4. Суть і форми заробітної плати

Проблеми заробітної плати завжди перебували в центрі уваги представників усіх шкіл і течій економічної думки. Причому в минулому і сьогодні багато представників немарксистської політекономії визначають суть заробітної плати як ціну праці. Такої думки у свій час дотримувалися фізіократи і в певній мірі А. Сміт. Сьогодні її поділяють такі відомі економісти, як С. Брю, К. Макконнелл, В. Нордхауз, П. Самуельсон та ін. Вони вважають, що заробітна плата становить собою ціну, яку платить підприємець робітникові за використання його праці.

Але ж щоб можна було продати працю і одержати за неї плату у формі заробітної плати, праця повинна б існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку капіталіст починає використовувати після її купівлі. Тобто погляд на заробітну плату як ціну праці неминуче наштовхує на думку, що якби самостійно існувала праця як товар, то це означало б, що робітник не є найманим працівником, а виступає дрібним приватним виробником, який продає не саму працю, а її продукт – товар.

К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталістові робочу силу, а не працю чи її продукт, які на момент купівлі-продажу не існують.

В “Капіталі” він доказав, що заробітна плата в умовах капіталізму становить собою перетворену форму вартості і відповідно ціни товару робоча сила. Її речовим і матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Заробітна плата є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила тому, що на поверхні суспільства вона сприймається як ціна праці. Продаж робочої сили сприймається як продаж праці в результаті того, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі обумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Праця не може ні продаватися, ні бути товаром хоча б тому, що в момент акту купівлі-продажу вона відсутня. Для уточнення наведемо такий приклад. Припустимо, що робітник пропрацював 8 годин і одержав у вигляді заробітної плати 8 дол. На поверхні суспільства ці 8 дол. сприймаються не ціною робочої сили, а вартістю і ціною праці робітника. Виникає враження, що капіталіст нібито оплатив працю робітника протягом всього робочого дня. Таким чином зникає поділ робочого дня на необхідний та додатковий і відповідно праці – на необхідну і додаткову, оплачену і неоплачену. Складається видимість, що вся праця найманого робітника є оплаченою. Саме в цьому полягає одна із особливостей капіталістичної форми експлуатації. У рабовласницькому суспільстві навіть необхідна праця раба здавалася йому неоплаченою, працею на рабовласника. При феодалізмі необхідна й додаткова праця чітко розмежовані.

Суть заробітної плати знаходить своє подальше розкриття в різних її формах та системах. Існують дві основні форми заробітної плати: погодинна і відрядна. Погодинна заробітна плата – це оплата вартості і ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Одиницею виміру при погодинній заробітній платі виступає погодинна ставка, яку інколи ще називають “ціною праці”. Вона розраховується шляхом ділення денної вартості робочої сили на середню тривалість робочого дня. Якщо денна вартість робочої сили 2 дол., а робочий день – 8 годин, то ціна однієї години праці (погодинна ставка) буде дорівнювати 0,25 дол. (2 дол.: 8 годин).

Погодинна заробітна плата застосовується, як правило, на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Наприклад, у масовому поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати. В останні кілька десятиліть погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці.

Відрядна (поштучна) заробітна плата – це оплата вартості і ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робочої сили за даною формою зарплати вимірюються кількістю та якістю виробленої продукції. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. При відрядній заробітній платі заробіток робітника залежить від кількості виготовлених виробів і від розцінок за кожний виріб чи операцію. При встановленні поштучних розцінок береться до уваги погодинна заробітна плата: денну ставку погодинника ділять на кількість виробів, що їх може виробити робітник протягом робочого дня. Причому за норму береться, як правило, найвищий виробіток, досягнутий робітниками на даному підприємстві. Якщо денна погодинна оплата становить 2 дол., а норма виробітку за робочий день 10 виробів, то розцінка за один виріб становитиме 0, 20 дол. (2 дол.: 10 виробів).

Погодинна заробітна плата застосовується тоді, коли поштучний облік виробів чи операцій неможливий. Скажімо, в умовах конвеєрного й автоматизованого виробництва з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра. Там, де можливий поштучний облік виробів чи операцій, добитися підвищення інтенсивності дозволяє застосування відрядної форми заробітної плати.

В залежності від конкретних умов застосовуються різні системи і форми заробітної плати.

Всі вони підпорядковані єдиній меті: якомога більше підвищити інтенсивність праці.

Однією з перших систем подібного типу була так звана система Тейлора.

На початку ХХ століття американський інженер Тейлор розробив і застосував на американських підприємствах нову систему організації праці і заробітної плати. При введенні системи бралась група спеціально відібраних найбільш витривалих у фізичному відношенні і найбільш кваліфікованих робітників. За допомогою хронометражу встановлювався в хвилинах, секундах і долях секунди робочий час, затрачуваний на кожну трудову операцію. Робота робітників знімалась на кінострічку. Все це потім аналізувалося з метою усунення всіх зайвих рухів робітника. На основі цього встановлювалася дуже висока норма виробітку – так званий урок. За виконання і перевиконання уроку визначалися більш високі розцінки, а для тих, хто не виконував уроку – низькі “штрафні” розцінки. Звичайно, виконати могли урок лише найбільш сильні і вправні робітники.

Однією із розповсюджених систем заробітної плати в сучасних умовах є так звана “система аналітичної оцінки робочих місць”. Суть її полягає в тому, що на основі розробленої шкали показників (факторів), які характеризують складність різних робіт і вимоги, яким повинен відповідати виконавець цих робіт, здійснюється кількісна оцінка в балах. Всі види робіт оцінюються з врахуванням багатьох факторів: важкість праці, кваліфікація виконавця, розумові і фізичні зусилля, затрачувані при даній роботі, відповідальність виконавця за використання устаткування, матеріалів і т. д.

Заробіток робітника, праця якого оцінена найменшою кількістю балів, кладеться в основу тарифної сітки. Для оцінки інших робіт застосовується поправочний коефіцієнт в залежності від факторів, що характеризують ту чи іншу роботу.

На основі “аналітичної оцінки робочих місць“ встановлюється багато індивідуальних ставок заробітної плати. Так, на підприємствах “Стального треста” США встановлено понад тисячу ставок заробітної плати.

Існують і такі системи, як “система участі в прибутках” різні “преміальні” форми заробітної плати тощо.

При “системі участі в прибутках” заробітна плата складається з двох частин: основної, яка може бути погодинною або відрядною, і додаткової, яку капіталіст виплачує робітникам в кінці року як “частку прибутку” підприємства. В дійсності робітник одержує не прибуток, а частину своєї заробітної плати, оскільки основна заробітна плата при цій системі встановлюється на більш низькому рівні.

“Преміальні” форми заробітної плати передбачають підвищення інтенсивності праці і фактичне зниження оплати праці за виробіток, досягнутий понад встановлену норму. Основний заробіток визначається за роботу, виконану в межах норми. А за перевиконання норми виробітку видається премія. Проте премія виплачується в розмірі не більше 50% погодинної ставки заробітної плати. Тому й заробітна плата зростає повільніше, ніж зростає перевиконання встановленої норми виробітку.

На практиці всі системи заробітної плати спрямовуються капіталістами для підвищення інтенсивності праці.

Виходячи із своєї суті, заробітна плата в кожному суспільстві повинна виконувати три основні функції: виступати засобом відтворення робочої сили, формувати платоспроможний попит населення, стимулювати працівників за більш продуктивну працю.

Відтворювальну функцію заробітна плата виконує тому, що вона є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, а речовим змістом її виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Зрозуміло, що цю функцію заробітна плата виконує в повному обсягу тільки тоді, коли її рівень відповідає вартості і ціні товару робоча сила. Якщо заробітна плата нижче вартості робочої сили, то остання перебуватиме у стані занепаду. Робітник буде втрачати працездатність і не зможе утримувати й виховувати дітей, які повинні у майбутньому його замінити.

Заробітна плата є основним засобом формування платоспроможного попиту населення. Переважна частина людей одержує свої доходи у формі заробітної плати. Якщо врахувати той факт, що виробництво в кінцевому плані повинне орієнтуватися на потреби споживачів, то є всі підстави говорити, що заробітна плата через механізм попиту на товари і послуги робить вплив на їх виробництво.

Функцію засобу стимулювання праці заробітна плата виконує в результаті залежності її рівня від продуктивності та інтенсивності праці. При цьому необхідно мати на увазі, що зростання заробітної плати відбувається не в тій пропорції, в якій зростає продуктивність праці. Закон зростання продуктивності праці вимагає, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Випереджаюче зростання продуктивності праці економічно обумовлене тим, що:

• для зростання продуктивності праці суспільство робить великі витрати на технічне озброєння праці кожного робітника;

• за рахунок зростання продуктивності праці збільшується не тільки заробітна плата, а й виплати і пільги із суспільних фондів споживання, які складають значну частину реальних доходів робітників та членів їх сімей;

• більш швидке зростання продуктивності праці забезпечує зниження собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства.

Всі названі функції заробітна плата може виконувати лише тоді, коли її рівень в умовах капіталізму відповідає вартості і ціні робочої сили, а в умовах соціалізму – кількості та якості затраченої праці. Про існуючий рівень заробітної плати, а отже, і про соціально-економічні можливості відтворення робочої сили певну уяву дають такі її різновиди, як номінальна та реальна заробітна плата.

Номінальна заробітна плата при капіталізмі – це сума грошей, яку одержує робітник за продану робочу силу. В умовах соціалізму – це сума грошей, яку одержує робітник в залежності від кількості і якості затраченої праці.

Реальна заробітна плата – це кількість матеріальних благ і послуг, яку робітник може фактично купити за свою грошову заробітну плату.

Виходить, що рівень реальної заробітної плати залежить:

1) від величини номінальної, тобто грошової заробітної плати. Чим більша номінальна заробітна плата при сталих цінах на засоби споживання, тим більша реальна заробітна плата;

2) від рівня цін на необхідні засоби існування робітника. Якщо ціни зростатимуть, а номінальна заробітна плата залишиться незмінною, то реальна заробітна плата зменшиться. Якщо ціни зростатимуть більш швидко ніж зростатиме номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знову ж таки впаде.

На рівень реальної заробітної плати впливають також і такі фактори, як рівень безробіття, рівень податків, рівень плати за житло, медичне обслуговування та навчання, склад робочого класу за кваліфікацією, статтю, національними ознаками, зміни вартості робочої сили тощо. Всі ці фактори не завжди діють в одному напрямі, а тому й реальна заробітна плата в окремі періоди змінюється по-різному.

В Україні з початком ринкової трансформації економіки реальна заробітна плата постійно знижується.

Об’єктивною характеристикою життєвого рівня населення служить не тільки рівень реальної зарплати, а й питома вага зарплати у структурі ВВП. За даними Міністерства статистики України, в нашій державі частка зарплати у ВВП становила в 1991 році 58%, в 1994 році – 31%. В наші дні цей показник ще менший.

При вирішенні проблем заробітної плати важливо правильно встановити вихідний пункт – розмір мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це офіційно затверджений рівень зарплати, який є не нижче фізіологічного прожиткового мінімуму і не перевищує вартісну величину мінімального споживчого бюджету. В Україні мінімальна зарплата і мінімальна пенсія до початку ринкових перетворень становили 70 радянських карбованців, що дорівнювало 116 дол. А Закон України “Про оплату праці” встановив, що мінімальна заробітна плата повинна дорівнювати межі малозабезпеченості, тобто фізіологічному прожитковому мінімуму, проте ця вимога закону не діє. Уряд України вважає, що такий крок призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету.

Низький рівень заробітної плати негативно позначається на процесі відтворення робочої сили.