3. Норма і маса додаткової вартості

В “Капіталі” К. Маркс розробив вчення про норму та масу додаткової вартості. В будь-якому суспільстві, що базується на приватній власності на засоби виробництва відношення додаткової праці до необхідної праці виражає ступінь експлуатації безпосередніх виробників. В капіталістичному суспільстві ступінь експлуатації найманих робітників одержує і свою специфічну форму вираження – як відношення додаткової вартості до змінного капіталу. Це відношення К. Маркс називає нормою додаткової вартості і позначає буквою m'. Тобто формула норми додаткової вартості має такий вигляд:

m' =

У додатковій вартості втілена додаткова праця найманих робітників, і вона (додаткова вартість) є прирощенням змінного капіталу.

Вартість змінного капіталу дорівнює вартості купленої капіталістом робочої сили. Причому ця вартість відтворюється необхідною працею. Тому додаткова вартість відноситься до змінного капіталу так само, як відноситься додаткова праця до необхідної праці. Тобто можна скласти таке рівняння:

У випадку відношення ступінь експлуатації виражається у формі уречевленої праці, у відношенні між додатковою і необхідною працею вона виражена у формі поточної праці.

У зв’язку з цим К. Маркс зазначає, що норма додаткової вартості є точним вираженням ступеню експлуатації робочої сили капіталом, тобто експлуатації робітника капіталістом.

Норма додаткової вартості показує в яких пропорціях розподіляється новостворена вартість (v + m) між капіталістом і найманим робітником, а також яку частку робочого дня робітник працює на капіталіста і яку на себе. Якщо робітник половину робочого дня (як це було в нашому прикладі) буде працювати на себе, а половину на капіталіста, то ступінь експлуатації становитиме 100%.

Абсолютну величину експлуатації робітників характеризує маса додаткової вартості, яка являє собою всю додаткову вартість, створену неоплаченою працею робітників, яких експлуатує один і той же капітал. Масу додаткової вартості можна визначити шляхом множення величини авансованого капіталу на норму додаткової вартості, тобто це можна зробити за формулою:

M = V

З розвитком капіталізму норма і маса додаткової вартості зростають. Якщо в період написання “Капіталу” К. Марксом норма додаткової вартості у найбільш розвинених країнах становила 98-100%, то в наш час, за оцінками зарубіжних авторів, вона становить 300-350%, а в обробній промисловості Японії – понад 500%.

Збільшення виробництва додаткової вартості може здійснюватися різними способами. Одним з них є подовження робочого дня за межі існуючого. Припустимо, що робочий день становить 8 годин, з яких 4 години – необхідний робочий час і 4 години – додатковий робочий час.

Якщо робочий день при незмінній вартості робочої сили збільшити з 8 годин до 10 годин, то тоді додатковий робочий час зросте з 4 годин до 6 годин. Це приведе до зростання норми і маси додаткової вартості і до підвищення ступеня експлуатації найманої праці капіталом. При тривалості робочого дня у 8 годин ступінь експлуатації становив 100%, а при 10-годинному робочому дні – 150%.

Додаткову вартість, одержану шляхом подовження робочого дня за межі існуючого прийнять називати абсолютною додатковою вартістю.

Проте тривалість робочого дня має свої фізичні та соціальні межі. Людина не може працювати усі 24 години за добу. Вона повинна відпочивати, споживати їжу, а також задовольняти свої інтелектуальні та соціальні потреби. Тому робітники добиваються скорочення тривалості робочого дня. І сьогодні в багатьох країнах унормовано 40-годинний робочий тиждень.

За таких умов збільшення виробництва додаткової вартості досягається шляхом підвищення інтенсивної праці, тобто збільшення затрат праці в одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці економічно рівнозначне подовженню робочого дня, тому додаткову вартість, вироблену в результаті зростання інтенсивності праці, також прийнято називати абсолютною. Виробництву абсолютної додаткової вартості служить також зменшення заробітної плати нижче вартості робочої сили.

Другим способом збільшення виробництва додаткової вартості є скорочення необхідного робочого часу і відповідне подовження додаткового робочого часу, яке відбувається в результаті підвищення продуктивності праці. В результаті зростання продуктивності праці може мати місце навіть скорочення загальної тривалості робочого дня, але співвідношення між додатковим робочим часом і необхідним робочим часом може свідчити про зростання норми додаткової вартості і ступеня експлуатації найманих працівників капіталом.

Додаткову вартість, одержану шляхом скорочення необхідного робочого часу, в результаті підвищення продуктивності праці, і відповідного подовження додаткового робочого часу, прийнято називати відносною додатковою вартістю.

Окремі власники засобів виробництва можуть одержувати надлишкову додаткову вартість, яка виникає в результаті зростання індивідуальної продуктивності праці, що досягається на їхніх підприємствах завдяки застосуванню більш досконалих знарядь праці та організації виробництва.

Відносини між найманими робітниками і капіталом пронизують всю систему відносин капіталістичного суспільства – відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виробництво додаткової вартості та привласнення її капіталістами є основним економічним законом капіталізму. Цей закон визначає розподіл засобів виробництва і робочої сили між різними сферами господарства, пропорції між ними, масштаби і темпи розвитку виробництва, зміни його структури, створення нових галузей і сфер діяльності, застосування досягнень науки, вдосконалення техніки, рівень зайнятості найманої праці тощо. Тобто закон додаткової вартості як основний економічний закон визначає всі сторони життя капіталістичного суспільства.