Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть основних авторів теорії змішаної економіки.

2. Які основні моделі змішаної економіки?

3. В чому проявляються особливості відносин власності у системі змішаної економіки?

4. Яка роль відводиться державному регулюванню у системі змішаної економіки?

5. В чому полягає обмеженість державного регулювання в системі змішаної економіки?

6. Наскільки повно вирішуються соціальні проблеми в умовах змішаної економіки?

7. Чим зумовлена неможливість розв’язання соціальних проблем в умовах змішаної економіки?

Тема 28. Соціалістична економічна система та її еволюція

Ідеї про соціалістичний та комуністичний устрій суспільства, при якому не буде експлуатації людини людиною, виникали ще в епоху рабовласницького ладу. Ці ж ідеї створювались і розроблялися прогресивними мислителями епохи кризи феодалізму та зародження й становлення капіталізму. Досить згадати утопічний соціалізм, з обґрунтуванням якого виступали Томас Мор і Томазо Кампанелла (16-17 століття), Сен-Сімон, Шарль Фур’є і Роберт Оуен (18-19 століття). Проте перехід до нового ладу і його основні риси вони конструювали умоглядно, а тому й їхні конструкції були утопічними. Наукове обґрунтування соціалізму як першої фази комунізму вперше зробили К. Маркс і Ф. Енгельс. Подальший розвиток їх вчення зробив В. І. Ленін та вчені, які є прихильниками марксизму-ленінізму.

Щоб з’ясувати суть теорії і практики економічної системи соціалізму, доцільно вивчення здійснювати за таким планом:

1. Економічний лад соціалізму та шляхи його становлення.

2. Планомірний розвиток і товарно-грошові відносини.

3. Розподіл за працею та суспільні фонди споживання.

4. Криза і розпад системи одержавленого соціалізму та їх соціально-економічні наслідки.

5. Історичні перспективи соціалізму.

1. Економічний лад соціалізму та шляхи його становлення

К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з того, що розвиток продуктивних сил капіталізму і суспільний характер його виробництва обумовлюють матеріальні передумови заміни капіталізму соціалізмом і комунізмом. При цьому вони наголошували, що така заміна відбувається протягом перехідного періоду, який становить собою цілу історичну епоху – епоху перетворення капіталістичних виробничих відносин в соціалістичні, яка розпочинається з моменту завоювання політичної влади трудящими і закінчується побудовою соціалізму.

В колишньому СРСР перехідний період розпочався після Великої Жовтневої соціалістичної революції, не завершившись, припинився на рубежі 80-х – 90-х років в результаті переорієнтації суспільства на відновлення капіталістичних відносин. В перехідний період здійснюється ліквідація капіталістичної приватної власності і встановлення суспільної власності на основні засоби виробництва, поступове соціалістичне перетворення сільського господарства та впроваджується планомірний розвиток народного господарства, спрямований на дальший розвиток продуктивних сил і піднесення добробуту населення.

Для соціалізму як першої фази комуністичного суспільства властиві такі риси:

• влада належить самим трудящим;

• панує суспільна власність на засоби виробництва;

• відсутня експлуатація людини людиною і відносини між людьми виступають як відносини співробітництва членів єдиної трудової асоціації;

• виробництво ведеться з метою більш повного задоволення потреб суспільства і всебічного розвитку кожного його члена;

• має місце планомірний розвиток економіки.

В кожній країні в перехідний період від капіталізму до соціалізму обов’язково існують три уклади: соціалістичний, приватнокапіталістичний і дрібнотоварний. Крім цих укладів, можуть існувати й інші. В нашій країні були ще й такі, як державно-капіталістичний та патріархальний.

Соціалістичний уклад виникає за рахунок державних підприємств та в результаті націоналізації або викупу великих приватних підприємств у місті й на селі. Його становлення відбувається протягом всього перехідного періоду. В рамках соціалістичного укладу діють об’єктивні економічні закони, які виражають суть соціалістичних виробничих відносин: основний економічний закон, закон планомірного, пропорційного розвитку народного господарства, закон розподілу за працею, закон соціалістичного нагромадження та інші. Хоча дія названих законів відбувається в рамках одного укладу, вона робить вплив на розвиток всієї економіки, оскільки соціалістичний уклад є провідним: йому належать командні висоти в економіці.

Приватнокапіталістичний уклад представлений дрібними та середніми підприємствами в місті та на селі. В рамках цього укладу діють економічні закони капіталізму (закон додаткової вартості, закон капіталістичного нагромадження, закон конкуренції та анархії виробництва та інші). Щоправда, дія цих законів обмежена провідною роллю соціалістичного укладу і властивими йому економічними законами. Сфера їх дії постійно звужується, а з утвердженням безроздільного панування соціалістичних виробничих відносин вони припиняють свою дію.

Дрібнотоварний уклад представляють селяни-середняки на селі та дрібні кустарі в місті. На початку перехідного періоду він кількісно переважає. Його перетворення у соціалістичний може здійснюватися шляхом кооперування. Причому кооперування має відбуватися з дотриманням таких принципів, як добровільність, поступовість, матеріальна й фінансова підтримка кооперативів з боку держави, запровадження найпростіших форм кооперації у сфері обігу (кредитних, збутових, постачальних, споживчих) і поступовий перехід до більш складних форм кооперації у сфері виробництва. В практиці нашої країни основними формами виробничого об’єднання селян були: товариства по спільній обробці землі, в яких праця усуспільнювалась тільки на період польових робіт; сільськогосподарські комуни, в яких усуспільнювалися не тільки основні засоби виробництва, а й другорядні; колгоспи, в яких усуспільнена праця та основні засоби виробництва при збереженні допоміжного господарства на присадибній ділянці.

Разом з тим при проведенні соціалістичних перетворень на селі мали місце окремі відступи від наукових принципів кооперування. Передусім були проігноровані такі принципи, як добровільність й поступовість, що викликало несприйняття окремими селянами виробничої кооперації.

Крім того, мало місце надмірне одержавлення виробництва. Держава встановлювала виробничі плани і кількість ресурсів для кожного підприємства, що істотно обмежувало ринкові зв’язки між окремими господарствами, стримувало матеріальну зацікавленість у результатах виробництва.

Надмірна централізація управління виробництвом не сприяла зростанню ефективності суспільного виробництва. Все це дало підстави багатьом вченим характеризувати соціально-економічний лад колишнього СРСР та деяких інших соціалістичних країн як модель одержавленого (бюрократичного) соціалізму.

Практика соціалістичних перетворень знає і протилежну ситуацію, коли в перехідний період від капіталізму до соціалізму основні засоби виробництва, будучи власністю держави, передаються за певну плату в користування трудовим колективам підприємств. Трудові колективи використовують надані їм засоби виробництва для виготовлення продукції. Їм дозволяється також на свій розсуд купувати або продавати продукти та засоби виробництва й, у певних межах, вільно розпоряджатися своїми доходами від продажу товарів. При цьому має дотримуватись правило: оборотний та основний капітал повинен повністю зберігатися. Тобто ні списання, ні продаж засобів виробництва або продукції не повинні призводити до їх зменшення.

За умов передачі засобів виробництва у користування трудових колективів кожен працівник підприємства одержує право вибирати усіх керівників підприємства та вирішувати питання розподілу доходу підприємства. Причому кожен працівник при прийнятті найважливіших виробничих рішень має лише один голос. Розподіл фонду зарплати серед членів колективу відбувається за кількістю і якістю затраченої праці. Коли ж працівник залишає підприємство, то за ним, крім права на пенсію, не зберігається ні право на участь у прийнятті рішень, ні право на частку в майбутніх доходах підприємства. Така практика мала місце в Югославії, і вона одержала назву ринкового (демократичного) соціалізму.

Проте говорити про моделі соціалізму, очевидно, немає підстав. Соціалізм як соціально-економічний лад може бути тільки тоді, коли є в наявності основні його ознаки. А те, що нині називають моделями соціалізму, є особливостями переходу тієї чи іншої країни до соціалізму.