5. Суть і фактори нагромадження

Процес виробництва незалежно від його суспільної форми повинен бути безперервним, оскільки суспільство не може припинити на більш-менш тривалий час споживання. Обов’язковою умовою процесу виробництва є купівля капіталістом робочої сили. Цей вихідний пункт виробництва повинен постійно відновлюватися по закінченню строку, на який була куплена робоча сила. Лише за цієї умови виробництво може бути безперервним.

Якщо спостерігати цей процес як одиничний акт, то здається, ніби капіталіст виплачує заробітну плату із власного фонду, авансує робітника. Таке враження, спотворюючи справжню природу змінного капіталу, може скластися хоча б тому, що заробітна плата виплачується раніше, ніж продано товар, вироблений робітником протягом періоду, за який виплачується заробітна плата.

В іншому плані буде виглядати акт купівлі-продажу робочої сили, якщо, по-перше, розглядати капіталістичне виробництво в процесі його постійного поновлення, і, по-друге, замість окремого робітника і окремого капіталіста розглядати клас робітників і клас капіталістів. В цьому випадку стане зрозумілим, що джерелом грошей, виплачуваних у вигляді заробітної плати за вироблену але ще не реалізовану продукцію, є виручка від реалізації продуктів минулої праці робітників, незалежно чи нинішніх робітників, чи тих, котрі вже звільнилися.

Таким чином, вже з аналізу простого відтворення можемо зробити висновок, що не капіталісти авансують робітників, а навпаки, робітники авансують капіталістів, оскільки джерелом заробітної плати є не власний фонд капіталіста, а вартість, створена самими робітниками в попередній період.

При розгляді капіталістичного виробництва в його безперервному повторенні стає очевидним, що незалежно від первісних джерел свого виникнення (навіть якщо таким джерелом була власна праця капіталіста) будь-який капітал з часом неминуче перетворюється в нагромаджений капітал, в капіталізовану додаткову вартість, тобто стає результатом привласнення чужої неоплаченої праці.

Скажімо, капітал в 10 тисяч доларів, який розпадається на 8000c і 2000v, щороку виробляє додаткову вартість в 2 тисячі доларів, яку капіталіст повністю витрачає на своє особисте споживання, поновлюючи виробництво в незмінних масштабах. При таких умовах, витрачаючи щороку 2 тисячі доларів на особисте споживання, капіталіст через 5 років повністю витратив би свій капітал, якби цей капітал не поповнювався за рахунок додаткової вартості.

Отже, через п’ять років застосовуваний у виробництві капітал в розмірі 10 тисяч доларів стане капіталізованою додатковою вартістю, тобто продуктом експлуатації найманих робітників.

Проте капіталізму властиве розширене відтворення.

Розширене капіталістичне відтворення – це таке відтворення, при якому певна частина додаткової вартості систематично перетворюється в елементи функціонуючого капіталу шляхом купівлі додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили, а процес виробництва повторюється в збільшених масштабах.

При розширеному капіталістичному відтворенні додаткова вартість спрямовується на особисте споживання капіталістів і на створення фонду капіталістичного нагромадження.

Частина додаткової вартості, що спрямовується на створення фонду капіталістичного нагромадження, є капіталізованою додатковою вартістю, додатковим капіталом, який використовується для придбання додаткових засобів виробництва (додатковий постійний капітал) і купівлю додаткової робочої сили (додатковий змінний капітал).

Використання “додаткової вартості як капіталу, або зворотне перетворення додаткової вартості в капітал” К. Маркс називає нагромадженням капіталу.

Розширене відтворення або нагромадження капіталу може здійснюватися лише за таких умов:

• за наявності на ринку додаткових засобів виробництва;

• за наявності на ринку додаткових життєвих засобів для вперше залучених у виробництво робітників;

• за наявності на ринку додаткової робочої сили.

І капіталіст завжди знаходить на ринку усі ці елементи, необхідні для здійснення розширеного відтворення.

Візьмемо для прикладу капітал в 10 тисяч грошових одиниць, в якому постійний капітал відноситься до змінного, як 4:1, а річна норма додаткової вартості дорівнює 100%.

Розглянемо, як буде зростати цей капітал на протязі трьох років при умові, що норма додаткової вартості і органічна будова капіталу (відношення С до V), як і в первісному капіталі, так і в додаткових капіталовкладеннях залишаються незмінними, а у фонд нагромадження відраховується кожного року 50% виробленої в даному році додаткової вартості.

І рік: 8000с + 2000v + 2000m = 12000;

ІІ рік: 8800c + 2200v + 2200m = 13200;

ІІІ рік: 9680c + 2420v + 2420m = 14520.

Як зазначалось, додаткова вартість розпадається на фонд нагромадження і фонд особистого споживання капіталіста. Якщо частка кожного з цих фондів відома, то величина фонду нагромадження залежить від тих же факторів, які визначають загальну масу додаткової вартості.

Конкретно на розміри нагромадження роблять вплив такі фактори:

1) ступінь експлуатації робочої сили. Чим вищий ступінь експлуатації робочої сили, тим більші розміри нагромадження;

2) зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності праці, знижуючи вартість засобів виробництва, а також засобів відтворення робочої сили, дозволяє, навіть не збільшуючи розмірів капіталу, експлуатувати більшу масу робочої сили і використовувати більше засобів виробництва;

3) розміри авансованого капіталу. Чим більший авансований капітал, тим швидше він нагромаджується;

4) різниця між застосовуваним і споживаним капіталом.

Частина постійного капіталу, що представлена засобами праці, бере участь у багатьох виробничих циклах, а свою вартість на створюваний продукт переносить поступово, частинами, повертаючись до капіталіста у формі фонду амортизації. Виходить, що різниця між застосовуваним і споживаним капіталом служить ніби дармовою силою природи.

Процес нагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентрації капіталу та у формі централізації капіталу.

Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах.

Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд.

Прискоренню зосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійно функціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об’єднання кількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.

За допомогою кредиту відбувається прискорення централізації капіталу, оскільки виникає можливість створювати акціонерні товариства і таким чином стягувати в руки індивідуальних або асоційованих капіталістів розсіяні по всій країні, а то й по світу, грошові кошти. Централізація капіталістів відбувається двома шляхами. По-перше, шляхом насильницького захоплення слабких підприємств сильними. По-друге, шляхом злиття багатьох індивідуальних капіталів за допомогою утворення акціонерних товариств.

Концентрація і централізація капіталу нерозривно зв’язані з концентрацією виробництва. В міру розвитку капіталізму виробництво все більше і більше зосереджується в руках незначної кількості величезних підприємств. В результаті концентрації виробництва в суспільстві набувають поширення такі процеси, як виникнення монополій, прискорене розорення малих і середніх підприємств, зростання рівня усуспільнення виробництва, загострення внутрішніх суперечностей капіталізму, передусім між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення його результатів.

З нагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхом концентрації чи централізації капіталу і виробництва, зростає будова капіталу.

Оскільки капітал має речову та вартісну форми, остільки до його будови можна підходити з двох точок зору. По-перше, з точки зору технічного складу, під яким розуміється кількісне співвідношення між масою засобів виробництва і кількістю робітників, що ці засоби виробництва використовують. Таке співвідношення прийнято називати технічною будовою капіталу. З розвитком капіталізму, із застосуванням більш досконалих знарядь праці та методів виробництва зростає кількість машин, механічної енергії, перероблюваної сировини, що припадають на одного робітника. Цей процес означає зростання технічної будови капіталу. По-друге, до будови капіталу можна підходити і з точки зору його вартісного складу. Вартість капіталу, що функціонує у виробництві, ділиться на вартість засобів виробництва (постійний капітал) і вартість робочої сили (змінний капітал). Відношення постійного капіталу до змінного капіталу прийнято називати вартісною будовою капіталу. Вартісна будова капіталу може змінюватися, якщо відбуваються зміни у вартості постійного чи змінного капіталу. Між технічною будовою капіталу і вартісною будовою капіталу існує тісний взаємозв’язок. Як правило, зміни в технічній будові капіталу ведуть до змін у вартісній будові. Відношення між постійним та змінним капіталом (C : V), тобто вартісна будова, оскільки вона визначається його технічною будовою і відбиває в собі зміни останньої, називають органічною будовою капіталу.

З розвитком капіталізму, з підвищенням продуктивності праці зростає органічна будова капіталу. Тобто його постійна частина зростає відносно швидше, ніж змінна. Хоча з нагромадженням капіталу абсолютно зростає як постійний, так і змінний капітал.