2. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми

Як зазначалося, безпосередньою передумовою формування світового господарства є становлення та поглиблення міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці становить собою спеціалізацію галузей народного господарства, підприємств та виробників на виготовленні певних видів продукції, матеріалів та послуг у міжнародному масштабі. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Основними об’єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є:

• відмінність між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів;

• національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах;

• науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки. В цьому зв’язку, як вже зазначалося, виділяють дві групи країн: розвинуті і країни, що розвиваються. Звичайно, така класифікація у певній мірі має умовний характер, оскільки у кожній з названих груп існують значні відмінності між країнами, які впливають і на їх роль у міжнародному поділі праці.

Прийнято розрізняти: загальний поділ праці між великими сферами економіки, частковий – між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює предметну, технологічну та подетальну спеціалізацію.

Основними принципами міжнародного поділу праці є:

• врахування об’єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного народного господарства;

• забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці;

• поєднання міжнародної спеціалізації виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;

• поступове подолання відмінностей у рівнях економічного розвитку, що історично склалися в різних країнах;

• добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.

В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці.

Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв’язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою.

З поглибленням міжнародного поділу праці розвивається і міжнародна промислова кооперація, суть якої полягає в спеціалізації виробництва не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.

З розвитком міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації більш повно проявляється інтернаціональний характер економічних відносин і продуктивних сил, який, на думку вчених, реалізується шляхом інтернаціоналізації виробництва, капіталу та господарського життя. Під інтернаціоналізацією виробництва прийнято розуміти формування виробничих зв’язків на мікрорівні, тобто між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес однієї країни стає залежним від процесу в іншій країні. Інтернаціоналізація виробництва робить вирішальний вплив на розвиток міжнародних економічних відносин.

Інтернаціоналізація капіталу проявляється передусім у вивозі національних капіталів в інші країни з метою створення в них власних або спільних підприємств, а також у розвитку міжнародних форм зв’язків між капіталами різних країн. Характерним проявом цього процесу є виникнення транснаціональних компаній (ТНК), міжнародних промислових, банківських та інших об’єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік різних країн, яке проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, міграції капіталів і робочої сили, зростанні взаємного товарообороту тощо. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює не тільки сферу виробництва, а й сфери розподілу, обміну та споживання.

Міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, міжнародний поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші міжнародні економічні відносини: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.