2. Обмеженість ринкового саморегулювання та необхідність державного втручання в економіку

Говорячи про механізм дії ринку, слід мати на увазі, що він – не всемогутній. На певному етапі розвитку сама ринкова система руйнує свою основну ознаку – вільну конкуренцію і розвиваються процеси самогальмування, які роблять неможливим нормальне суспільне відтворення. Інакше кажучи, йдеться про певні негативні наслідки ринкового саморегулювання. Назвемо лише окремі з них.

1. Розвиток ринкової економіки в умовах вільної конкуренції неминуче приводить до високої концентрації і централізації виробництва й капіталізму, що породжує монополію. Останні придушують вільну конкуренцію, оскільки контролюють ціни, нав’язують свої умови ринку з метою отримання високих прибутків. Усе це паралізує і руйнує створений віками ринковий механізм вільної конкуренції, який забезпечував прогресивний розвиток продуктивних сил.

2. Ринкові відносини неминуче призводять до безробіття. Утворення відносно надлишкового населення – це наслідок ринкового критерію оцінки зайнятості. Ринкова економіка вимагає наявності безробіття, тобто незайнятого населення. Наявність безробіття забезпечує підприємцям великий прибуток, оскільки дає можливість зменшувати заробітну плату зайнятій частині населення, збільшувати тривалість робочого дня та інтенсивність праці, обмежувати пропозицію товарів, щоб не допустити зниження цін тощо.

3. Ринкова економіка не може забезпечити повне використання матеріальних ресурсів. Про це свідчить циклічний розвиток виробництва. На фазі кризи руйнуються продуктивні сили суспільства. Навіть у період піднесення економіки хронічним стало неповне використання виробничих потужностей.

4. Ринкова економіка неспроможна забезпечити розвиток НТП, прогресивну структуру виробництва та ін. Ринок дає лише інформацію про поточні економічні проблеми. Наприклад, про необхідність зменшення собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

5. При ринковій економіці відсутня можливість відтворення у галузях, які не дають прибутку, але продукція яких вкрай потрібна суспільству. Наприклад, в усіх країнах сільське господарство є збитковим. Ринковий механізм неминуче призводить до зростання цін на продукцію сільського господарства.

6. Ринок не може забезпечити навіть просте відтворення у сфері суспільних товарів та послуг. Суспільні товари – це товари, що споживаються спільно всіма членами суспільства, тобто це суспільний транспорт, система освіти і охорони здоров’я, оборона, управління, охорона правопорядку тощо.

7. Ринковий механізм виявляється нездатним відтворити стан навколишнього середовища. Намагання приватних фірм уникнути розв’язання екологічних проблем у процесі своєї діяльності і за рахунок цього скорочувати витрати виробництва приводить до екологічної кризи.

8. Ринкова економіка не тільки не в змозі врахувати потреби всього населення, а й постійно розшаровує суспільство на багатих та бідних і цим створює загрозу своєму існуванню.

Отже, ринковий механізм має певні межі своєї дії. Його ефективне функціонування можливе лише за умови активного державного регулювання економіки.

Для впливу на економічні процеси у країнах з ринковою економікою створюється державне підприємництво і використовується короткострокове та довгострокове державне регулювання економіки.

Державне підприємництво розвивається на основі державної власності, яка утворюється шляхом будівництва нових підприємств за рахунок держбюджету та внаслідок націоналізації, тобто купівлі підприємств у власників. Держава може бути власником значної частини капіталу, що дозволяє повністю керувати підприємством або володіти відносно невеликою частиною капіталу.

Державне підприємництво створюється головним чином в тих галузях, які приватний сектор розвивати не хоче, оскільки вони мало прибуткові: громадський транспорт, освіта, охорона здоров’я, навчальні заклади, дитячі будинки тощо.

Короткострокове регулювання економіки являє собою вплив держави на виробництво з метою одержання наслідків протягом року. Це регулювання використовується, наприклад, для впливу на фази промислового циклу, для зменшення темпів інфляції та ін. Основними засобами короткострокового регулювання економіки є податкова політика, регулюванні цін і доходів, державні замовлення.

Податкова політика держави проявляється у зміні ставки податків з метою стимулювання або обмеження тих чи інших процесів. Наприклад, змінивши ставку податку на прибуток, держава може вплинути на процес нагромадження та попит на засоби виробництва. Змінюючи прибутковий податок та акцизний збір, держава впливає на попит на товари народного споживання.

Шляхом введення чи скасування податкових пільг для підприємств якоїсь галузі держава робить вплив на процес відновлення засобів праці, попит на них і стан справ у машинобудуванні.

Кредитну політику держава використовує для регулювання ринкової економіки через механізм подорожчання або здешевлення кредиту. Подорожчання кредиту використовується для обмеження інвестиційної активності, здешевлення кредиту – для стимулювання розширення та оновлення виробництва.

Регулювання цін та доходів держава здійснює багатьма шляхами, в тому числі і шляхом впливу через податкову та кредитну політику.

Але такий вплив не завжди є ефективним. Тому держава досить часто здійснює пряме регулювання цін і доходів та встановлює над ними контроль.

Механізм прямого регулювання включає в себе встановлення максимальних граничних цін і заробітної плати, збільшення цін та зарплати після одержання санкцій державних органів та ін. У США держава регулює до 10% цін, запроваджує рівень цін на пшеницю, кукурудзу, рис, кормове зерно, бавовну та ін. Контроль за цінами здійснює Міністерство юстиції та федеральна торгова палата.

В Японії є особливий державний орган – Бюро цін. Держава регулює ціни на рис, пшеницю, м’ясо, молочні продукти, залізничні тарифи, ціни на водопостачання, теплоенергію, електроенергію, газ, навчання, медичне обслуговування. В цілому регулюється 20% споживчих цін.

У Європейському союзі погоджують та регулюють ціни на 88 – 97% сільськогосподарської продукції (по різних країнах).

Державне замовлення як засіб короткострокового регулювання економіки робить помітний вплив на сукупний попит.

У США, наприклад, держава як покупець забезпечує реалізацію до 20% валового національного продукту. Держзамовлення створює надійний ринок збуту продукції, що дуже важливо на тих фазах промислового циклу, коли загострюється проблема реалізації. Через державне замовлення здійснюється значна частина закупівлі різних товарів для створення державних фондів.

Основними засобами довгострокового регулювання ринкової економіки є планування, програмування та прогнозування.

Планування полягає у складанні державними органами планів економічного та соціального розвитку на кілька років, як правило, на три - п’ять. У планах держава пропонує підприємцям орієнтири для майбутнього розвитку, інформує їх відносно перспективи зміни кон’юнктури. Державні плани є обов’язковими тільки для державних підприємств та установ, а для приватних вони мають індикативний (інформативний) характер. Проте виконання державних планів приватними фірмами стимулюються державою. Держава бере участь у інвестиціях цих фірм, гарантує ринок збуту продукції, надає пільгові кредити тощо.

Програмування використовується для вирішення великої технічної, економічної або соціальної проблеми, яка вимагає об’єднання зусиль підприємств різних галузей та сфер діяльності. У програмі вказуються фірми, що беруть участь у розв’язанні проблеми, і конкретне завдання кожній фірмі: обсяг роботи, термін виконання, постачальники виробничих ресурсів, порядок фінансування та ін. Такі програми застосовуються у воєнній та космічній промисловості, при модернізації вугільної та металургійної промисловості, суднобудування тощо.

Прогнозування – це одержання аргументованого уявлення про тенденції розвитку всієї економіки або окремих її частин. Без економічного прогнозу не можна розробити план розвитку економіки чи програму вирішення окремої проблеми. Розробляються середньострокові (як правило, на п’ять років) і довгострокові (на 10 – 15 і навіть на 50 років) прогнози. Прогнози містять показники розвитку всієї економіки, окремих галузей, видів діяльності, соціальних умов суспільства тощо.

Як бачимо ринковий механізм суттєво доповнюється державним регулюванням. Без нього сучасна ринкова економіка ні існувати, ні розвиватися не може.