4. Криза і розпад системи одержавленого соціалізму та їх соціально-економічні наслідки

Кожна економічна система має свої власні закономірності становлення і розвитку. Якщо ці закономірності ігноруються то неминуче розвиваються кризові явища. Ігнорування основних закономірностей розвитку соціалізму на певних історичних етапах мало місце в колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах.

Як відомо, в соціалістичних країнах використовувався плановий механізм господарювання з переважанням адміністративно-командних методів. Цей механізм в умовах СРСР навіть при порівняно нижчій, ніж сьогодні, матеріально-технічній базі під час Великої Вітчизняної війни дав можливість за кілька місяців евакуювати значну частину виробничих потужностей і перебудувати народне господарство таким чином, щоб забезпечити фронт літаками, танками, гарматами і за чотири роки розгромити фашистських загарбників, за п’ять післявоєнних років відбудувати зруйноване народне господарство.

Проте в 60-х роках рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин вимагав планового механізму господарювання з переважанням економічних методів. Виникла потреба здійснити нову комбінацію планового і ринкового механізмів регулювання суспільного виробництва. Причому об’єктивно потрібно було посилити планові засади, але з наголосом на економічні методи.

В дійсності ж в ході реформи 1965 року економіці країни почали насильно нав’язувати широкомасштабні й всеохоплюючі ринкові механізми. Так, виробничі підприємства почали стимулювати не за ефективність праці й кінцеві народногосподарські результати, а за зростання вартісних показників і передусім прибутку. В таких умовах трудові колективи втратили інтерес до скорочення затрат на виробництво, зниження собівартості виробів, зменшення фондомісткості, поліпшення якості продукції, і як наслідок, економіка країни перетворилась у затратну, дефіцитну, інфляційну, байдужу до науково-технічного прогресу.

І вже в ту пору з власного досвіду можна було переконатися, що ринкова економіка ігнорує конкретно-історичні інтереси трудящих, зокрема такі, як більш повне задоволення їх матеріальних й культурних потреб, планомірне зниження роздрібних цін на предмети споживання й послуги, неухильне зростання купівельної спроможності карбованця, планомірне скорочення тривалості робочого дня, збільшення вільного часу, поліпшення умов праці й відпочинку тощо.

Причому, це ігнорування тим повніше, чим настирливіше чужорідним господарським механізмом нашпиговувалися пори суспільного виробництва. Скажімо, спроби активізувати ринок шляхом впровадження вільного ціноутворення на кооперативну продукцію, запровадження договірних цін, скорочення обсягів держзамовлення і т.п. обернулись для людей праці небаченими злиднями і привели до виникнення спекулянтів, казнокрадів, гігантської тіньової економіки. За підрахунками окремих вітчизняних вчених, тіньові капітали в 1990 році в межах колишнього СРСР становили понад трильйон карбованців, левова частка їх припадала на Україну.

Усі ці та інші негативні явища не могли залишитись не поміченими. Проте більшість політиків, науковців й практиків замість того, щоб кваліфіковано розібратися в причинах виникнення кризових явищ і компетентно розробити заходи по переборенню застою й забезпеченню зростання виробництва, проголосили причиною застою плановий механізм господарювання й почали діяти в напрямі повсюдного впровадження ринкових механізмів. Все це і призвело до розвалу економіки Союзу і України в тому числі. А здійснивши розвал економіки, ці ж політичні сили і в Союзі, і в Україні відкрито взяли курс на відновлення капіталістичної системи господарювання, обравши при цьому на роль регулятора ринковий механізм, властивий капіталізму вільної конкуренції, тобто механізм двохсотрічної давності. Він передбачає: відмову від будь-якого державного регулювання; суцільне роздержавлення й приватизацію засобів виробництва; повну свободу підприємництва і вільну, необмежену конкуренцію.

Закликати до такого ринку, писав Дж. Гелбрейт, можуть лише люди з психічним відхиленням клінічного характеру. Він, очевидно, виходив з того, що на той час економіка СРСР та інших соціалістичних країн стояла ближче до економіки розвинутих капіталістичних країн і до магістральної тенденції розвитку суспільного виробництва, ніж та, яку насильно почали впроваджувати під час так званої перебудови. Що це саме так, видно з порівняльної таблиці основ різних економік.

Основи класичної ринкової економіки	Основи ринкової економіки сучасних розвинутих капіталістичних країн	Основи економіки СРСР до перебудови
1)приватна власність на засоби виробництва; 2)вільне підприємництво; вільна конкуренція.	1)приватна власність на засоби виробництва; 2)державна власність на засоби виробництва; 3)колективна власність у формі акціонерній і кооперативній; 4)монополістична власність, в тому числі і ТНК; 5)вільне підприємництво, обмежене державним підприємництвом і регулюванням; 6)державно-монополістичне регулювання.	1)державна власність; 2)колгоспно-кооперативна власність; 3)регулювання незначної частини економіки переважно адміністративними методами (з більш як 24 млн. найменувань тільки 24 тис. планувались, контролювались держпланом і галузевими міністерствами); 4)конкуренція (змагання) між підприємствами; 5)вільне підприємництво щодо розвитку виробництва товарів народного споживання і вибору шляхів та методів реалізації планових завдань.

Основами економіки, яка сьогодні утверджується в колишніх республіках СРСР є: приватна власність, вільне підприємництво, вільна конкуренція. Тобто такі, які мали місце в капіталістичних країнах 200 років тому.

В умовах доперебудовчої економіки України могла нормально діяти і розвиватися ринкова структура, яка охоплює фінансовий ринок (тобто ринок кредитів та цінних паперів), ринок капіталів, валютний ринок, ринок предметів споживання та засобів виробництва і відповідна їй інфраструктура – система банків, торгово-посередницьких фірм, фондових і товарних бірж, система інформації.

Більше того, в доперебудовчий період економіка України мала більші, ніж економіка розвинутих капіталістичних країн, умови для використання таких важелів, як розподіл національного доходу, фінансування виробничих і соціальних витрат, формування податкової політики, контроль кредитної системи і регулювання банківського проценту, здійснення науково-технічної політики, довгострокове програмування, регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Єдина позиція, якою економіка України не була сумісною з структурою класичного ринку, це відсутність ринку праці і притаманної йому інфраструктури, а саме – біржі праці.

Відновлення ринкового механізму двохсотрічної давності не тільки не дає обіцяних результатів, не тільки не створює добробуту на зразок американського чи японського, а навпаки, все більше і більше економіку постсоціалістичних країн штовхає в прірву й загострює соціальні проблеми.

Для того, щоб просуватися вперед у розвитку економіки, необхідно створювати не дикий ринок, а повноцінний планово-ринковий механізм з новою комбінацією адміністративних і економічних методів управління. Спиратися він повинен на державну власність на основні засоби виробництва, на економічний розрахунок й кількісне прогнозування, творчо використаний досвід розвитку ринкових відносин у розвинутих країнах.