2. Фактори економічного зростання

Кожне суспільство об’єктивно зацікавлене в економічному зростанні. З цією метою воно використовує цілий ряд факторів, які дозволяють забезпечувати стійкі та високі темпи зростання виробництва валового продукту і національного доходу. Серед факторів економічного зростання найбільш загальними є науково-технічний прогрес, зростання капіталоозброєності праці, удосконалення виробничих і організаційно-економічних відносин, чисельність і структура народонаселення.

Як відомо, під впливом науково-технічного прогресу відбувалися зміни технологічних способів виробництва, тобто сукупності засобів виробництва, технології, енергії, інформації та організації виробництва. Ці зміни особливо помітні в умовах революційної форми науково-технічного прогресу, яка розгорнулася в середині 50-х років ХХ століття і одержала назву науково-технічної революції (НТР).

НТР – становить собою стрибок в розвитку продуктивних сил суспільства, перехід їх до якісно нового стану на основі докорінних зрушень в системі наукових знань. Вона забезпечила перехід до нової якості економічного зростання.

По-перше, нова якість економічного зростання полягає в тому, що змінилися його фактори. Головним фактором економічного зростання стала інтенсифікація виробництва, яка передбачає збереження праці, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції. Це досягається шляхом впровадження малоопераційних, маловідходних та безвідходних технологій, створення нової енергетичної бази, предметів праці, які в чистому вигляді не існують в природі.

НТР змінила становище робітника у виробництві. Якщо в триланковій системі машин він був придатком до машини, то в умовах чотириланкової системи машин, тобто в умовах автоматизованого виробництва, робітник стає його контролером і регулювальником. Праця робітника все більше набирає творчого характеру. В умовах НТР відбувається з’єднання науки з виробництвом і поступове її перетворення у безпосередню продуктивну силу суспільства.

По-друге, нова якість економічного зростання полягає в тому, що посилюється соціальна спрямованість економічного розвитку. Розвиток виробництва спрямовується на більш повне задоволення потреб людини та забезпечення безпеки праці. В зв’язку з цим зростає питома вага коштів, які суспільство використовує на розвиток соціальної сфери.

Важливим фактором економічного зростання виступає підвищення капіталоозброєності (фондоозброєності) праці. Цей показник характеризує рівень оснащеності працівників матеріального виробництва основними виробничими фондами і визначається діленням середньорічної балансової вартості основних фондів на середньорічну чисельність працівників. Зростання капіталоозброєності є об’єктивним процесом, обумовленим кількісним та якісним зростанням засобів праці. Воно дозволяє більш повно заміщувати живу працю машинами і на цій основі істотно підвищувати продуктивність праці.

Як свідчить історичний досвід, досить дієвим фактором економічного зростання є удосконалення виробничих та організаційно-економічних відносин. Виробничі відносини в кожний даний момент повинні відповідати рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Тільки тоді вони будуть сприяти економічному зростанню. Якщо виробничі відносини не відповідають рівню та характеру розвитку продуктивних сил, то вони стають гальмом економічного зростання і повинні зазнати вдосконалення або зміни. При цьому головною метою має бути подолання відчуження працівників і трудових колективів від засобів виробництва. Досягнення цієї мети в сучасних умовах забезпечується головним чином шляхом вдосконалення відносин власності, розгортання товарно-грошових відносин, поєднання економічних, адміністративно-організаційних та соціально-психологічних методів управління.

Одним із найважливіших факторів економічного зростання, як вже говорилося, є підвищення продуктивності праці. Продуктивність праці – це результативність живої праці. Вона вимірюється кількістю продукції, що виробляється за одиницю часу. Крім того, вона може вимірюватися і робочим часом, що витрачається на виробництво одиниці продукції. На практиці продуктивність праці вимірюється вартісними показниками. Скажімо, суспільна продуктивність праці вимірюється, як правило, величиною національного доходу, що припадає на одного працівника матеріального виробництва. Продуктивність праці на окремому підприємстві вимірюється величиною чистої продукції, виробленої на одного середньоспискового працівника.

Враховуючи значення продуктивності праці для економічного зростання, кожне суспільство намагається постійно підвищувати продуктивність праці. Основними шляхами підвищення продуктивності праці є:

• розвиток і впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

• піднесення загальноосвітнього, культурно-технічного та професійного рівня працівників;

• раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

• поліпшення організації та управління виробництвом;

• впровадження ефективних матеріальних і моральних стимулів до праці.