3. Закони та функції політичної економії

Початковим ступенем пізнання виробничих відносин є формування економічних категорій. Економічні категорії являють собою узагальнюючі поняття, які виражають суть економічних явищ і процесів (наприклад, “товар”, “гроші”, “вартість”, “прибуток”, “національний доход” тощо). Економічні категорії – істинні, бо в дійсності існують ті відносини, які вони відображають. Разом з тим економічні категорії історичні, оскільки існують на певних етапах розвитку суспільного виробництва.

Наступним, більш складним ступенем пізнання виробничих відносин є з’ясування економічних законів, за якими ці відносини розвиваються. Економічний закон являє собою об’єктивний, стійкий, істотний причинно-наслідковий зв’язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає суть одного явища або одну сторону економічних відносин, то економічний закон розкриває взаємозв’язок багатьох однопорядкових явищ.

Розрізняють економічні закони: всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони – це такі, що діють в усіх системах виробничих відносин, в усіх способах виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, закон підвищення продуктивності праці, закон пропорціональності тощо). Загальні (особливі) економічні закони – це такі закони, що властиві кільком способам виробництва (закон грошового обігу, закон вартості). Специфічні економічні закони діють лише в одному способі виробництва (закон купівлі-продажу робочої сили при капіталізмі, закон розподілу за працею при соціалізмі).

В системі специфічних законів кожного способу виробництва центральне місце посідає основний економічний закон, який характеризує мету суспільного виробництва і засоби її досягнення. Скажімо, основним економічним законом капіталізму є виробництво і привласнення додаткової вартості шляхом експлуатації найманих працівників. Основним економічним законом соціалізму є найповніше задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб суспільства та всебічний розвиток кожної людини на основі піднесення і вдосконалення суспільного виробництва і підвищення його ефективності на базі науково-технічного прогресу.

Існують три точки зору на характер економічних законів. Прихильники першої з них вважають, що економічні закони об’єктивні і діють незалежно від волі і свідомості людей, хоч дія їх виявляється через практичну діяльність людей, що опосередковується політичними, ідеологічними, етичними та іншими відносинами, які можуть протидіяти природно-історичному розвитку суспільного виробництва. З огляду на сказане, характер дії тих чи інших економічних законів може проявлятися у безумовній, абсолютній формі та у формі пануючої тенденції.

Звідси поділ економічних законів на абсолютні й закони-тенденції. Абсолютні закони – це закони, що виражають найважливіші, визначальні, головним чином якісні сторони економічних процесів, які в основних моментах не піддаються істотній протидії інших законів та політичних, ідеологічних, етичних чинників. До таких законів, скажімо, належить закон додаткової вартості. Адже навіть у разі підвищення заробітної плати, якого можуть добитись робітники внаслідок економічної боротьби, дія закону додаткової вартості не порушується. Закони-тенденції – це такі, що виражають переважно кількісні характеристики економічних явищ, на які протидіючі фактори у взаємодії з іншими економічними законами чинять істотний вплив, послаблюючи чи уповільнюючи здійснення їх. До таких законів належать закон-тенденції норми прибутку до зниження, закон-тенденції норми додаткової вартості до підвищення та ін.

Об’єктивний характер економічних законів означає, що їх можна відкривати, вивчати й пізнавати. Пізнання економічних законів дає змогу суспільству враховувати їх дію у своїй господарській практиці і завдяки цьому домагатися значних успіхів у розвитку економіки. І навпаки, свідоме ігнорування дії економічних законів, або ж неврахування їх дії через відсутність певних знань призводить до великих втрат.

Друга точка зору полягає в запереченні об’єктивного характеру економічних законів. Її прихильники вважають, що економічні закони створюються самими людьми, а тому їх можна ігнорувати, скасовувати одні і створювати інші. Реалізація подібних поглядів в господарській практиці неминуче веде до суб’єктивізму й волюнтаризму, що негативно впливає на економічний розвиток суспільства. Зазначені погляди прийнято називати суб’єктивно-ідеалістичними.

Протилежну точку зору на характер економічних законів відстоюють прихильники фетишистських поглядів. Вони не заперечують об’єктивного характеру економічних законів, але при цьому вважають, що ці закони діють стихійно, що люди не можуть пізнати їх, а отже й не можуть узгоджувати свою практичну діяльність з дією тих чи інших економічних законів. Дотримання фетишистських поглядів на характер економічних законів приречує людей на пасивне споглядання за розвитком економічних процесів і цим завдає шкоди суспільству.

В будь-якому суспільстві політекономія виконує теоретико-пізнавальну, практичну, методологічну, виховну й ідеологічну функції.

Теоретико-пізнавальна функція політичної економії полягає у вивченні та поясненні закономірностей процесів і явищ економічного життя суспільства. Вивчення політичної економії дає змогу суспільству не тільки розкрити сутність та механізм дії економічних законів, але й свідомо використовувати їх у своїх інтересах. Адже будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства.

Практична функція політичної економії полягає в розробленні принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Скажімо, сьогодні практична функція політичної економії в нашій державі спрямована на забезпечення ринкової трансформації економіки.

Політична економія виконує й методологічну функцію, оскільки є теоретичною основою усіх інших економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи конкретно-економічного аналізу. Прикладні конкретно-галузеві науки (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональні (економіка праці, фінанси, грошовий обіг, економічна статистика) є своєрідним продовженням і конкретизацією положень політичної економії в певних галузях та сферах економіки. Взаємозв’язок політичної економії з галузевими та функціональними економічними науками, з одного боку, сприяє її зближенню з життям, з другого, забезпечує піднесення теоретичного рівня галузевих та функціональних економічних наук.

Політична економія досліджує найбільш суттєве, найбільш глибинне в явищах і процесах економічного життя суспільства. Вона акцентує увагу не на одному явищі, а на безлічі, які є загальними або для всіх економічних наук, або для більшості з них. І ці загальні принципи чи закони, теорії чи моделі, що їх розробляє політекономія, стають позитивним надбанням для всього комплексу економічних наук. Ніяка галузева чи міжгалузева економічна наука не може замінити політекономію в дослідженні сутності соціально-економічної системи суспільства, закономірностей її розвитку, властивих їй соціально-економічних суперечностей, причин відмирання та заміни її новою системою певного типу.

Виховна функція політичної економії полягає у виробленні економічної психології кожної людини або групи людей. Реалізація згаданої функції здійснюється внаслідок вивчення політекономії усіма категоріями населення. Оволодівши економічною наукою, людина краще орієнтується в економічному житті й у виборі місця майбутньої роботи, повніше реалізує свої здібності й ефективніше використовує професійні знання у своїх інтересах. Скажімо, вивчення політекономії майбутніми спеціалістами допоможе їм краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність і буде передумовою їх соціальної активності та поведінки.

Нарешті, політекономія в будь-якому суспільстві виконує й ідеологічну функцію, тобто виражає і захищає інтереси певних класів та соціальних груп. Це проявляється передусім при дослідженні і тлумаченні соціально-економічних відносин. Про це свідчить вся історія виникнення і розвитку політичної економії, в тому числі і її буржуазного та марксистського напрямів. Скажімо, буржуазна політекономія на етапі свого становлення, коли інтереси буржуазії збігались з ходом економічного розвитку, намагалась з наукових позицій з’ясувати основні риси капіталістичного виробництва з погляду його переваг над феодальним виробництвом. Проте навіть тоді вона не ставила перед собою завдання розкрити історично минущий характер капіталізму й особливості боротьби антагоністичних класів цього суспільства.

Коли ж відбулася повна заміна феодалізму капіталізмом і прогресивна роль буржуазії вичерпалася, буржуазна політекономія відмовилась від безкорисливих наукових досліджень соціально-економічних відносин і стала на шлях упередженої апологетики капіталізму. Що ж стосується дослідження організаційно-економічних відносин, то буржуазна політекономія і в минулому, і сьогодні приділяла їм належну увагу й досягла значних успіхів у з’ясуванні закономірностей розвитку господарських процесів.

Марксистська політична економія захищає інтереси трудящих і трактує соціально-економічні відносини з точки зору переваг соціалістичного виробництва над капіталістичним. Проте, якщо соціально-економічні відносини з’ясовувалися з послідовно наукових позицій, то при дослідженні організаційно-економічних відносин нерідко брала гору догматична ідеологізація, що знижувало загальний рівень науковості економічної теорії і завдавало збитків.

Ідеологічну функцію виконує і офіційна політекономія нашої держави. З метою виправдання курсу на капіталізацію суспільного життя та захисту інтересів нової національної буржуазії, що виникла в ході ринкової трансформації економіки України, вона відмовилась від наукового аналізу соціально-економічних відносин і стала на шлях вульгаризації і перекручення закономірностей суспільного розвитку. В інтересах нової буржуазії робляться спроби перенести на національний грунт досягнення світової буржуазної науки в галузі аналізу організаційно-економічних відносин.

Виходячи із всього сказаного, можна виокремити основні завдання вітчизняної політекономії як аналітичної науки і навчальної дисципліни. Вони, на наш погляд, наступні:

• розкрити суть і тенденції розвитку соціально-економічних відносин у перехідний період;

• вивчити системи законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ як у ринковій, так і в інших економічних системах, дослідити поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і духовних благ;

• дослідити проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.