2. Розподіл національного доходу

Як відомо, національний доход становить собою частину сукупного суспільного продукту, яка залишається після заміщення спожитих засобів виробництва. У своєму русі він проходить стадію виробництва, розподілу та використання. Розподіл національного доходу охоплює відносини між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником і т. ін. Прийнято розрізняти первинний розподіл національного доходу і його перерозподіл. Первинний розподіл національного доходу здійснюється між його безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва. В ролі останніх можуть бути держава, колектив, окрема особа. Доходи, які вони одержують, називаються первинними і в реальному економічному житті виступають як :

• заробітна плата працівників сфери матеріального виробництва;

• доходи від підсобного господарства;

• доходи від кооперативної та індивідуальної трудової діяльності;

• доходи власників засобів виробництва у формі промислового прибутку, торгового прибутку, проценту і земельної ренти.

Первинний розподіл національного доходу здійснюється за такими основними принципами: за вартістю робочої сили, за кількістю і якістю затраченої праці, за власністю.

Розподіл національного доходу за вартістю робочої сили має місце в умовах капіталізму і обумовлений пануванням приватної власності на засоби виробництва. Відсутність засобів виробництва у робітників примушує їх продавати свою робочу силу капіталістам. При цьому ціна на робочу силу буде тим вищою, наскільки більшою є здатність робітника до фізичної та розумової праці.

Розподіл національного доходу за кількістю і якістю праці має місце в умовах соціалізму. Тут діє закон розподілу за працею, суть якого можна коротко сформулювати так: від кожного – за здібностями, кожному – за працею. Розподіл за працею стає можливим тільки при пануванні суспільної власності на засоби виробництва і є однією із переваг соціалізму над капіталізмом, оскільки вперше в історії людства забезпечує економічну рівність усіх членів суспільства. Ця рівність полягає:

• у рівному відношенні людей до засобів виробництва, які є суспільною власністю;

• у відсутності експлуатації людини людиною;

• у рівному праві і рівному обов’язку усіх працювати;

• у рівному праві усіх працівників одержувати свою частку національного доходу в залежності від кількості і якості затраченої праці.

Щоправда, розподіл за працею не забезпечує повної, абсолютної рівності людей, оскільки відсутня рівність у задоволенні їх потреб. Нерівність у споживанні випливає з того, що однакова міра, а саме, праця, застосовується до різних людей, які насправді не є рівними. По-перше, люди нерівні за фізичними та розумовими здібностями, загальноосвітньою та професійною підготовкою, а отже, вони мають різну працездатність і за один і той же час віддають суспільству неоднакову кількість праці. Одержуючи винагороду в залежності від кількості і якості праці, вони тим самим одержують нерівні доходи. По-друге, люди відрізняються між собою і складом сім’ї. Тому, навіть отримуючи однакову оплату, працівники виявляться нерівними з точки зору величини доходу на кожного члена сім’ї. І ця нерівність у споживанні не може бути усунена в умовах соціалізму, оскільки об’єктивно існують причини, що її обумовлюють. Серед цих причин варто виділити такі, як: порівняно низький рівень розвитку продуктивних сил, збереження соціально-економічної неоднорідності праці, праця ще не стала першою життєвою потребою для всіх членів суспільства.

Розподіл національного доходу за власністю здійснюється між власниками промислового, торгового, позичкового і земельного капіталу. При цьому слід мати на увазі, що у частини дрібних власників доходи від власності, можуть носити допоміжний характер, тобто головним доходом у них залишається той, що вони одержують за продану робочу силу або за кількість і якість затраченої праці.

У зв’язку з різними принципами розподілу в суспільстві, і передусім у капіталістичному, має місце суттєва диференціація доходів. Доходи великих власників промислового, торгового, позичкового та земельного капіталу у сотні і тисячі разів перевищують доходи дрібних підприємців та робітників. Вони дозволяють їх власникам жити в багатстві та розкоші в той час, коли доходи у формі заробітної плати навіть у найбільш розвинених країнах не завжди забезпечують відтворення робочої сили.

В залежності від обсягу одержуваних доходів на фазі споживання формується фонд життєвих засобів, структура якого може включати в себе:

• товари і послуги разового користування (продукти харчування, послуги транспорту і зв’язку, культурно-освітніх установ, освіти, охорони здоров’я, побутові послуги);

• товари і послуги тривалого користування (житло, товари господарсько-побутового призначення, одяг, взуття і т. ін.).