодо проведення лабораторних занять:

• до кожного заняття студент має бути добре підготовленим;

• на кожному занятті необхідно проводити інструктаж з техніки безпеки та слідкувати за тим, щоб при проведенні експериментів студенти дотримувалися відповідних правил;

• викладач повинен індивідуально з кожним обговорити план роботи, пояснити експериментальні завдання, а в перебігу заняття здійснювати контроль за виконанням етапів лабораторної роботи;

• результати експериментування оформляються у вигляді звіту і підписуються студентом та викладачем;

• звіт про виконання роботи повинен бути захищеним її виконавцем до наступного лабораторного заняття.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отри­мані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при ви­ставлені семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Індивідуальні заняття – форма організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей студента. Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми, методи поточного та підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебіль­шого на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисцип­лін, на старших вони мають науково-дослідний характер і передба­чають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань.

Індивідуальні заняття з певної навчальної дисципліни проводяться з одним або декількома студентами за окремим графіком, затвердженим деканом факультету з метою підвищення рівня їх підготовки та розвитку індивідуальних творчих здібностей. Контроль за дотриманням графіка покладається на деканат факультету.

Консультація — один із видів навчальних занять (індивідуальні або групові), який проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (поточні консультації (проводяться протягом семестру), семестрові (тематичні) та екзаменаційні (перед контрольним заходом (заліком, екзаменом)). У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (як правило, машинне) для виявлення ступеня засвоєності окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості практичних умінь і навичок та перевірки ефективності прийомів і методів навчання, що використовувалися під час аудиторних занять.

Обсяг часу, відведений викладачеві для проведення консультацій, визначається навчальним планом. Консультація є достатньо ефективною формою при вивченні навчальної дисципліни. Мета консультації:

• зорієнтувати студентів у тих випадках, коли вони зустрічаються із труднощами у вивченні тієї чи іншої теми, того чи іншого питання;

• допомогти правильно організувати самостійну роботу щодо вивчення тієї чи іншої теми, того чи іншого питання.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.