Контрольні запитання і завдання

1. Коли і як виникла політекономія як наука?

2. Назвіть основні напрями політекономії.

3. Які саме аспекти політичної економії розробляли українські вчені?

4. Що є предметом політичної економії?

5. Яким методом користується політекономія?

6. Що являють собою економічні категорії та економічні закони?

7. Які існують погляди на характер економічних законів?

8. Які функції виконує політична економія?

9. Які основні завдання вітчизняної політекономії?

Тема 2. Фактори виробництва і суспільна праця

В будь-якому суспільстві, має місце взаємодія факторів виробництва. Причому характер цієї взаємодії на різних ступенях історичного розвитку різний і таким же різним є його вплив на результати суспільного виробництва. Щоб з’ясувати суть та економічні форми існування факторів виробництва, доцільно вивчення цих питань здійснювати за таким планом:

1. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

2. Суспільна праця та її значення.

3. Суспільний продукт як результат суспільної праці.

1. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. У будь-якому суспільстві виробництво щоденно має розв'язувати наступні питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти? 3) для кого виробляти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів виробництва: особистого і речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва.

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила – це здатність людини до праці. Іншими словами, робоча сила – це сукупність фізичних і розумових сил людини, які вона пускає в дію кожного разу, коли виробляє які-небудь матеріальні і духовні блага.

Людина як істота сформувалася в умовах колективної (общинної) власності. В подальшому процесі розвитку суспільства виникли приватна та інші форми власності. Кожна з них, в залежності від умов, в тій чи іншій мірі відкриває можливість для реалізації особистості працівника і людини.

Здатність людини до праці змінюється під впливом таких чинників, як рівень кваліфікації та освіти, виробничий досвід і ін.

Речові фактори – це засоби виробництва, які складаються із предметів праці та засобів праці. В процесі праці людина діє на речовину природи і якраз ця речовина є предметом праці людини. При цьому слід пам’ятати, що речовина природи тільки тоді стає предметом праці, коли на неї діє праця. Предмети праці поділяються на два види. Перший – це матеріали, які вперше відділяються працею від природи і перетворюються в продукт (вугілля і руда, що видобуваються в шахтах, риба у природних водоймищах і т.д.).

Другий вид – це предмети праці, які вже зазнали дії людської праці, але призначені для подальшої обробки. Цей вид предметів праці Маркс називає сирим матеріалом, сировиною (руда і вугілля в доменному виробництві, пряжа в ткацькому виробництві).

Як бачимо, не кожний предмет праці є сировиною, хоча кожний сирий матеріал є предметом праці.

Таким чином, предмет праці – це все те, на що спрямована праця людини.

Предмет праці є специфічно історичною категорією. На нижчих стадіях суспільного розвитку коло речовин природи, що входили до предмету праці, було значно обмеженим. В сучасних умовах це коло надзвичайно розширилося. Досить сказати, що предметами праці стали в наш час такі хімічні елементи, які ще не виявлені в природі в своєму природному стані.

Предмет праці розширився і просторово: люди вийшли за межі Землі, включили в коло свого впливу і космічний простір.

Людина діє на речовину природи, тобто на предмети праці, не голими руками, а засобами праці, створеними із речовини природи.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, які людина ставить між собою і предметом праці, і які служать провідником зусиль людини на предмет праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів.

Засоби праці також поділяються на ряд видів. По-перше, це знаряддя праці, тобто інструменти, машини і т.п. Розвиток знарядь праці є першорядним показником технічного прогресу, мірилом розвитку самої робочої сили, тієї продуктивної можливості, яку має в наявності суспільство. Головна відмінна риса кожної історичної епохи в розвитку виробництва полягає передусім в тому, наскільки розвинуті знаряддя праці. По-друге, це виробничі приміщення, залізниці, шосейні та інші шляхи, канали і т.п. По-третє, це земля, вона є засобом праці, оскільки виступає як місце, на якому здійснюється праця, і як носій природних властивостей, що використовуються в землеробстві для вирощення різних культурних рослин.

Засоби виробництва існують в кожному суспільстві, але виступають у певній соціально-економічній формі. Так, при капіталізмі речові фактори виробництва належать капіталістові і виступають як капітал. Капітал – це не річ, не гроші самі по собі, а певне виробниче відношення. Суть цього відношення полягає в тому, що, по-перше, засоби виробництва належать капіталістам, по-друге, робітники позбавлені засобів виробництва і вимушені продавати свою робочу силу капіталістам, по-третє, засоби виробництва використовуються для створення додаткової вартості капіталістам шляхом експлуатації найманої праці.

Соціально-економічною формою, в якій виступають засоби виробництва при соціалізмі, є виробничі фонди. Виробничі фонди – це засоби виробництва, які перебувають в суспільній власності і які не можуть бути знаряддям експлуатації. Соціально-економічна суть виробничих фондів полягає в тому, що вони виступають матеріальною основою суспільного виробництва, мета якого – задоволення потреб трудящих.

Як бачимо, між виробничими фондами і капіталом є певні відмінності.

По-перше, виробничі фонди і капітал відрізняються одне від одного соціально-економічним змістом. Капітал – результат експлуатації найманої праці, а виробничі фонди створюються працею вільних працівників. По-друге, вони відрізняються метою і призначенням в суспільному виробництві. Капітал застосовується його власником для одержання максимальних прибутків, а виробничі фонди – для задоволення потреб самих трудящих. По-третє, відмінність полягає у формі і змісті обороту в процесі виробництва. В масштабі всього суспільства капітал становить собою суму індивідуальних капіталів, роз’єднаних приватною власністю, а виробничі фонди становлять матеріальну основу виробничого організму, об’єднаного суспільною власністю. По-четверте, відмінність між ними полягає і в характері руху. Рух капіталу відбувається стихійно, а виробничі фонди створюються і використовуються планомірно.

Капітал і виробничі фонди становлять важливу частину національного багатства відповідного суспільства.

В процесі суспільного виробництва, крім особистих і речових факторів, важливу роль відіграють природні та економічні фактори. Вони можуть гальмувати суспільне виробництво або ж сприяти його розвитку.

Речові та особисті фактори виробництва постійно взаємодіють. Предмети праці та засоби праці, тобто засоби виробництва, не існують як такі, якщо вони не втягнуті в процес живої праці. В свою чергу і сама трудова діяльність людини не існує як така без засобів виробництва, тобто без предметів праці і засобів праці.

З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна і та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для колективної діяльності в умовах первіснообщинного способу виробництва, а також для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме насильницьке поєднання робочої сили із засобами виробництва: у рабовласницькому та феодальному суспільствах.

У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. Робоча сила стає товаром тільки при капіталізмі, коли її носій, по-перше, є особисто вільним і сам розпоряджається нею, по-друге, він позбавлений засобів виробництва і вимушений її продавати капіталісту. На поверхні суспільства вартість і ціна робочої сили виступають у формі заробітної плати. Вартість робочої сили – це практично вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника та членів його сім’ї. Ціна будь-якого товару – це грошовий вираз його вартості. А тому й заробітна плата в умовах капіталізму є перетвореною формою вартості і відповідно ціни товару робоча сила.

За соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили із засобами виробництва, оскільки тут всі працівники є співвласниками засобів виробництва. Зрозуміло, що це має місце тільки в тому випадку, коли всі працівники насправді є співвласниками засобів виробництва.

Спосіб з’єднання робочої сили із засобами виробництва чинить суттєвий вплив на соціальне становище працівника у виробництві, на його місце в системі організації суспільного виробництва, на величину і способи одержання своєї частки створеного продукту.

Незалежно від того, яким способом відбувається з’єднання робочої сили із засобами виробництва, в процесі взаємодії вони розвиваються. Цей розвиток обумовлений тим, що, з одного боку, більш досконалі речові фактори вимагають більш якісного особистого фактора: зайняті у виробництві працівники повинні мати більш високий рівень освіти, професійної підготовки, майстерності тощо. З іншого боку, більш якісний особистий фактор створює більш досконалі засоби виробництва.

Розвиток факторів виробництва окремі вчені витлумачують як появу нових факторів. Так, вони вважають, що новим людським фактором є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність – особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підприємці являють собою людський (суб’єктивний) ресурс виробництва. Останнім часом дехто з вчених виокремлює інформаційний та екологічний фактори. Проте, як нам думається, ускладнення і розвиток факторів суспільного виробництва не відміняють того, що основними серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства, залишаються речові та особисті.