3. Міжнародна міграція робочої сили

Новим видом міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили. Міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення, викликане причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною.

Існує дві групи причин, які породжують міграцію робочої сили: загальні, що визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, які пов’язані тільки з міграцією. До першої групи причин відносяться: інтернаціоналізація господарського життя, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудоємні виробництва в одних країнах і наукоємні в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Існують різні критерії класифікації міжнародної міграції робочої сили. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни) й імміграцію (в’їзд робочої сили в країну). Залежно від рівня кваліфікації можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Перший із цих потоків спрямований переважно з країн, що розвиваються у розвинуті.

Другий потік включає в себе переміщення спеціалістів між розвинутими країнами (наприклад, всередині ЄС), а також їхня імміграція в розвинуті країни з країн, що розвиваються. Цей процес дістав назву “відплив умів”. Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переїжджає в іншу країну, або ж залишається в ній після завершення освіти, так і в прихованій, коли спеціаліст нікуди не виїжджає, але влаштовується на роботу на підприємство, яке належить іноземному капіталу. На початку 2000-х років загальна кількість мігрантів у світі перевищила 130 млн. осіб, що становить майже 2% населення планети. З початком ринкових перетворень економіки міграційні процеси охопили й Україну. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працюють від 5 до 7 млн. українських громадян. Причому приблизно половина з них шукає своє щастя в Росії. Переважна частина наших співвітчизників влаштовується на роботу нелегально. Основними причинами еміграції з України є економічна та політична нестабільність, істотне зниження рівня життя населення.

За характером регулювання міграційних процесів розрізняють вільне переміщення робочої сили та її в’їзд у країну на певний строк. Вільне переміщення робочої сили введено з 1 січня 1993 року в ЄС. В багатьох країнах діють жорсткі правила щодо обмеження кількості іммігрантів. Наприклад, у Швейцарії дозвіл на в’їзд у країну дається на один рік, після цього строк перебування в країні необхідно продовжувати.

Міграція може бути легальною і нелегальною. Прикладом останньої може бути велика кількість емігрантів із Мексики до США.

Сьогодні на світовому ринку робочої сили склалося декілька центрів імміграції трудових ресурсів. До них відносяться США, Канада, країни Західної Європи, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, країни Перської затоки, Австралія, ПАР, Аргентина, Венесуела. Так, приплив іммігрантів у США та Канаду в останні десятиріччя становить близько мільйона осіб щорічно. За оцінками експертів, у країнах Західної Європи сьогодні працює майже 20 млн. іноземних громадян. В окремих країнах Перської затоки мігранти становлять понад 50% усієї робочої сили.

Міграція робочої сили, як правило, вигідна кільком сторонам. По-перше, вона вигідна самим працівникам, які завдяки імміграції в ту чи іншу країну одержали можливість працювати і мати більш високу, ніж на батьківщині, заробітну плату. По-друге, держава та фірми, де працюють іммігранти, мають дешеву і практично безправну робочу силу, в результаті чого одержують додатковий прибуток. По-третє, країни, з яких емігрували працівники, мають додаткове джерело валютних надходжень, оскільки емігранти частину свого заробітку переказують сім’ям.

До негативних наслідків міграційних процесів слід віднести від’їзд висококваліфікованих та працездатних людей, на підготовку яких країна витратила великі гроші.