2. Суспільний продукт і його форми

Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту – систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Сьогодні майже всі країни світу використовують систему національних рахунків. Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент – це будь-який господарський суб'єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.

Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

У СНР використовуються дві класифікації. Перша – функціональна – застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і виглядає так:

• галузі виробництва товарів і послуг;

• органи загального державного управління;

• приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

• домашні господарства.

Друга класифікація – інституціональна. Вона використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витраті включає в себе:

а) нефінансові підприємства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

Одиницею обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додану вартість можна визначити двояко:

а) за статистикою – це різниця між обсягом проданої продукції та послуг підприємств та обсягом придбаних матеріалів і послуг у інших підприємств;

б) як економічна категорія – це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

За методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення сукупного суспільного продукту, чистого матеріального продукту, національного доходу, національного багатства.

Для БНГ характерне розмежування двох сфер – матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (II підрозділ). Система балансів – це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

В процесі виробництва і руху ССП виступає у формі валового і кінцевого продукту. Валовий суспільний продукт – це сукупний суспільний продукт, що включає в себе повторний облік вартості. Повторний облік виникає тому, що вироби і матеріали одних підприємств безліч разів використовуються на інших підприємствах і вартість цих виробів враховується кожним з них. Повторний облік приводить до деякого перебільшення дійсного обсягу суспільного продукту.

Для об’єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва необхідно, щоб вартість продукту, виробленого протягом року, враховувалась лише один раз. Цим вимогам відповідає кінцевий суспільний продукт. Кінцевий суспільний продукт являє собою ССП, звільнений від повторного обліку, тобто це продукт, що купується для споживання, а не для подальшої обробки чи переробки. Інакше кажучи, це сума створеної протягом року нової вартості і сума вартості річної амортизації основних виробничих фондів, вартості використаних протягом року запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів без повторного обліку

Вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг визначається за допомогою таких макроекономічних показників, як валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий продукт (ЧП). Показники ВВП і ВНП пов’язані між собою, оскільки вони, по-перше, на відміну від інших показників, відображають результати діяльності не тільки в сфері матеріального виробництва, а й в сфері послуг. По-друге, обидва показники визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці за рік. По-третє, показники ВВП та ВНП підраховуються як в поточних (діючих) цінах, так і постійних (ціна будь-якого базового року).

Проте між цими показниками є певна відмінність, яку можна побачити, проаналізувавши їх визначення. Валовий внутрішній продукт – це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва та сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. ВВП підраховується, таким чином, за територіальною ознакою. Валовий національний продукт – це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від місця розташування національних підприємств (в своїй країні чи за її межами). ВНП підраховується, таким чином, за національною ознакою. Різниця між ВВП та ВНП дуже мала і для провідних країн світу становить не більше ніж 1% від ВВП. Тобто ВВП, на відміну від ВНП, не враховує чисті прибутки, одержані за кордоном.

Розрахунок ВВП і ВНП не охоплює багато операцій та послуг, які не піддаються точному розрахунку. Так, наприклад, він не включає доходи тіньового бізнесу, бартерний обмін і інші. При усіх методах розрахунку не включаються так звані невиробничі угоди та фінансові операції, наприклад, купівля-продаж цінних паперів.

Проте динаміка показників ВВП і ВНП дозволяє проаналізувати процеси, які відбуваються в основних галузях економіки будь-якої країни, – спад виробництва або його зростання. Так, наприклад, динаміка ВВП України відбиває прогресуючий впродовж 90-х років спад виробництва товарів та послуг в основних галузях національної економіки.

Розрізняють номінальний та реальний ВВП і ВНП. ВВП або ВНП, виражений у поточних цінах, тобто показник, не скоригований на рівень цін, називають номінальним ВВП або ВНП. Якщо названі показники скориговані на темп інфляції або дефляції, то в такому випадку мова йде про реальний ВВП і реальний ВНП.

Як вимірювачі валового річного обсягу виробництва показники ВВП і ВНП мають суттєвий недолік, оскільки вони завищують обсяг виробництва на вартість амортизаційних відрахувань та суму непрямих податків. Цього недоліку частково позбавлений показник чистого національного продукту і повністю – показник національного доходу. Чистий національний продукт (ЧНП) являє собою ВНП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань. Національний доход – це ВНП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань та суму непрямих податків.

Важливого значення політична економія надає вивченню необхідного та додаткового продукту. Необхідний продукт – це частина чистого продукту, яка використовується для відтворення і розвитку робочої сили, зайнятої у сфері матеріального виробництва, тобто для підтримання працездатності, включаючи і підготовку нового покоління працівників, які заміщують тих, хто втратив працездатність. Необхідний продукт повинен покривати витрати на харчування, одяг, утримання житла, на задоволення притаманних культурних і соціальних потреб, на екологічні потреби тощо. Переважну частину необхідного продукту становить заробітна плата, виплати і пільги із суспільних фондів споживання та доходи від домогосподарства.

Додатковий продукт – це частина чистого продукту, створена працівниками матеріального виробництва понад необхідний продукт. В умовах капіталізму додатковий продукт набуває форми додаткової вартості і привласнюється власниками засобів виробництва.

Як вже зазначалося, розрахунок ВВП і ВНП не включає тіньову економіку. До тіньової економіки відносяться:

• ті види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв'язку з небажанням афішувати її, а з нею – і одержувані при цьому доходи, з метою приховування останніх від оподаткування;

• протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення;

• неформальна економіка, в якій офіційний облік діяльності є ускладненим через її непостійний характер і малий обсяг, а також через відсутність об’єктивних вимірників.

Нерідко під “тіньовою економікою” розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і, відповідно, не включається до складу ВВП. Деякі автори сюди відносять і так звану “фіктивну економіку” – приписки, спекулятивні угоди, хабарництво, шахрайство, пов’язане з грошовим обігом, а також діяльність, спрямовану на одержання суб’єктами господарювання необгрунтованих вигід і пільг, які здобуваються на основі підкупу посадових осіб.

Тіньову економіку як економічну категорію можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, приховуваних від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.

За розрахунками Світового банку, в 1994 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягла в Україні 48, 1% сукупного обсягу ВВП, а нині на неї припадає 60 – 65 % ВВП.

Це в той час, коли за західними оцінками, критичний рівень тіньової економіки становить 30 – 35 % ВВП.

В основі тіньової економіки України лежить триваюча системна криза, яка зачепила економіку, політику, ідеологію, культуру, національні та міждержавні відносини. Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.