Контрольні запитання та завдання

1. Що являє собою світове господарство?

2. Назвіть основні риси сучасного світового господарства.

3. Назвіть основні складові сучасного світового господарства.

4. Що являє собою світове капіталістичне господарство?

5. Сукупність господарств яких країн становить собою світове соціалістичне господарство?

6. В чому полягає особливість господарства постсоціалістичних країн як складової світового господарства?

7. Назвіть основні принципи міжнародного поділу праці.

8. В чому суть міжнародної економічної інтеграції?

9. Назвіть основні інтеграційні об’єднання?

10. Назвіть основні міжнародні економічні організації, що обслуговують інтеграційні процеси.

11. Що гальмує входження України у світогосподарські інтеграційні процеси?

Тема 31. Форми міжнародних економічних відносин

Інтернаціоналізація виробництва і капіталу виражається в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, зокрема таких, як світова торгівля, науково-технічний обмін між країнами, міжнародна міграція капіталів і робочої сили, інтернаціоналізація транспорту, зв’язку, сфери виробничих, споживчих та інформаційних послуг. Поряд із зростаючою взаємозалежністю держав для сучасного світового господарства типовими є нерівномірність розвитку як в цілому, так і його окремих секторів та регіонів, загострення конкурентної боротьби, посилення підлеглості менш розвинених країн більш розвиненим.

Вивчення сучасного стану міжнародних економічних відносин доцільно здійснювати за таким планом:

1. Міжнародна торгівля та сучасні тенденції її розвитку.

2. Міжнародний рух капіталів і валют.

3. Міжнародна міграція робочої сили.

1. Міжнародна торгівля та сучасні тенденції її розвитку

Як зазначалося раніше, важливою складовою світового господарства є світовий ринок, на якому здійснюються економічні та правові відносини купівлі – продажу товарів, руху капіталів і робочої сили. Історично першою формою світогосподарських відносин є міжнародна торгівля. В сучасних умовах у структурі міжнародної торгівлі прийнято виокремлювати товарну структуру, географічну структуру та структуру за видатками торгівлі . Товарна структура міжнародної торгівлі являє собою торгівлю товарами і торгівлю послугами. Торгівля товарами включає в себе торгівлю продовольством, сировиною, мінеральним паливом, продукцією переробної промисловості. В свою чергу торгівля послугами охоплює попит і пропозицію на готельні, транспортні, рекламні, туристичні, консалтингові, страхові, фінансові, брокерські, лізингові послуги, торгівлю науково-технічними досягненнями: патентами, ліцензіями тощо. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. У випадку продажу патенту монопольне право на нього переходить до покупця. Але власник патенту передає іншим фірмам право на користування винаходом не повністю, а в певних межах, тобто право продати ліцензію. Ліцензія становить собою дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки. Придбання ліцензій дає змогу економити час і кошти на здійсненні власних науково-технічних розробок, що особливо важливо для конкурентної боротьби в умовах НТР.

Географічна структура міжнародної торгівлі – це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та групами країн. В усі часи ці потоки розміщувалися вкрай нерівномірно, оскільки нерівномірним був і сам економічний розвиток країн світової спільноти. Скажімо, у 2000-2004 роках на розвинуті країни припадало понад 60% світового товарного експорту, в той час, як частка країн, що розвиваються, була в межах 20-25%, а частка постсоціалістичних країн не перевищувала 6-10%, тобто у порівнянні з 1990 роком зменшилася майже вдвічі. Причому розвинуті країни експортують переважно готові промислові вироби, обладнання, машини та іншу високотехнологічну продукцію, в той час, як в експорті країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою переважають сировина, продовольство та порівняно прості промислові вироби. Тобто ці останні, за рідким виключенням, залишаються сировинним придатком економіки розвинутих країн.

За видами торгівлі практика міжнародних економічних відносин виокремлює традиційну торгівлю, торгівлю продукцією в рамках кооперації та зустрічну торгівлю. Під традиційною торгівлею прийнято розуміти торгівлю між суб’єктами різних національних економік за традиційними правилами, тими, що склалися у глибоку давнину: ти мені товар, я тобі гроші. Торгівля продукцією в рамках кооперації здійснюється, як правило, за пільговими цінами між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації. Цей вид міжнародної торгівлі набуває широкого розповсюдження в умовах розвитку та поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Зустрічна торгівля має місце тоді, коли суб’єкти міжнародних відносин укладають угоди, за якими закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Зовнішня торгівля становить собою особливу сферу товарно-грошових відносин пов’язаних з купівлею–продажем товарів і послуг за межами внутрішнього ринку певної країни. Вона, як правило, є оптовою, і для неї характерні певні загальні ознаки останньої. Разом з тим для зовнішньої торгівлі властиві і певні особливості, які відрізняють її від торгівлі на внутрішньому ринку. Для внутрішнього ринку характерний однобічний рух товарів від виробника до споживача.

У зовнішній торгівлі, як правило, існують два протилежно спрямованих напрями товарного потоку: вивіз товарів (експорт) та ввіз (імпорт). У цьому зв’язку показник розмірів зовнішньої торгівлі відрізняється від показника розмірів внутрішньої. Всередині країни масштаби торгівлі відображаються у показнику загального обсягу реалізації товарів. У зовнішній торгівлі використовують показники її балансу. Торговельний баланс включає три показники: вивіз товарів, їх ввіз та різницю між цими показниками. Різниця між експортом та імпортом називається сальдо зовнішньоторговельного балансу. Сальдо може бути позитивним, коли експорт більший імпорту, і негативним при перевищенні імпорту над експортом. Слід зауважити, що мова йде лише про вартісні показники обігу зовнішньої торгівлі, а не всієї сукупності зовнішньоекономічних відносин, для кількісного вираження якої використовується показник платіжного балансу, який становить собою співвідношення між платежами держави за кордоном та валютними надходженнями з-за кордону за певний проміжок часу.

На світовому ринку діють світові ціни. В основі світової ціни лежить інтернаціональна вартість. Вона визначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом. Але на відміну від формування вартості на національному рівні суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва даного товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником. До інтернаціональної вартості у міжнародній торгівлі додаються ще такі чинники, як експортне та імпортне мито, транспортні витрати, обов’язкове міжнародне страхування.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються два види цін: ціни “Франко” і ціни “СІВ”. Слово “франко” означає “вільний”. У даному випадку – це звільнення покупця від усіх або від частини витрат, що пов’язані з транспортуванням товару. Це може бути ціна ФРАНКО – споживач, ФРАНКО – залізнична станція, ФРАНКО – кордон тощо.

Ціна СІВ поряд із ціною постачальника і транспортними витратами включає обов’язкове міжнародне страхування. Тобто це повна ціна, за якою враховуються обсяг і структура зовнішньоторговельного обороту.

Якщо експортні ціни зростають швидше, ніж імпортні, країна одержує вигоду від зовнішньоекономічної діяльності. Якщо навпаки, то ситуація на зовнішньому ринку для тієї чи іншої країни погіршується і вона втрачає частину доходу. Кожна держава прагне здійснювати політику протекціонізму: всіляке сприяння експорту вітчизняних товарів і обмеження імпорту іноземних виробів.

На сучасному етапі чітко простежуються такі основні тенденції розвитку світової торгівлі:

• зростання експортних поставок готової продукції зі слаборозвинених країн у високорозвинені, в той час як на початковому етапі розвитку світової торгівлі із аграрних країн вивозили сировину та продовольство, а готову продукцію ввозили з розвинутих держав;

• зростання питомої ваги машин та обладнання у структурі світового експорту;

• прискорене зростання ринку послуг;

• посилення міждержавного регулювання зовнішньоторгових операцій, зокрема митних тарифів, умов торгівлі окремими видами товарів, антидемпінгових заходів, ліцензування імпорту тощо. Міждержавне регулювання світової торгівлі розвивається шляхом створення міжнародних організацій, таких як ГАТТ і СОТ, а також спеціальних організацій, які включають країни, що є основними постачальниками на світовий ринок певної продукції. Найбільшою популярністю користується Організація країн експортерів нафти (ОПЕК). Метою діяльності подібних організацій є узгодження цін на продукцію, встановлення експортних квот для кожної країни-учасниці, обмеження виробництва тощо.

Проблеми місця та ролі міжнародної торгівлі у суспільному відтворенні постійно привертали увагу як учених, так і політиків. Однією з перших теорій, які пояснювали напрями та структуру міжнародних торгових потоків, була теорія меркантелістів. Її прихильники вважали, що країні вигідно експортувати готові вироби, оскільки це дає приплив іноземної валюти (золота). А тому вони рекомендували заохочувати експорт готових виробів, а також імпорт сировини з метою подальшого виробництва з неї товарів на експорт. Водночас меркантелісти виступали проти імпорту готових виробів. Тобто вони рекомендували уряду здійснювати політику протекціонізму. Протекціонізм становить собою політику, спрямовану на обмеження імпорту, захист національної економіки та стимулювання вітчизняного виробництва. Політика протекціонізму може забезпечуватися шляхом впровадження тарифних і нетарифних заходів. Тарифні заходи пов’язані з митними зборами, а нетарифні – з ліцензуванням та квотуванням експортно-імпортної діяльності.

На противагу меркантелістам А. Сміт розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва вищі ніж у зарубіжних країн, а експортувати ті товари, по яких у неї витрати нижчі ніж в інших країн. А. Сміт виступав за вільну конкуренцію як всередині країни, так і на світовому ринку. Тобто він відстоював таку зовнішньоторговельну політику, яка не обмежується жодними протекціоніськими заходами. Недоліком теорії абсолютних переваг було те, що вона не давала відповіді на питання, чому ж задіяні в міжнародній торгівлі ті країни, в яких товари виробляються без абсолютних переваг перед іншими країнами. Відповідь на це питання дав Д. Рікардо у теорії порівняльних переваг. На його думку, країна повинна експортувати ті товари, які вона здатна виробляти з відносно більш низькими витратами, ніж інші країни, а імпортувати ті, які виробляє з відносно вищими витратами. Помітний слід залишили теорії Е. Хекшера та Б. Оліна, В. Леонтьєва та інших вчених. Рекомендаціями кожної з них в той чи інший період можуть скористатися політики при реалізації конкретних задач, щодо участі у міжнародній торгівлі.