3. Прибуток акціонерних товариств. Фондові біржі

Акціонерне товариство, як і будь-яке капіталістичне підприємство, базується на використанні найманої праці і своєю метою має одержання прибутку. Як і кожне підприємство, воно одержує середній прибуток. Його розподіл здійснюється за рішенням товариства. Частина прибутку використовується для розширення виробництва і поповнення резервного капіталу ще одна частина витрачається на виплату посадових окладів та премій керівному персоналу товариства і сплату податків. Після цього частина прибутку, що залишилась, розподіляється між акціонерами пропорційно кількості наявних у них акцій. Тобто виплачуються дивіденди.

Засновники акціонерного товариства одержують високі прибутки від засновництва. Цей прибуток утворюється за рахунок різниці між продажною ціною або курсом акцій, з одного боку, і вартістю реально функціонуючого капіталу акціонерного товариства – з іншого. Припустимо, що капітал, вкладений у підприємство, – 100 тис. доларів, число акцій 1000, тобто номінальна ціна акції – 100 дол. Якщо акціонерне товариство забезпечить дивіденд в розмірі 10 доларів на акцію, а позичковий процент становитиме 5, то ціна однієї акції зросте до 200 дол. Отже, засновники, вклавши в підприємство 100 тис. дол., по закінченню першого року, коли будуть виплачені дивіденди, можуть продати всі акції за 200 тис. дол. Різниця в 100 тис. дол. і буде прибутком від засновництва.

Цей вид прибутку виникає завжди, коли створюється нове акціонерне товариство або відбувається перетворення підприємств в акціонерні товариства.

Для одержання засновницького прибутку таким чином засновники повинні мати власний великий капітал, достатній для організації підприємства, яке давало б звичайний прибуток. Якщо для організації підприємства засновники звертаються за позикою в банк, то прибутком від засновництва вони повинні ділитися з банком.

Тому досить часто застосовується інший спосіб одержання прибутку від засновництва.

Цей спосіб звільняє засновників від необхідності вкладати власний капітал у підприємство, що засновується. Цей спосіб такий. Виходячи з майбутнього нормального прибутку підприємства, здатного забезпечити виплату дивіденду в сумі 10 дол., і враховуючи, що позичковий процент становить 5, засновники при організації акціонерного товариства відразу випускають у продаж акцій на 200 тис. дол., хоча дійсні затрати на організацію підприємства складають 100 тис. дол. Продавши 2000 акцій за їх номінальною ціною по 100 дол. за штуку, засновники зберуть з широкої публіки 200 тис. дол. і привласнять 100 тис. дол. засновницького прибутку. Така операція називається розводненням капіталу. Сплачуючи 100 дол. за акцію, покупець також не зазнає ніяких збитків, оскільки він одержує на неї 5% доходу і може її при потребі продати також за 100 дол.

Вище керівництво акціонерного товариства, а це практично його засновники, добиваються високих прибутків для себе за допомогою впливу на курс акцій та операцій з ними.

Якщо не брати до уваги коливання пропозиції та попиту на акції, то курс акцій, як зазначалось, залежить від двох факторів – від рівня позичкового проценту і розмірів дивіденду. Акціонерне товариство немає можливості впливати на рівень позичкового проценту. Але воно робить вплив на курс своїх акцій шляхом зміни розмірів дивіденду в залежності від розміру прибутку. Проте розміри дивіденду можуть зростати або падати і при незмінній величині прибутку. Якщо правління акціонерного товариства прийме рішення в даному році збільшити відрахування у резервний капітал і в амортизаційний фонд, то це зменшить величину дивіденду і викличе падіння курсу акцій. Якщо навпаки, то частина прибутку, що перебуває в резервному капіталі, буде розподілена між акціонерами і розмір дивіденду зросте, а водночас при незмінних інших факторах зросте і курс акцій.

Коли в результаті названих дій правління акціонерного товариства курс акцій падає, тоді дрібні акціонери, не маючи правдивої інформації про справжню ситуацію на підприємстві, продають акції по заниженому курсу. В цей час великі акціонери, як правило, власники контрольного пакету акцій, скуповують акції. Пізніше, прийнявши рішення про збільшення виплат на акції, власники контрольного пакету акцій впливають на зростання курсу акцій. В цих умовах вони прагнуть продати раніше скуплені акції. Таким чином, вони добиваються подвійної користі: по-перше, привласнюють різницю між тією сумою грошей, яку вони заплатили раніше за куплені акції і тією, яку одержують від продажу акцій після підвищення їх курсу; по-друге, привласнюють значну частину раніше прихованого від розподілу прибутку.

Акції, облігації та інші цінні папери мають свій власний ринок, головну частину якого становить фондова біржа. Фондова біржа діє на основі певних нормативних документів держави. На фондових біржах купуються і продаються цінні папери багатьох компаній. Головна постать на фондовій біржі – це посередники. Серед них виділяються маклери, брокери, дилери. Маклери здійснюють комунікації між продавцями та покупцями, але умови біржової угоди встановлюють самостійно. За надану послугу маклер одержує винагороду. Брокери сприяють досягненню угод між зацікавленими сторонами – клієнтами. Як правило, брокери укладають угоди за дорученням клієнтів, одержуючи за це винагороду. Дилер за свої кошти купує цінні папери з метою подальшого перепродажу для одержання прибутку.

На фондовій біржі здійснюються два типи операцій: курсові і ф’ючерсні. Курсові операції – це такі, коли за продані цінні папери в той же час сплачуються гроші. Ф’ючерсні (майбутні) операції – це такі, коли за отримані цінні папери плата здійснюється не відразу, а через деякий час. В цьому випадку різницю між курсами цінних паперів на момент продажу і на момент фактичної плати за них привласнює один з партнерів по операції.

На фондовій біржі поширена спекуляція цінними паперами. Спекулянти поділяються на дві групи. Одна група веде лінію на зниження курсу акцій, інша – на підвищення. Прибуток, отриманий внаслідок спекуляції, називається курсовим прибутком.

Стихійні сплески біржової активності іноді призводять до фінансового краху. Тому в розвинутих країнах створений механізм державного контролю за діяльністю бірж.

Як вже зазначалося, в Україні акціонерні товариства відновлювалися в умовах ринкової трансформації економіки і були використані як засіб демонтажу державної форми власності на засоби виробництва. Хоча автори та прихильники ринкових реформ твердять, що впровадження акціонерних форм підприємств сприяло формуванню дійсно справедливого характеру привласнення засобів виробництва і результатів виробництва, насправді створення акціонерних товариств на базі державних підприємств та колгоспів стало засобом перерозподілу суспільної власності в інтересах керівників підприємств, а в закритих акціонерних товариствах також в інтересах їх рядових працівників. Сторонні власники акцій або зовсім не одержують дивідендів, або ж останні становлять копійки.