3. Закон вартості як економічний закон товарного виробництва

Товарне виробництво як форма ведення господарства зазнає впливу дії тих законів, які йому властиві, в тому числі дії закону вартості. Дія закону вартості проявляється в тому, що вартість товару визначається суспільно необхідними затратами праці і обмін товарів здійснюється відповідно до суспільно необхідних затрат праці на ці товари.

Тобто, обмін одного товару на інший відбувається за принципом еквівалентності.

В розвинутому товарному виробництві обмін товарів відбувається за цінами, що склалися на ринку.

Закон вартості – це закон утворення цін, а ціна, як ми вже знаємо, це грошовий вираз вартості.

Всі ці положення відносяться до будь якого товарного виробництва.

Але дія закону вартості має певні особливості залежно від того, на яку форму власності спирається виробництво і який спосіб виробництва обслуговує товарне виробництво.

В капіталістичному товарному виробництві, основою якого є приватна власність на засоби виробництва, закон вартості виступає як стихійний регулятор виробництва і як стихійний рушій розвитку продуктивних сил.

Як стихійний регулятор капіталістичного виробництва закон вартості свою регулюючу роль здійснює через ціни. Під впливом попиту і пропозиції ціни можуть відхилятися в ту чи іншу сторону від вартості, хоча сума цін всієї маси товарів обов’язково дорівнює їх вартості. Відхилення цін від вартості робить відповідний вплив на виробництво. При падінні попиту на товари знижуються ціни на них, тобто відхиляються вниз від вартості товарів. Внаслідок цього виробництво даних товарів скорочується.

І, навпаки, підвищення попиту на товари обумовлює підвищення цін на них і штовхає на розширення їх виробництва.

Розширення чи звуження виробництва в окремих галузях веде до збільшення чи зменшення в цих галузях засобів виробництва і робочої сили.

Так за допомогою закону вартості, через відхилення цін від вартості стихійно регулюється розвиток суспільного виробництва.

Механізм дії закону вартості як стихійного рушія розвитку продуктивних сил проявляється таким чином. Ціни за якими товаровиробники реалізують свою продукцію на ринку, відповідають суспільно необхідним затратам праці. Товаровиробники, які здійснюють виробництво більш досконалими засобами виробництва, затрачають на виробництво продукції менше часу, ніж суспільно необхідний час. Тому при реалізації продукції вони збагачуються. Це штовхає інших товаровиробників підвищувати продуктивність праці шляхом удосконалення техніки її технології виробництва, організації праці тощо.

Для наочності приведемо такий приклад. Скажімо, в галузі, що виробляє автомобілі є три групи підприємств:

1) в одній з них на виробництво одного автомобіля затрачають 300 годин праці;

2) в другій групі – на виробництво такого же автомобіля затрачають 400 годин праці;

3) в третій групі – 500 годин праці.

Більшість автомобілів виробляється в групі, де затрати на один автомобіль становлять 400 годин праці.

Тоді й суспільно необхідна праця, яка визначає вартість, буде десь біля 400 годин праці.

При цьому в найкращих умовах будуть ті підприємства, де затрати праці становлять 300 годин на автомобіль. Від виробництва кожного автомобіля вони одержать ще додатковий прибуток, рівний 100 годинам середньосуспільної праці.

Між усіма групами підприємств буде вестися конкуренція, яка штовхатиме відстаючих на удосконалення виробництва, на скорочення затрат праці. Поряд з цим скорочуватимуться суспільно необхідні затрати праці, знову виникатиме конкуренція, знову удосконалення і так безперервно.

При цьому стихійна дія закону вартості викликає такі наслідки:

1) розорення дрібних товаровиробників в результаті того, що вони не змогли вистояти в конкуренції з великими товаровиробниками;

2) оскільки в умовах капіталістичного товарного виробництва праця будь-якого товаровиробника не завжди може виступити частиною суспільної праці, тобто оскільки приватна праця виробника не завжди може бути визнана суспільною, то дія закону вартості може приводити до марнотратства суспільної праці: товари виробили, а попиту на них немає.

В умовах капіталістичного товарного виробництва неминуче розвивається таке специфічне явище, як панування речей над людьми. Пояснюється воно тим, що при товарному виробництві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, суспільні, виробничі відносини між людьми здійснюються через речі, набувають форми відносин між речами, тобто виробничі відносини людей уречевлюються.

Скажімо, кожний відособлений товаровиробник наперед не знає чи визнає суспільство його працю, втілену в якомусь товарі, корисною, чи не визнає. Він сліпо працює на ринок, для якого характерними є і коливання цін і конкуренція. І тут на ринку, товаровиробник залежить безпосередньо не від другої особи, а від речей – товарів. Саме від товарів залежить, продасть виробник свої товари чи ні, по яких цінах і яку суму грошей одержить за них.

Виходить, що замість того, щоб люди панували над речами, речі панують над людьми.

Це специфічне явище, об’єктивно існуюче в товарному господарстві, К. Маркс назвав товарним фетишизмом.

Факт панування в капіталістичному суспільстві речей над людьми це об’єктивна сторона товарного фетишизму.

Проте, крім цієї сторони, є ще суб’єктивна сторона фетишизму, яка полягає в тому, що самі товаровиробники, або приписують речам-товарам і грошам надприродні властивості, обожнюють їх, поклоняються їм, або твердять, що суспільні властивості притаманні речам від природи і носять вічний характер.

Суб’єктивна сторона товарного фетишизму може бути переборена в процесі наукового пізнання об’єктивної дійсності.

Об’єктивна сторона товарного фетишизму, тобто панування речей над людьми, не може бути усунена доти, доки не буде ліквідована її основа – капіталістичне товарне виробництво .

Товарний фетишизм – категорія історична. В умовах патріархальної селянської сім’ї чи у феодальному маєтку для нього не було місця. Селянин, працюючи на поміщика, давав в його розпорядження або свою працю безпосередньо, або продукти праці.

Тут відносини були цілком ясними. Лише капіталістичне товарне виробництво привело до появи товарного фетишизму. Соціалістичне усуспільнення виробництва приводить до зникнення товарного фетишизму.