2. Рабовласницький спосіб виробництва

Рабство – перша і найбільш груба форма експлуатації людини людиною. Процес виникнення рабовласницьких відносин в різних країнах відбувався по-різному. Проте були і загальні умови, які підготували перехід до рабовласницького способу виробництва. Ці умови такі:

1) розвиток продуктивних сил суспільства до такого рівня, коли стає можливим створення не тільки необхідного, але й додаткового продукту;

2) поява індивідуального господарства і приватної власності на засоби виробництва;

3) розвиток майнової нерівності.

Всі ці умови почали складатися в період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького суспільства розвивається велике виробництво, засноване на простій кооперації праці, що значно підвищувало продуктивність праці. Рабовласницька кооперація праці об’єднувала пригноблених виробників, а первіснообщинна – вільних.

Важливою специфічною рисою кожного суспільного виробництва є особливий характер з’єднання робочої сили із засобами виробництва.

В умовах рабовласницького ладу специфічною особливістю з’єднання робочої сили із засобами виробництва було те, що трудяща людина (раб) була не тільки позбавлена власності на засоби виробництва, а й сама відносилась до засобів виробництва і виступала як власність рабовласника. В стародавньому Римі раба називали знаряддям праці, яке говорить.

Рабовласницькі виробничі відносини характеризувалися прямим позаекономічним примусом людини до праці.

Рабовласницьке виробництво за своєю формою було натуральним виробництвом.

Ця натуральність обумовлювалась низьким рівнем розвитку продуктивних сил і відносною нерозвиненістю суспільного поділу праці, переважанням сільського господарства над іншими галузями виробництва, виробництвом продукції, як правило, для споживання всередині рабовласницького господарства, а не для продажу, позаекономічним примусом виробника до праці і зв’язаним з цим натуральним привласненням робочої сили, яка не є товаром.

Основний економічний закон рабовласницького суспільства – це закон виробництва додаткового продукту для рабовласників шляхом хижацької експлуатації рабів, які перебували в повній власності рабовласників.

Хоча рабовласник повністю розпоряджався матеріальними благами, створеними працею рабів, проте він вимушений був передавати частину матеріальних благ рабам у вигляді засобів існування, тобто у вигляді необхідного продукту.

Другу частину матеріальних благ рабовласник використовував для задоволення власних потреб. Ця частина являла собою додатковий продукт.

Звідси можна зробити висновок, що і сам робочий час раба розпадався на необхідний і додатковий час, а його праця – відповідно на необхідну і додаткову працю.

Проте вся праця раба на поверхні суспільства виступала як додаткова праця, як праця на рабовласника. Це ще більше гнітило працівника, будило в ньому ненависть до експлуататорів, і тим самим гальмувало розвиток продуктивних сил.

Однак на базі рабської сили стародавній світ домігся значного розвитку.

Основними його досягненнями були:

1) розвиток нових галузей в сільському господарстві (садівництво, плодівництво);

2) винайдення і застосування нових знарядь праці (плуга, коси, ткацького верстата тощо);

3) освоєння великого будівництва (греблі, зрошувальні системи, шляхи, кораблі, міста);

4) вдосконалення виробничих навиків та поява нових професій;

5) розвиток науки, архітектури, мистецтва.

В умовах рабовласницького ладу відбулося виникнення купців, а поряд з цим з’явилися й металеві гроші. Все це означало третій великий суспільний поділ праці. Виникає торговий капітал та лихварський капітал.

Проте на шляху прогресу виробництва в рабовласницькому суспільстві з самого початку з’явилися істотні перешкоди. До них відноситься передусім головна суперечність рабовласницького ладу, суть якої заключається в рабській формі праці та рабовласницькій формі власності, в діаметральній протилежності становища раба і рабовласника.

Конкретними формами прояву основної суперечності рабовласницького способу виробництва були:

1) протиріччя між розумовою та фізичною працею. Рабовласники з презирством дивилися на фізичну працю, примушуючи до неї рабів. Самі ж виконували розумову працю (вели державні справи, займалися наукою, мистецтвом і т. ін.);

2) протиріччя між містом та селом (міста були центрами ремісницького виробництва, торгівлі і культури, а околиці міста і далекі провінції їх придатками);

3) протиріччя між великим виробництвом рабовласників і дрібним господарством вільних ремісників і селян (розорення та витіснення вільних дрібних робітників).

В міру розвитку продуктивних сил, ці протиріччя загострювались і викликали кризу й розпад рабовласницького способу виробництва. Великі рабовласницькі господарства ставали все менш і менш прибутковими.

В цих умовах рабовласники розбивають свої земельні володіння на невеликі ділянки і передають їх в оренду вільним селянам, а також і рабам. Одержавши від великого земельного власника (рабовласника) ділянку землі, селяни і раби перетворювалися в підневільних трудівників – колонів, зобов’язаних працювати і віддавати землевласникам значну частину виробленої на землі продукції. Це система колонат.

Виникнення колонату свідчило про те, що рабовласницька форма експлуатації зжила себе. Колонат був зародком нових, феодальних відносин всередині рабовласницького суспільства.

Рабовласницький спосіб виробництва був закономірним етапом в розвитку людського суспільства. Місце, яке він займає в історії людства, визначили класики марксизму-ленінізму. Ф. Енгельс, наприклад, писав, що тільки рабство зробило можливим більш повний поділ праці між землеробством і промисловістю і таким шляхом створило умови для розвитку культури стародавнього світу. Без рабства не було б грецької держави, грецького мистецтва і грецької науки; без рабства не було б і Римської імперії. А без того фундаменту, який був закладений Грецією і Римом, не було б і сучасної Європи.

Виконавши свою прогресивну роль, рабовласницький спосіб виробництва гине в результаті загострення властивих йому суперечностей.

На зміну йому приходить феодальний спосіб виробництва, який забезпечує більшу відповідність виробничих відносин рівневі і характеру продуктивних сил.