2. Виробництво як фактор формування і задоволення потреб

Визначальним фактором формування потреб є виробництво, оскільки воно, по-перше, створює нові зразки продукції, і, по-друге, виробляє достатню кількість цієї продукції, задовольняючи потреби в ній. Поява нових зразків продукції спочатку має обмежений характер і повністю задовольнити попит на них неможливо. Незважаючи на обмеженість, нові вироби стають суспільною потребою. В результаті виникає суперечність між попитом і пропозицією, розв’язання якої (суперечності) можливе в результаті розвитку виробництва. Як бачимо, потреби не тільки є результатом виробництва, а й впливають на нього.

Появі нових потреб виробництво сприяє під впливом цілої низки факторів. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу виробництво змінює свою структуру і пропонує суспільству потреби та послуги вищого порядку. По-друге, розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці сприяють зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення номенклатури виробів, а це останнє породжує нові потреби. По-третє, розвиток виробництва вимагає більш якісної робочої сили (з високим рівнем загальної та професійної освіти), яка, в свою чергу, формує більш високі потреби, необхідні для розвитку особистості. По-четверте, виробництво вимушене постійно оновлювати зразки продукції під впливом конкуренції. Воно прагне виробляти такі продукти, які на даному етапі розвитку мали б високу корисність.

Продукти праці, як і продукти природи, можуть мати корисність, тобто задовольняти яку-небудь людську потребу. Причому розрізняють об’єктивну та суб’єктивну корисність продукту. Об’єктивна корисність продукту – це сукупність хімічних, фізичних, естетичних й інших властивостей продукту, завдяки яким цей продукт задовольняє ті чи інші потреби людини. Корисність продукту існує об’єктивно, тобто незалежно від того, що думає про цей продукт людина. Може бути й так, що людина взагалі нічого не знає про цей продукт, хоча він є корисним.

Суб’єктивна корисність продукту – це оцінка корисності продукту споживачем. Причому ця оцінка є динамічною, тобто такою, що змінюється в залежності від цілого ряду факторів. Серед факторів, які роблять вплив на оцінку корисності продукту, варто виділити такі:

• рівень насиченості благом (продуктом). Кожна додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має меншу додаткову корисність, ніж попередня;

• рівень економічної стабільності (нестабільність спричиняє підвищення оцінок корисності продукту);

• національний та історичний фактори (для одних цінна баранина, для інших – свинина; в один час цінувалися одні вироби, в інший – інші).

Суб’єктивні оцінки тих благ, які купують, формуються на рівні їх граничної, тобто найменшої корисності. Вчення про граничну корисність продукту розробили представники маржиналізму (від слова марджінал – граничний) К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршал, В. Парето та інші.

Згідно з їх теорією, в умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто прагне оптимізувати свій добробут, максимально задовольняючи свої потреби. Для цього покупець виключно суб’єктивно оцінює першорядність тієї чи іншої потреби. Відповідно до цього і розподіляє свій доход. Чим потрібніше благо, тим вища його суб’єктивна оцінка і тим більший попит на нього. Для визначення суб’єктивних оцінок використовують закон спадної граничної корисності, за яким кожна додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має нижчу суб’єктивну оцінку, нижчу суб’єктивну корисність. Скажімо, якщо з цих позицій оцінювати мішок зерна для себе, мішок зерна для коня, мішок зерна для насіння, мішок зерна для папуг, то останній мішок зерна матиме граничну корисність. Після нього користь відсутня.

За допомогою закону спадної граничної корисності є можливість пояснити: 1) чому споживачі купують одні і не купують інші товари; 2) чому різні товари вони купують в різній кількості; 3) передбачити момент насичення ринку певним благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага; 4) розробляти національну економічну, соціальну та науково-технічну політику. Особливо велике значення всі ці моменти мають в умовах планової економіки, яка об’єктивно зорієнтована на більш повне задоволення все зростаючих потреб суспільства.

Наукове обґрунтування економічних потреб дозволяє обґрунтувати показники розвинутості соціальної сфери, рівня реальних доходів, умов праці та побуту, рівнів професійної підготовки та освіти різних соціальних груп населення.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою зорієнтована на низькі потреби. Рівень споживання у більшості населення є настільки низьким, що не забезпечує відтворення навіть тих потреб, які були сформульовані і задовольнялися раніше.

Все це завдає шкоди і людині, і виробництву, і суспільству в цілому.