2. Глобалізація негативних наслідків взаємодії суспільства з природою

В другій половині ХХ століття вчені все частіше почали говорити про негативні наслідки взаємодії людини з природою. Саме в цей період загрозливих масштабів досягло забруднення навколишнього середовища, інтенсифікувалося знищення лісів і виснаження земельних ресурсів, загострилася енергетична та сировинна проблеми тощо. Причому в окремих країнах і регіонах згадані проблеми досягли такого рівня, що дав підстави говорити про екологічну кризу.

Однією із важливих ознак екологічної кризи, як вже зазначалося, є катастрофічне забруднення навколишнього середовища відходами виробничої і невиробничої діяльності людини. За структурою ці відходи можуть бути твердими, рідкими і газоподібними. Більшість твердих відходів дає промисловість, передусім гірничорудна. Так, в Україні річний обсяг добування мінеральної сировини становить один мільярд тонн, а гірської маси – майже три мільярди тонн. Причому з них лише 5 – 8% компонентів мінеральної сировини використовується для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

Рідкими відходами забруднюється передусім гідросфера. Основними забруднювачами гідросфери є стічні води і нафта. За деякими підрахунками, річний обсяг стічних вод становить сьогодні приблизно 2000 км³. Щорічно у Світовий океан потрапляє майже 3,5 млн. тонн нафти і нафтопродуктів. Забруднення гідросфери призвело до того, що чверть населення Землі користується забрудненою водою, яка спричиняє різноманітні інфекційні захворювання.

В Україні у водний басейн щороку скидається майже 15 млрд. кубічних метрів стічних вод, які містять майже 2 млн. тонн сульфатів і понад 2 млн. тонн хлоридів та інших шкідливих речовин. Забруднення Дніпра в 4 – 5 разів перевищує граничні норми, але його воду змушені пити близько 40 млн. громадян України. І при цьому відбувається значне зменшення інвестицій на охорону навколишнього середовища. У порівнянні з 1990 роком вони зменшились майже втричі.

Серед газоподібних відходів, що забруднюють атмосферу, провідне місце посідає вуглекислий газ. Світовий океан щорічно поглинає приблизно 50 млрд. тонн вуглекислого газу, що негативно впливає на живі організми. Основну відповідальність за забруднення навколишнього середовища несуть промислово розвинуті країни. Скажімо, частка США у світових викидах в атмосферу становить 25%, країн-членів ЄС – 14%.

Слід мати на увазі, що проблема відходів і забруднення ними навколишнього середовища особливо гостро дає себе знати в умовах панування приватнокапіталістичної власності на засоби виробництва. В гонитві за прибутками підприємці закопують мільйони тонн шкідливих речовин в землю, навіть не інформуючи про це населення. Сьогодні стало практикою експортувати шкідливі речовини та їх відходи з промислово розвинених країн у слаборозвинуті. Американські фірми щороку експортують в слаборозвинуті країни, в тому числі і в Україну, понад 100 млн. тонн отрутохімікатів, використання яких на території США заборонено. З початком ринкових перетворень з подібною практикою зустрілася і наша країна. Вітчизняні підприємці завозили на територію України отруєне сміття, тару після отрутохімікатів тільки задля отримання прибутку.

Про екологічну кризу свідчить інтенсивне знищення лісів та виснаження земельних ресурсів. За підрахунками вчених, в наш час щорічно знищується приблизно 20 млн. гектарів лісів, передусім тропічних, які є “легенями планети”. Саме ці ліси забезпечують надходження кисню в атмосферу і в них зосереджено більше половини всіх видів флори та фауни нашої планети. Знищення тропічних лісів, як твердять вчені, призводить до виснаження ґрунтів і водних ресурсів, падіння рівня сільськогосподарського виробництва, зникнення багатьох видів флори та фауни, зменшення вмісту кисню у повітрі.

Одним із проявів екологічної кризи є також виведення із сільськогосподарського обороту величезних масивів родючої землі. Протягом ХХ століття людство втратило 200 млн. квадратних кілометрів родючої землі. В наш час людство щороку втрачає 6 - 7 млн. гектарів ріллі. Все це через водяну та вітрову ерозію, забруднення хімічними відходами, будівельними роботами тощо.

В Україні з початку ринкових перетворень кількість ерозійних земель майже подвоїлась і становить сьогодні близько 20 млн. гектарів. Водночас різко зменшується вміст гумусу в ґрунті, зростають площі засолених та кислих ґрунтів.

Серед глобальних проблем, породжених в результаті взаємодії людини і природи, чільне місце посідають енергетична та сировинна проблеми. Вони пов’язані, по-перше, із значним збільшенням масштабів втягнення природних ресурсів у господарський оборот і, по-друге, з обмеженістю цих ресурсів на нашій планеті.

Зростання потреб населення у виробництві товарів та послуг вимагає збільшення використання енергоресурсів та сировини, більшість з яких не відновлювані. За підрахунками вчених, запасів невідновлюваних енергоносіїв при збереженні нинішніх обсягів їх щорічного використання вистачить людству на 70-80 років. Причому значна їх частина міститься в країнах, що розвиваються, але використовуються вони головним чином в країнах монополістичного капіталу. Тому монополії та імперіалістичні держави здійснюють політику “дешевих енергоресурсів та сировини”, тобто за безцінь вивозять з країн, що розвиваються, необхідні їм ресурси природного походження . Навіть ціни на нафту і газ, які в кінці ХХ століття дещо зросли, залишаються доволі низькими для розвинутих монополістичних країн. Країни, що розвиваються, отримують лише шосту частину тієї виручки, яку мають іноземні монополії від вивезених з цих країн природних ресурсів. Така практика підштовхує монополії та монополістичні держави до нераціонального, хижацького використання енергоресурсів та сировини з чужих країн.

Проблеми постачання енергоресурсів та сировини є доволі гострими і для України, передусім щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів тощо. Вони стали особливо відчутними після розпаду СРСР, коли на базі колишніх союзних республік виникли незалежні держави, між якими утверджуються ринкові відносини.

Обмеженість розвіданих природних ресурсів і потреба у збільшенні їх постачання роблять доволі актуальною необхідність освоєння Світового океану та Космосу. Вивчення та освоєння Світового океану зачіпає інтереси усіх країн та народів, оскільки:

• займаючи понад 70% площі Землі, Світовий океан через свою рослинність забезпечує більше двох третин річного виробництва кисню нашої планети;

• виступає одним із джерел розв’язання продовольчої проблеми;

• формує погоду на планеті;

• на дні океану зосереджені маловивчені запаси корисних копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані;

• в океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва;

• забезпечує приблизно 80% транспортних перевезень у зовнішньоекономічних зв’язках.

Щоб усім цим Світовий океан прислужився людству, необхідно дбайливо, грамотно, по-господарськи здійснювати його освоєння. Адже перші кроки щодо його освоєння виявилися нераціональними і підірвали сировинну базу світового риболовства, підвищили вміст вуглекислого газу в атмосфері, призвели до забруднення стічними водами, відходами промисловості, нафтою та отрутохімікатами. За оцінками вчених, у Світовий океан щороку викидається до 20 млрд. тонн шкідливих речовин.

Так само важливим для людства є освоєння Космосу, оскільки воно забезпечує розвиток внутрішніх та зовнішніх систем зв’язку, довгострокове прогнозування погоди, навігацію повітряного та морського транспорту, розвиток і вдосконалення приладобудування, машинобудування, електронної техніки, енергетики, виробництва нових матеріалів тощо. Шкода лише, що поряд з дослідженнями щодо розвитку продуктивних сил США розробили програму, спрямовану на використання Космосу у військових цілях, з метою ведення так званих “зоряних воєн”.

Щоб зберегти природне середовище, необхідна активна участь кожної країни в роботі існуючої Всесвітньої комісії ООН по навколишньому середовищу і розвитку. Під егідою цієї комісії могли б бути зосереджені зусилля всіх держав, спрямовані на пошуки і впровадження у виробництво нових безвідходних і ресурсозберігаючих технологій, пошуки засобів фінансування заходів по охороні навколишнього середовища, розроблення національних програм раціонального природокористування, забезпечення людства сировиною та енергією. Цьому могли б служити багатосторонні та двосторонні угоди щодо створення нових технологій, пошуку, добування і транспортування енергоносіїв та енергії, раціонального освоєння Світового океану та Космосу.

Тільки таким чином людське суспільство зможе забезпечити собі майбутнє.