Контрольні запитання та завдання
Назвіть основні фактори суспільного виробництва.
Яка структура засобів виробництва?
В якій соціально-економічній формі виступають засоби виробництва при капіталізмі та соціалізмі?
Назвіть основні види зрілості суспільного характеру праці.
Яка структура робочого часу?
Що являють собою продуктивність праці та інтенсивність праці?
Що являє собою сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт?
Що являє собою національне багатство?
Тема 3. Економічні потреби суспільства та їх взаємозв’язок з виробництвом. Економічні інтереси
Як відомо, головною продуктивною силою суспільства та рушієм його соціально-економічного прогресу є людина. Водночас вона виступає суб’єктом виробничих відносин, суперечностей та інтересів. Лише реалізуючи свої інтереси, вона робить активний вплив на економіку, науку, культуру й інші сфери життєдіяльності. Все це повинно враховувати кожне суспільство, яке прагне побудувати ефективну систему господарювання. При цьому кожне суспільство має враховувати і той факт, що економічні потреби та інтереси постійно розвиваються, зростають. Щоб уяснити суть та структуру економічних потреб та їх взаємозв’язок з економічними інтересами та виробництвом, вивчення даної теми доцільно здійснювати за таким планом:
1. Економічні потреби суспільства та їх структура.
2. Виробництво як фактор формування і задоволення потреб.
3. Економічні інтереси як рушійна сила соціально-економічного розвитку.
Економічні потреби суспільства та їх структура
Будь-які потреби – це ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити потреби людей у спілкуванні з природою, потреби у засобах виробництва і предметах споживання, потреби у саморозвитку і соціальному спілкуванні, потреби у творчій праці і відпочинку тощо.
Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ і послуг та бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер. Їх походження визначається двома групами причин: фізіологічними, оскільки людина є живою істотою і потребує певних умов та засобів існування; суспільними, оскільки життєдіяльність людини відбувається в рамках суспільства.
Потреби можна класифікувати передусім за суб’єктами та об’єктами.
За суб’єктами потреби поділяються на:
індивідуальні (в їжі, одязі, житлі, у певних послугах людини);
колективні (трудового колективу у кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці);
суспільні (у зниженні рівня інфляції та безробіття, економічному піднесенні, конвертованості національної валюти );
потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливого суб’єкта економіки.
Домогосподарства мають потребу якнайвигідніше розпоряджатися ресурсами (продати, здати в оренду).
Підприємства мають потребу в підвищенні конкурентноздатності своєї продукції, зниженні витрат виробництва, збільшенні прибутків.
Держава має потребу в збільшенні надходжень до держбюджету, недоторканості держкордонів тощо.
За об’єктами потреби класифікуються на:
породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі та ін.) і потреби породжені існуванням людини як соціальної істоти (соціальні потреби в освіті, інформації, спілкуванні та ін.);
матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах) і духовні (потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні);
першочергові (потреби в предметах першої необхідності, продуктах харчування, одягу, житлі, громадському транспорті, збереженні здоров’я) та непершочергові (потреби в предметах розкоші – яхтах, хутрах, парфумах тощо).
Крім того, потреби класифікують за ступенем їх реалізації, поділяючи на абсолютні, дійсні і платоспроможні.
Абсолютні (максимальні) потреби – це ті, які відповідають останнім досягненням науки і техніки і які будуть задоволені в перспективі. Вони є орієнтиром економічного розвитку.
Дійсні потреби – це ті, що склалися на основі досягнутого рівня виробництва і є суспільно нормальними для даного періоду. Вони показують можливість задоволення потреб людини при нинішньому рівні розвитку.
Платоспроможні – це ті, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін. Це фактичне народне споживання. Вони показують відставання задоволення потреб від дійсних. Співвідношення між дійсними і абсолютними потребами показує можливий ступінь задоволення потреб при даному рівні розвитку виробництва. Задоволення абсолютних потреб (ЗАП) можна виразити формулою:
ЗАП
=
Зростання дійсних потреб перебуває під впливом зростання абсолютних потреб.
Важливе значення для розкриття кількісної визначеності задоволення потреб має співвідношення між рівнем платоспроможних потреб (ПСП) та рівнем дійсних потреб (ДП). Його можна виразити формулою:
Реалізація потреб суспільства відбувається таким чином, що платоспроможний попит наближається до дійсних потреб, а останні – до абсолютних.
Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб. Потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.
Одним з фундаментальних положень політичної економії є висновок про те, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, – обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).
Виробництво не лише створює умови для задоволення потреб, які склалися, а й породжує нові потреби. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути розв’язана шляхом економічного стимулювання виробництва.
У зв'язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об'єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб'єктивний фактор. Людина є їх творцем – новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукту як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.
Все це передбачає постійний розвиток виробництва та піднесення його ефективності.
Як вже зазначалося, розвиток потреб знаходить відображення в дії закону зростання потреб. Він характеризує появу все нових і нових потреб та зміну їх структури, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного життя. Водночас із законом зростання потреб діє закон економії праці. Його дія обумовлена обмеженістю ресурсів, необхідних для задоволення зростаючих потреб. Обидва названі закони відбивають дві сторони всезагального економічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, щоб задовольнити їх, повинно прагнути до всебічної економії праці, тобто до ефективного використання економічних ресурсів і задоволення на цій основі таких потреб, які створювали б умови для просування до потреб ще вищого порядку.
На індивідуальному рівні дія закону зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з іншого – у збереженні своєї праці, раціональному її використанні, а тому й визначає певну черговість в задоволенні потреб.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного, багатого життя.
Прийнято розрізняти три етапи розвитку потреб.
Перший етап характеризується домінуванням матеріально-речових потреб (в продуктах харчування, одязі, житлі, речах довготривалого вжитку – телевізорах, автомобілях, холодильниках та ін.).
Другий етап характеризується переходом до “економіки споживання”, мається на увазі формування таких потреб, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги і ін.
Третій етап розвитку потреб характеризується появою і розвитком гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком людини. На цьому етапі має відбутись зміна характеру праці і зростання вільного часу.
Кожна країна проходить ці етапи в різний час, в залежності від рівня розвитку продуктивних сил та існуючого економічного ладу.
Потреби реалізуються в процесі споживання. Однак потреби і споживання не співпадають, бо, як вже говорилося, споживання завжди обмежене платоспроможністю населення та суб’єктів виробництва і самим виробництвом. Для забезпечення оптимального співвідношення між споживанням і потребами необхідно зіставляти фактичний рівень споживання з науково-обгрунтованими економічними потребами. Це дасть можливість судити про ступінь розвитку соціальної сфери, рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки та освіти різних соціальних груп населення, а отже виявити “вузькі” місця і відповідно діяти.