2. Відносини власності і державне регулювання в системі змішаної економіки

Важливою об’єктивною основою виникнення теорії змішаної економіки стали зміни у відносинах власності розвинутих капіталістичних країн. На відміну від капіталізму вільного підприємництва, в умовах сучасного капіталізму відносини власності зазнали деякої соціалізації. В країнах змішаної економіки поряд з класичним приватним підприємництвом широкого розвитку набули корпоративна (акціонерна), кооперативна і державна форма власності.

Корпоративна власність за своїм характером є колективно-приватною. А тому й вона, з одного боку, зберігає підприємницький інтерес, а з другого – акумулює капітальні ресурси і кошти фізичних і юридичних осіб будь-якої належності і використовує їх з метою збагачення акціонерів.

Кооперативна власність в умовах змішаної економіки є більш колективною, соціалізованою, ніж корпоративна. Вона виникає на основі добровільного усуспільнення членами кооперативу усіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв). Виникнення кооперативної власності розпочиналось із створення найбільш простих форм кооперативів (споживчих та постачально-збутових). І лише з часом виникли виробничі кооперативні підприємства. В нинішніх умовах в більшості країн виробничі кооперативи існують як промислові, сільськогосподарські, житлові, кредитні, споживчі, постачальні та інші. Причому їх кількість і питома вага у народному господарстві кожної країни постійно зростає. Скажімо, в країнах Скандинавії кооперативи реалізують на внутрішніх і зовнішніх ринках до 80%, а в Японії – понад 90% товарної продукції аграрного сектора економіки.

Державна власність в умовах змішаної економіки становить собою власність держави на засоби виробництва. Як відзначалося в попередніх темах, вона виникає шляхом створення підприємств за рахунок державного бюджету, шляхом націоналізації та одержавлення окремих підприємств. Державна власність в умовах змішаної економіки включає в себе не тільки виробничі підприємства та підприємства інфраструктури, а й рухоме і нерухоме майно, необхідне для функціонування апарату державного управління, армії та правоохоронних органів, засоби державної кредитної системи, фонди соціальної інфраструктури – освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо.

Зміни у відносинах власності у системі змішаної економіки свідчать про наявність тенденції до зростання рівня усуспільнення об’єктів власності. Причому воно має місце на рівні окремого підприємства (корпорації), на рівні держави і на міжнаціональному рівні. Якщо цей процес розглядати з точки зору розвитку суспільно-економічних формацій, то є всі підстави твердити, що еволюція власності з боку об’єктів та суб’єктів привласнення здійснюється у напрямі її соціалізації. Інакше кажучи, сьогодні на домінуючу роль серед об’єктів власності висуваються ті, які повинні належати або окремим трудовим колективам, або державі.

Важливою рисою відносин власності у розвинутих країнах Заходу є зростання рівня двох протилежних процесів: деперсоніфікації та персоніфікації власності. Деперсоніфікація власності проявляється у переході власності капіталістів до юридичних осіб – банків, компаній та інших фінансових інститутів в результаті утвердження акціонерних товариств. Скажімо, в Японії в 90-х роках ХХ століття частка юридичних осіб у акціонерному капіталі сягала 80%.

Процес персоніфікації власності також відбувається завдяки механізму придбання акцій, а також через пенсійні та страхові фонди. У США, наприклад, кількість пайовиків пенсійних фондів в середині 90-х років становила майже 70 мільйонів чоловік. Щоправда, управління цими фондами здійснює вузьке коло осіб у кілька сот чоловік. Що свідчить про високу концентрацію влади, тобто права приймати рішення про інвестиції.

Як зазначалося, однією з характерних рис змішаної економіки, на думку багатьох вчених, є використання двох механізмів макроекономічного регулювання: ринкового і планового. Система змішаної економіки прагне зберегти переваги ринкової економіки, водночас усунувши її недоліки. Справа в тому, що модель ринку зразка економіки вільної конкуренції відійшла в минуле. Внутрішня діалектика ринкового господарства за століття свого розвитку призвела до такого збільшення його суперечностей, що стало неможливим існування економічної системи, яка застосовує одні лише ринкові відносини. В механізмі цієї системи відсутні захист конкуренції як однієї з її основ, можливість відтворення та прискорення науково-технічного прогресу, умови для підвищення соціальної ефективності виробництва і задоволення потреб усіх верств населення.

Раніше зазначалось, що з точки зору ринкового господарства найкращим механізмом формування попиту і пропозиції, цін і справедливого розподілу прибутків між усіма суб’єктами господарювання є механізм вільної конкуренції. Проте на межі ХІХ –ХХ століть сама ринкова система почала руйнувати вільну конкуренцію, започаткувавши тим самим процеси самогальмування. Це сталось в результаті того, що вільна конкуренція неминуче призводить до високої концентрації та централізації виробництва і капіталу, а ці останні ведуть до виникнення монополій, які придушують вільну конкуренцію. Тому в умовах змішаної економіки держава, щоб не допустити повного знищення вільної конкуренції, здійснює заходи по збереженню конкурентного середовища.

Головними об’єктами державного регулювання є промисловий цикл, структура суспільного виробництва, зайнятість, грошовий обіг, ціни, соціальні відносини, платіжний баланс тощо. При здійсненні регулювання застосовується система як адміністративних, так і економічних засобів. Причому слід мати на увазі, що ця система засобів у значній мірі залежить від конкретної ситуації в суспільстві та цілей, які передбачає реалізувати державне регулювання.

Скажімо, заходи державного регулювання, обґрунтовані Дж. Кейнсом і застосовані президентом США Ф. Рузвельтом в 30-х роках, носили обмежений характер, оскільки були спрямовані головним чином на подолання затяжної економічної кризи. На відміну від Дж. Кейнса його послідовники 50-х – 60-х років (А. Хансен, Ст. Чейз, П. Самуельсон та інші) пропонували заходи, спрямовані на вирішення таких довгострокових цілей, як: прискорення НТП і структурної перебудови суспільного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, диференціація доходів, підтримання соціального миру в суспільстві і т. ін.

Проте, як буде показано нижче, взаємодія державного регулювання та ринкових механізмів ще не є достатньо ефективною.

Прихильники змішаної економіки вважають, що державне регулювання суттєво активізується у XXI столітті і воно буде більш ефективним щодо вирішення економічних та соціальних проблем суспільства.