3. Закони грошового обігу

Рух грошей по обслуговуванню виробництва, розподілу, обміну та споживання сукупного суспільного продукту називається грошовим обігом.

Кожне суспільство зацікавлене у забезпеченні стійкості грошей в обігу. Це досягається, як вже говорилося, завдяки підтриманню пропорційності між товарною масою і обсягом грошових послуг населенню, з одного боку, і грошовою масою в обігу – з іншого.

Оскільки гроші реалізують ті ціни, які склалися раніше, то кількість грошей, що потрібна для обігу, повинна відповідати сумі цін товарів.

Проте сума цін товарів – це не єдиний фактор, що визначає кількість грошей. Кількість грошей залежить ще від кількості оборотів грошових одиниць, від продажу товарів в кредит, від суми платежів, яким наступив строк, від обміну товару на товар.

З врахуванням сказаного, сума грошей, що потрібна для забезпечення товарного обігу протягом року, визначається за формулою:

СЦ – К + П – В

К = ———————

0 ( річне )

де: К – кількість грошей , необхідних для обігу ,

СЦ – сума цін товарів, що підлягають реалізації,

К – сума цін товарів, що продані в кредит,

П – сума платежів, яким надійшов строк,

В – сума безготівкових розрахунків,

О – число оборотів грошової одиниці протягом року.

Проте слід мати на увазі, що закони грошового обігу діють по-різному за функціонування повноцінних і неповноцінних грошей. За функціонування повноцінних грошей поява в обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва на виготовлення як самих грошей, так і товарів). Такі гроші у разі появи їх надлишку в обігу просто тимчасово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то вони і лежатимуть у запасах до того моменту, коли в обігу не з'явиться дефіцит грошей, який приведе до їх зворотного залучення в обіг. Нагромадження таких повноцінних грошей (а в сучасних умовах золота) отримало назву тезаврації. Тобто в умовах функціонування повноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін.

Перехід до неповноцінних грошей зумовлює зовсім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей за появи їх надлишку не відбувається. Тобто, якщо з'являється надмірна кількість неповноцінних грошей, останні не зникають з обігу, а продовжують там перебувати. Це приводить до того, що в умовах, коли кількість грошей перевищує потреби в них у грошовому обігу, відбувається загальна зміна номінального рівня цін.

Перевищення кількості грошових одиниць в обігу над сумою товарних цін означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

У сучасних умовах розрізняють три види інфляції залежно від того, яким темпом зростають ціни. Якщо ціни зростають темпом до 10% на рік, то такий стан визначають як повзучу інфляцію. Якщо зростання цін становить від 10 до 100% на рік, то маємо галопуючу інфляцію. А коли темпи зростання цін перевищують 100% рік, то йдеться про наявність гіперінфляції.

Існує дві форми інфляції: відкрита та придушена.

Відкритою називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу проявляється у підвищенні цін.

Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення цін.

Слід зазначити, що в умовах інфляції гроші поступово припиняють виконувати функцію засобу нагромадження. А це призводить до того, що їх намагаються якомога швидше позбутись і все менше роблять заощаджень у грошовій формі.

Одним із засобів відновлення довіри до національної грошової одиниці є грошові реформи. Вони, крім усього іншого, можуть сприяти зменшенню вже наявної в обігу грошової маси. Грошова реформа — це перебудова державою наявної в країні грошової системи. Розрізняють три основних види грошових реформ: формальну, деномінаційну та конфіскаційну. Формальна грошова реформа зводиться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Деномінаційна полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах). Конфіскаційна грошова реформа полягає в безоплатному вилученні державою частини грошей суб'єктів економіки. Слід пам'ятати, що проведення грошових реформ – це досить серйозне потрясіння для всіх суб'єктів економіки, а тому їх здійснення має бути максимально зрозумілим і виваженим.