Контрольні запитання та завдання

1. Що являє собою власність як економічна категорія?

2. Чому відносини власності на засоби виробництва є основним відношенням?

3. Що являють собою вольові відносини власності і чому їх не слід ототожнювати з економічними відносинами власності?

4. Назвіть основні види, типи і форми власності.

5. До якого типу власності еволюціонують економічні відносини власності?

6. Чим зумовлений характер еволюції відносин власності?

7. Наскільки процеси приватизації у постсоціалістичних країнах узгоджуються із загальносвітовими тенденціями еволюції власності?

Тема 6. Форми організації суспільного виробництва

Історія людського суспільства знає різні форми суспільного виробництва. Вони виникали, розвивалися і модифікувалися, відображаючи в певній мірі стан продуктивних сил та виробничих відносин. Проте еволюція форм господарювання відбувається більш повільно, ніж змінюються способи виробництва. У зв’язку з цим одна і та ж різновидність економічної форми може існувати при різних способах виробництва. Щоб зрозуміти усі процеси, вивчення даної теми доцільно здійснювати за таким планом:

1. Натуральне і товарне виробництво.

2. Товар і його властивості. Двоїстий характер праці втіленої в товарі.

3. Закон вартості як економічний закон товарного виробництва.

1. Натуральне і товарне виробництво

Історично першою серед загальних економічних форм суспільного виробництва є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, для внутрішньогосподарського споживання.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

• воно було історично першим типом господарської діяльності людей;

• забезпечило формування таких галузей господарства, як землеробство і тваринництво;

• створило умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва та їх відокремлення від землеробства.

Натуральне господарство було панівним в докапіталістичних способах виробництва. Елементи натурального господарства можуть мати місце і при капіталізмі.

Натуральна форма виробництва ставить усі економічні процеси у вузькі рамки, не допускаючи відпливу капіталів для зв’язків із зовнішніми економічними суб’єктами. Робоча сила в умовах натурального господарства також позбавляється мобільності, а життя самих трудівників було у жорсткій залежності від примх природи. Натуральне господарство стримувало процес поділу праці та обміну.

На певному етапі розвитку суспільного виробництва в надрах натурального господарства почало зароджуватися товарне господарство. Товарне виробництво являє собою таку форму організації суспільного господарства, коли продукти виробляються відособленими виробниками, які спеціалізуються на виготовленні якогось одного продукту, та коли для задоволення потреб членів суспільства потрібний обмін продуктами на ринку.

Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. В міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми виробництва праця стає вже більш спеціалізованою. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за них. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі племена виділяються з інших племен. У зв'язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші – тваринництвом. З виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Ті племена, котрі займалися виробництвом продуктів тваринництва, потребували продуктів землеробства, землероби, навпаки, відчували потребу в продуктах тваринництва. Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами.

У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво – ковальське, гончарне, ткацьке та ін. Ремесло – це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з’явилася об'єктивна необхідність відокремлення ремесла від землеробства і тваринництва. Ремесло стає спеціальністю окремих осіб. Праця ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників, і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей.

Відокремлення ремесла від сільського господарства означало другий великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма промисловості. Крім продуктів землеробства і тваринництва, все частіше поступали в обмін вироби ремісників: кам'яні і металеві сокири, серпи і коси, луки, мечі, посуд, тканини, шкіра, одяг. Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну.

Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Виробництво товарів мало місце ще до другого великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким.

Об'єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин. З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово перетворюється в систему регулярної торгівлі. В торгівлі з’являються особи, які спеціалізуються на торговельних операціях, – купці. Вони не виробляють товари, а продають їх, отже не є товаровиробниками. Проте і вони є суб'єктами товарних відносин. На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім суб'єктом стає наймана робоча сила. Суб'єктом товарних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені товари. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку.

Товарне виробництво виникло ще на пізніх етапах розвитку первіснообщинного ладу і одержало розвиток в наступних способах виробництва. В первіснообщинному способі виробництва воно сприяло встановленню зв’язків між общинами.

В рабовласницькому – забезпечило піднесення латифундій (земельних господарств), розвиток ремісничих цехів та зовнішньої торгівлі.

У феодальному суспільстві товарне господарство сприяло економічному прогресу й створило передумови для виникнення капіталізму.

При капіталізмі товарне господарство набуває всезагального характеру, де все продається і все купується. Тобто виникає розвинена форма товарного виробництва.

Для докапіталістичних формацій характерне просте товарне виробництво. Особливістю простого товарного виробництва є те, що в ролі відособлених виробників виступають дрібні товаровиробники, котрі самі працюють на власних засобах виробництва і не експлуатують праці інших осіб. Однією з історичних форм простого товарного виробництва є дрібне товарне виробництво ремісників та селян, яке виникло ще до капіталізму і зберігається у вигляді одного із укладів в розвинутому капіталістичному суспільстві.

Капіталістичне (розвинене) товарне виробництво характеризується тим, що тут в ролі відособленого виробника виступає капіталіст–підприємець, який організує велике виробництво на базі експлуатації чужої праці. При цьому слід пам’ятати, що в умовах капіталізму, особливо на його імперіалістичній стадії, в ролі відособленого виробника поряд з окремим капіталістом може виступати і виступає капіталіст асоційований – колектив капіталістів в акціонерному товаристві, а також буржуазна держава.

Спільне між простим і капіталістичним виробництвом є те, що і в умовах простого товарного виробництва, і в умовах капіталістичного товарного виробництва засоби виробництва перебувають в руках у приватних власників, а товари виробляються для суспільства, для обміну. Відмінність між простим і капіталістичним товарним виробництвом полягає в тому, що при простому товарному виробництві відсутня експлуатація праці найманих робітників, а при капіталістичному товарному виробництві вона (експлуатація) існує і виступає засобом виробництва додаткової вартості.

З розвитком простого товарного виробництва відбувається розорення виробників, що призводить до збагачення меншості і зубожіння більшості населення. В суспільстві з’являються, з одного боку, власники грошей і засобів виробництва, з другого – люди, позбавлені їх і вимушені продавати свою робочу силу. Цьому процесу сприяли такі фактори:

1) конкуренція на ринку між виробниками, в результаті якої збагачувалися, як правило, члени цехів, майстри, котрі перетворювали своїх учнів у найманих робітників;

2) розвиток купецького та лихварського капіталів;

3) цехова спеціалізація і виникнення мануфактур;

4) географічні відкриття та колоніальні пограбування;

5) насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва шляхом зігнання їх з общинних та монастирських земель тощо.

Як наслідок, безпосередні виробники були позбавлені засобів існування і перетворилися у продавців своєї робочої сили і покупців продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва й предметів споживання виникає ринок праці. За умов, коли майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила стає товаром, товарне виробництво виступає всеохоплюючою формою прояву економічних зв’язків між людьми. Сказане зовсім не означає, що в умовах розвинутого (капіталістичного) товарного виробництва не існує дрібне товарне виробництво. Воно має місце переважно в сільському господарстві.

При соціалізмі товарне господарство зберігається, сприяючи зростанню ефективності суспільного виробництва. Проте тут ринкові механізми поєднуються з плановими, які є панівними. При соціалізмі товарне виробництво носить обмежений характер, оскільки із сфери обігу виключені засоби виробництва, заводи, фабрики, земля і робоча сила. Гроші не можуть перетворитися у капітал, тобто бути засобом експлуатації найманої праці. При соціалізмі створюються передумови для відмирання товарної форми господарства при комунізмі.