Розміри щомісячних надбавок державним службовцям

Стаж роботи	Розмір надбавки	Знання іноземних мов	Розмір надбавки	Науковий ступінь	Розмір надбавки
Понад 3 роки	10%	Однієї європейської мови	10%	Кандидат наук	5%
Понад 5 років	15%
Понад 10 років	20%	Однієї східної, угро-фінської або африканської мови	15%
Понад 15 років	25%			Доктор наук	10%
Понад 20 років	30%	Двох і більше мов	25%
Понад 25 років	40%

Поміж цим, з метою залучення до роботи в апараті органів державної виконавчої влади висококваліфікованих спеціалістів постановою Кабінету Міністрів України „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” від 9 березня 2006 року встановлені певні доплати: по-перше, за знання та використання в роботі іноземної мови (однієї європейської мови – у розмірі 10%, однієї східної, угро-фінської або африканської мови – 15%, двох і більше мов – 25% посадового окладу); по-друге, за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності – у розмірі відповідно 5% і 10% посадового окладу; по-третє, за почесне звання „заслужений” – у розмірі 5% посадового окладу.

Не менш значними у структурі видатків органів влади і управління є витрати на відрядження, оплату комунальних, транспортних й інших послуг. Зокрема, планування видатків на відрядження здійснюється виходячи з їх кількості та тривалості, а також віддаленості населених пунктів призначення, в які плануються відрядження. Державним службовцям, які направляються у відрядження в межах України і за кордон за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд до місця відрядження та назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни); на бронювання місць у готелях; на користування постільними речами в поїздах.

Планування видатків на оплату комунальних, транспортних й інших послуг, необхідних для функціонування органів влади і управління, здійснюється виходячи з фактичних видатків за попередній період, а також розміру заборгованості перед відповідними організаціями за перелічені види послуг. Натомість придбання предметів постачання та матеріалів для управлінсько-адміністративних цілей, обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво та капітальний ремонт в органах влади й управління планується в межах наявних коштів у відповідних бюджетах. Особливо гостро постають питання витрат в умовах економічної кризи, позаяк фінансування управлінських органів здійснюється в розмірах, необхідних тільки для забезпечення поточної діяльності. Головним чином, це кошти на оплату праці, у тому числі на покриття заборгованості по попередніх роках, відрахування в державні цільові фонди соціального спрямування, і на господарське утримання установ й організацій.

У центрі уваги Уряду постійно знаходяться питання підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, які виділяються на потреби органів влади й управління. Тому за останній час було прийнято ряд мір, спрямованих на виконання цього завдання. Зокрема, поставлено за мету скоротити штатну чисельність органів виконавчої влади, обмежено можливості по преміюванню, наданню допомог, встановленню надбавок до посадових окладів, доводяться ліміти витрат на утримання автотранспорту, заборонено придбання мобільних телефонів і легкових автомобілів без відповідного дозволу, рекомендовано забезпечити ефективне використання належних управлінським органам приміщень, передбачивши здачу в оренду вільних приміщень. При цьому кошти зекономлені в результаті проведення вказаних заходів повинні направлятися на погашення заборгованості по заробітній платі працівників і на оплату комунальних послуг.

На сучасному етапі демократичних перетворень з метою забезпечення відповідності програм і дій органів державної влади в сфері національної безпеки й оборони набуло поширення оборонне планування. Відповідно до Закону України „Про організацію оборонного планування” від 18 листопада 2004 року, його реалізація базується на застосуванні програмно-цільового методу складання оборонного бюджету, системності та паралельності формування планів, відповідальності суб’єктів планування в галузі оброни. Поряд із забезпеченням ефективності використання бюджетних коштів управління процесом оборонного планування спрямоване на захист національних інтересів від внутрішніх і зовнішніх воєнних загроз, гарантування державою організаційно-технічних, науково-методичних, інформаційних, матеріальних та фінансових аспектів реалізації оборонної політики держави. При цьому основні завдання планування в галузі оброни зводяться до:

— по-перше, його системного проведення, виходячи з Воєнної доктрини й оцінки потенційних загроз у даній сфері;

— по-друге, перегляду планів розвитку Збройних Сил, які базуються на програмно-цільовому методі планування;

— по-третє, підтримання на належному рівні державних ресурсів у сфері оборони й ефективного управління ними;

— по-четверте, впровадження механізмів ринкової економіки для залучення інвестицій в оборонну галузь.

Згаданим законом планування в галузі оброни систематизоване на довгострокове, середньострокове і короткострокове (рис. 11.4).

Рис. 11.4. Класифікація оборонного планування

Довгострокове оборонне планування здійснюється з метою визначення засад державної політики у сфері оборони та створення нормативно-правової бази для середньострокового і короткострокового планування. Зокрема, під час його здійснення (довгострокові плани у сфері оборони складаються терміном на 12 років) Рада національної безпеки і оборони в межах своєї компетенції вносить Президенту пропозиції щодо Стратегії воєнної безпеки, положення Воєнної доктрини, завдання Збройних Сил, проекти концепцій і програм їх розвитку. При цьому Кабінет Міністрів, розробляючи макроекономічні показники розвитку національної економіки, у тому числі військово-промислового комплексу, визначає матеріальні, фінансові та людські ресурси для гарантованого забезпечення потреб оборони, прогнозні показники видатків державного бюджету на оборону з урахуванням орієнтовних показників обсягів державного оборонного замовлення, узагальнює пропозиції щодо порядку стратегічного та оборонного планування.

Довгострокове оборонне планування є основою для його реалізації середньостроковій і короткостроковій перспективах. Так, середньострокові плани складаються терміном на шість років, причому Кабінет Міністрів затверджує основні завдання центральних органів виконавчої влади у сфері оборони, концепції та державні цільові програми, прогнозні показники видатків державного бюджету на оборону. Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами й іншими військовими формуваннями, на основі затверджених Президентом концепцій розвитку відповідних військових формувань розробляють проекти державних програм їх розвитку. У разі потреби зазначеними центральними органами виконавчої влади розробляються і вносяться на затвердження Кабінету Міністрів плани-графіки виконання державних програм розвитку Збройних Сил, а також забезпечення їх відповідними ресурсами.

Короткострокове оборонне планування передбачає щорічну розробку планів утримання та розвитку Збройних Сил на два роки, в яких деталізуються програми і дії органів державної влади в сфері національної безпеки та оборони. Під час його реалізації Рада національної безпеки і оборони бере участь у розгляді проекту Закону про Державний бюджет України та вносить Президенту пропозиції щодо матеріального, фінансового, кадрового, організаційного й іншого забезпечення виконання заходів в оборонній галузі. Кабінет Міністрів уточнює прогнозні показники видатків державного бюджету на оборону, здійснює контроль за виконанням державних програм розвитку Збройних Сил. Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, розробляють плани їх утримання, бюджетні запити та сукупність документів державного оборонного замовлення на наступний рік. Короткострокові плани утримання та розвитку військових формувань затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади, який здійснює керівництво ними .

Виділення коштів на національну оборону, правоохоронну діяльність та безпеку держави здійснюється в межах обсягу фінансових ресурсів, затверджених у державному бюджеті (за винятком видатків на протипожежний захист і рятування, а також іншу діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади, які забезпечуються за рахунок коштів місцевих бюджетів на місцеву пожежну охорону, заходи з організації рятування на водах, заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом; заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення, підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад) через систему головних розпорядників бюджетних коштів. Як відомо, розпорядники бюджетних коштів можуть бути трьох ступенів. Наприклад, для установ Міністерства оборони головним розпорядником коштів є Міністр оборони, розпорядниками коштів другого ступеня – Командуючі оперативних командувань і видів Збройних Сил, розпорядниками коштів третього ступеня – командири військових частин.

Особові рахунки відкриваються головним розпорядникам коштів та розпорядникам коштів другого ступеня, в них відображаються кошти виділені для використання на утримання своєї установи, на централізовані заходи і для перерахування підвідомчим установам. Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядникам коштів усіх ступенів для обліку витрат, передбачених їх кошторисами доходів і видатків. Кошти на здійснення видатків Міністерства оборони, Служби безпеки й інших правоохоронних органів перераховуються Головним управлінням Державного казначейства на рахунки обласних управлінь держаного казначейства. При цьому розподіл коштів на обласному рівні здійснює розпорядник другого ступеня.

Крім бюджетного фінансування, у вказаних установах можуть бути позабюджетні кошти (зокрема, спеціальні та депозитні кошти, суми за дорученнями тощо), розмір яких незначний. Таким чином, фінансові ресурси Збройних Сил, правоохоронних й інших органів утворюються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, їх витрачання здійснюється за цільовим призначенням на: оперативно-службову діяльність; бойову підготовку; оплату поставок озброєння, військової техніки, палива, продовольства, речового майна, необхідного для проведення бойової підготовки воїнів; виплату основних і додаткових видів грошового утримання військовослужбовців; забезпечення господарсько-побутових потреб військ, правоохоронних органів та органів безпеки держави; утримання військових навчальних закладів, військових академій, госпіталів, санаторіїв, лікувальних закладів; капітальне будівництво, ремонт військової техніки тощо.

Відповідно до економічної класифікації у кошторисі доходів та видатків установ, що забезпечують національну оборону, правоохоронну діяльність і безпеку держави, виділяють поточні та капітальні видатки (рис. 11.5).

Рис. 11.5. Кошторис доходів і видатків установ, що забезпечують національну оборону, правоохоронну діяльність і безпеку держави

Як видно з рис. 11.5, поточні видатки, головним чином, пов’язані з фінансовою підтримкою установ, що забезпечують національну оборону, правоохоронну діяльність та безпеку держави, на досягнутому рівні. Вони включають грошове утримання персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування й інші види матеріального забезпечення, а також витрати на експлуатацію і ремонт техніки. Натомість капітальні видатки відображають матеріально-технічне переоснащення даної галузі та містять витрати на придбання обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво та ремонт, закупівлю озброєння.

Загалом же в умовах ринкових трансформацій видатки бюджету на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави залишаються досить високими. У зв’язку із цим важливими напрямками роботи контролюючих органів є забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, поступового скорочення вказаних видатків, перш за все, за рахунок подальшого реформування Збройних Сил України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України та Служби безпеки України, у тому числі ліквідація непрофільних і нефункціональних закладів та підрозділів, а також удосконалення форм і методів соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.