2. Витрати обігу

Відповідно до того, як виробництво виступає, з одного боку, виробництвом споживних вартостей, а з другого – виробництвом вартості і додаткової вартості, так і обіг є, з одного боку, рухом споживних вартостей, а з другого – зміною форми вартості.

Рух споживних вартостей, перехід їх від одного власника до іншого шляхом купівлі-продажу становить матеріальний зміст обігу.

Проте характерна особливість обігу заключається не в цьому переміщенні споживних вартостей, а в самих актах купівлі і продажу. При продажу товару, скажімо, мотоцикла, відбувається відчуження (передача) його споживної вартості, а вартість мотоцикла не відчужується (не передається), а лише реалізується, тобто змінює свою форму – товарну на грошову.

Отже, в процесі обігу відбувається лише зміна форм вартості: вартість з товарної перетворюється на грошову, з грошової – в товарну.

Обіг в чистому вигляді (без переміщення споживних вартостей) можна спостерігати при продажу будинку, будов, залізниць (без їх зносу), а також при біржовій торгівлі. Будинок, що продається, знаходиться в обігу як товар без фізичного переміщення. При біржовій торгівлі товар може лежати десь на складі і в той же час буде перебувати в обігу на біржі як об’єкт купівлі і продажу. Він тут стає власністю то однієї, то іншої, то третьої особи і т.д.

Отже, обіг у власному розумінні слова – це зміна форми вартості.

Капіталістичний обіг відрізняється від простого товарного обігу і формою, і змістом. Простий товарний обіг здійснюється за формулою Т – Г – Т. Зміст простого товарного обігу заключається в обміні споживної вартості на іншу. Вартість тут є умовою, а не метою обігу.

Капіталістичний обіг здійснюється за формулою Г – Т – Г. Тут метою і рушійним мотивом є збільшення вартості. Обмін споживних вартостей тут є лише умовою, без якої не можливе виробництво і реалізація додаткової вартості. Виходячи з єдності виробництва та обігу і визначальної ролі виробництва по відношенню до обігу, слід мати на увазі, що праця в сфері обігу має свої особливості. У власне сфері обігу відбувається лише зміна форм вартості, тобто перетворення її з грошової в товарну і товарної в грошову. В результаті цього праця, зайнята в сфері обігу, є непродуктивною працею. Вона не створює вартості і споживної вартості. Аналіз процесу обігу капіталу показує, що затрати капіталіста не обмежуються затратами на купівлю засобів виробництва і робочої сили.

Для здійснення процесу обігу капіталу на першій і третій стадіях кругообороту потрібні додаткові затрати.

Витрати уречевленої і живої праці, пов’язані з перетворенням капіталу із грошової форми у товарну і з товарної в грошову, є витратами обігу.

Витрати обігу діляться на дві групи: чисті витрати обігу і додаткові витрати виробництва в обігу (продуктивні витрати обігу).

До чистих витрат обігу належать:

1) витрати, пов’язані безпосередньо із зміною форм вартості (тобто затрати на купівлю і продаж. Вони не створюють додаткової вартості);

2) витрати, пов’язані з веденням обігу в грошовій формі (затрати на оплату праці бухгалтерського персоналу, купівлю канцтоварів і т. д. Ці витрати також не створюють додаткової вартості);

3) витрати по забезпеченню грошового обігу (чеканка монет, друкування паперових грошей, папір, витрати кредитної системи і т. д.).

Перехід споживних вартостей не може здійснюватися без переміщення товарів з одного місця в інше, без упаковки, зберігання тощо. Витрати на здійснення цих операцій є додатковими витратами виробництва в обігу. А сама праця, зайнята цими операціями, є продуктивною працею, бо вона створює вартість і додаткову вартість.

До продуктивних витрат обігу належать:

1) витрати зберігання – тобто витрати уречевленої і живої праці на зберігання різних видів запасів (на будування складів, елеваторів, на перевірку, сортування, упаковку товарів, на оплату праці працівників складського господарства). Але якщо зберігаються запаси із спекулятивною метою, або це зберігання викликане труднощами в збуті, то витрати на зберігання будуть чистими витратами;

2) витрати транспорту – тобто витрати на перевезення товарів з місць виробництва до місць споживання. Праця на транспорті є продуктивною в тій мірі, в якій вона безпосередньо обслуговує перевезення товарів. Вона переносить на товари, що перевозяться, вартість зносу засобів транспорту і приєднує до товарів нову вартість. Якщо перевезення товарів не обумовлене нормальним ходом виробництва і реалізації, то транспортні витрати приймають форму чистих витрат (перевезення з метою спекуляції чи викликані труднощами збуту).