Контрольні запитання та завдання

1. Що являє собою товарне виробництво і які основні причини його виникнення?

2. Назвіть спільні та відмінні риси простого та капіталістичного товарного виробництва.

3. В чому полягають особливості соціалістичного товарного виробництва?

4. Що являє собою споживна вартість і вартість товару?

5. В чому полягає двоїстий характер праці, втіленої в товарі?

6. Які існують погляди на суть вартості товару?

7. В чому полягає зміст закону вартості?

8. Які функції виконує закон вартості в ринковій економіці?

9. Що являє собою товарний фетишизм?

ТЕМА 7. ВИНИКНЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

З виникненням товарного виробництва виникла потреба у загальному еквіваленті вартості товару. Таким еквівалентом стали гроші. Щоб зрозуміти основні проблеми даної теми, її вивчення доцільно здійснювати за таким планом:

1. Виникнення та суть грошей.

2. Функції грошей.

3. Закони грошового обігу.

1. Виникнення та суть грошей

В питанні про суть та функції грошей в політичній економії склалися різні погляди. Скажімо, представники металістичної теорії грошей вважають, що золото і срібло за природою є грошима в силу природних властивостей металу. Хоча насправді золото і срібло виконують функції грошей в результаті розвитку товарного виробництва і є нічим іншим як носіями суспільних відносин.

Представники номіналістичної теорії грошей вважають, що гроші є лише умовними знаками, які встановлюються державою. Вони не є товаром і не мають вартості.

На думку представників кількісної теорії грошей, гроші виконують лише функцію засобу обігу. Своєї внутрішньої вартості гроші не мають. Згідно з кількісною теорією грошей ціни на товари визначаються не їх вартістю, а залежать від того, скільки є товарів і яка загальна маса золота і срібла в світі. Вони вважають, що роль грошей можуть виконувати і повноцінні металеві монети і їх замінники – паперові гроші.

Чимало сучасних економістів при визначенні суті грошей враховують лише ті функції, які вони виконують в суспільстві. При цьому вони вбачають в грошах, як правило, засіб обігу (обміну) в даному суспільстві (К. Макконелл і С. Брю). Це так званий функціональний підхід до визначення суті грошей.

Дещо інший підхід у К. Маркса. Відповідно до нього розгляд виникнення і розвитку грошей відбувається у процесі історичного руху форм товарного обміну. Це дає можливість дійти висновку, що гроші самі є товаром, який служить загальним еквівалентом вартості інших товарів.

Вартість товару, створена працею робітників в процесі виробництва, існує незалежно від обміну товарів, але проявляється вона у формі мінової вартості, в обміні.

Найбільш давню форму вартості Маркс називає простою або випадковою формою вартості. Вона відповідає тому етапу історичного розвитку, коли обмін ще тільки зароджувався і коли окремі види продуктів праці лише від випадку до випадку перетворювалися в товари.

При простій формі вартості, вартість одного якогось товару виражалась в споживній вартості лише одного якогось товару. Скажімо, вартість одного мішка зерна виражалася у споживній вартості однієї вівці.

Перший товар, в нашому прикладі один мішок зерна, перебуває у відносній формі вартості, тобто виражає свою вартість через відношення до другого товару – до вівці.

Другий товар перебуває в еквівалентній формі, тобто функціонує як засіб для вираження вартості першого товару.

Товар – еквівалент, як і кожний товар, має свою споживну вартість, але поки він перебуває в ролі еквіваленту, його призначення полягає не в тому, щоб служити людям споживною вартістю, а в тому, щоб бути дзеркалом, в якому відбивається суто суспільна субстанція – вартість другого товару.

Це означає, що, по-перше, споживна вартість товару-еквіваленту є формою прояву своєї протилежності – вартості; по-друге, конкретна праця, затрачена на виробництво товару-еквіваленту, стає формою прояву своєї протилежності – абстрактної праці, затраченої на виробництво іншого товару; по-третє, приватна праця виробника, котрий створив товар-еквівалент, виступає в ролі своєї прямої протилежності – безпосередньо-суспільної праці.

Перший великий суспільний поділ праці, а саме, відокремлення скотарства від землеробства, привів до того, що випадковий обмін товарів змінився регулярним обміном. Форма прояву вартості в такому обміні стає повною або розгорнутою формою, при якій вартість одного товару виражається у вартості багатьох товарів. Кожний з цих багатьох товарів перебуває в еквівалентній формі, тобто виражає вартість першого товару. В нашому прикладі формула повної форми вартості матиме такий вигляд:

= одній вівці

Один мішок зерна = одному костюму

= 3 грамам золота і ін.

Але і ця форма вартості має істотні недоліки, які ускладнюють обмін, ускладнюють визнання індивідуальної приватної праці як суспільної. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте, зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів.

Оскільки і при повній формі вартості відбувається безпосередній обмін товару на товар, на ринку створюється така ситуація, коли власнику зерна потрібна вівця, але власнику вівці не потрібне зерно, а потрібен костюм. Власнику костюма потрібна не вівця, а золото. Тому має відбутися багато обмінів, поки кожний виробник одержить потрібний йому товар.

Тому кожний з товаровиробників прагне обмінювати свій товар на такий товар, який на ринку завжди користується великим попитом. В результаті безпосередній обмін товару на товар поступово замінюється обміном всіх товарів на один товар, який виступає в ролі загального еквіваленту, вартість якого проявляється у формі загальної мінової вартості.

Таким чином, здійснюється перехід до загальної форми вартості, формула якої матиме такий вигляд:

одна вівця =

один костюм = одному мішку зерна

3 грами золота і ін. =

Як бачимо, на відміну від повної форми вартості, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, протистоять багато товарів в ролі еквівалентів вартості, при загальній формі вартості відносним вартостям безлічі найрізноманітніших товарів протистоїть в ролі еквіваленту вартості лише один товар.

При загальній формі вартості всі товари спочатку обмінюються на товар, що виступає в ролі еквіваленту вартості, а потім власники такого товару обмінюють його на потрібні їм товари особистого чи виробничого споживання.

Споживна вартість такого товару проявляється саме в його здатності бути еквівалентом відносної вартості безлічі всіх інших товарів.

При загальній формі вартості безпосередній обмін товару на товар вже відсутній, він здійснюється через посередника – загальний еквівалент.

В різних місцях роль загального еквівалента виконували різні товари: худоба, хутро, сіль, риба, зерно тощо. Це ускладнювало обмін. Тому з виникненням другого великого суспільного поділу праці – з відокремленням ремесла від землеробства – здійснюється перехід до металевих грошей, грошової форми вартості. Металеві гроші стають загальним еквівалентом тому, що на видобуток якогось металу затрачається багато праці. Історії відомі мідні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. В кінцевому плані роль грошей почали виконувати такі товари, як срібло і золото. Золото і срібло виконують роль грошей тому, що вони самі є товаром, а їх властивості найбільше відповідають функції загального еквівалента. Світ товарів розпадається на два полюси: на одному полюсі – рядові товари, на другому – товар, що відіграє роль грошей.

Як бачимо, гроші виникли як стихійний продукт розвитку товарного виробництва і обміну.

Гроші – це товар, який є загальним еквівалентом всіх інших товарів. Таким товаром були золото і срібло, бо їм властиві такі якості, котрі робили їх найбільш придатними для виконання суспільних функцій загального еквівалента.

Ці властивості такі: однорідність, подільність, портативність, добре зберігаються.

Система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Однак паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб'єктів економіки, так і для держави. Через це в XIX ст. в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

На початкових етапах функціонування металевих грошей в обігу були зливки, тобто переплавлені у певну форму шматки металу, вага та проба яких іноді досить суттєво різнились. В подальшому їх замінила монета, тобто певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом. Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте монета – це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми – загальним еквівалентом. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишається тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку. Тобто може мати місце обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. В зв’язку з цим виникла можливість цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Це дозволило не тільки уникнути втрат, пов'язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дало змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст майже зникає. А це дає можливість перейти до паперових грошей.

Паперові гроші – це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов’язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов'язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші – це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель – це торгове боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов'язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис – індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов'язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти – боргового зобов’язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачувались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов'язання (монети та банкноти).

Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов'язання держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром. Тобто втрачається останній зв'язок реальної вартості з її знаком на боці загального еквівалента у формулі обміну. Сьогодні у грошовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монет і банкнот), які є борговими зобов'язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеків, квитанцій тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей – грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку. Хоча ці доручення ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Останнім часом значного поширення у розвинутих країнах набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець – банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обертаються.

Поряд з кредитними починають застосовуватися і дебетні картки. Вони виконують усі функції кредитних грошей і водночас дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам'яті банківського комп'ютера.

Отже, відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші – це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші – це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей.