3. Злочинні групи розкрадачiв державної чи приватної власності.

Особливості формування i функціонування даних груп значною мірою подібні до вищезазначених: вони створюються досвідченим лідером, із самого початку є досить організованими i швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емоцiйних зв’язках, а якщо такі спочатку й існують, то вони швидко заміщаються власне функціонально-діловими, зумовленими участю у групових злочинах, i не поширюються поза спільну злочинну діяльність.

Разом з тим, такі групи мають виражені специфічні відмінності. Вони полягають, передусім, у тому, що їх структура є своєрідною копією тих організацій, всередині яких вони функціонують: злочинні лідери обіймають в них вищі керівні посади, відповідальні виконавці – керують структурними підрозділами, де працюють рядові учасники. Існуючі відносини службової залежності використовуються, в тому числі, й для здійснення злочинних оборудок, тобто органiзатор, визначаючи можливостi для вчинення злочину, пристосовується до ситуацiї й використовує існуючі об’єктивнi умови у злочинних цiлях. Переплетення виробничої i злочинної дiяльностi, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значних переваг.

Для втягнення у групу використовуються переважно такi прийоми, як шантажування та погроза компрометацiї (61,3%), створення ситуацiї матерiальної залежностi (32,0%), створення труднощiв у роботi в сполученнi з обiцянкою допомоги (6,7%), а також використання службової чи iншої залежності, прохання, умовляння, обман, і лише у надзвичайних випадках – насильство. При вiдмовi вiд подальшої злочинної дiяльностi окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцiй проти особи, окрiм вiдлучення вiд групи та розповсюдження дискредитуючої iнформацiї.

Характерною є також подвійна система цiнностей та переконань учасникiв таких груп щодо власностi: вони не ідентифікують себе зі злочинним світом, але при цьому ігнорують правопiдзахисні соціальні цінності та надають підвищеної значимості особистому добробуту; розкрадання суспiльної власностi, на вiдмiну вiд iнших злочинiв (квартирна та кишенькова крадіжка, пограбування, розбійний напад та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дiя, але не засуджується як засiб особистого збагачення.

4. Злочиннi групи, що вчиняють пограбування та розбiйнi напади з метою заволодiння державною та приватною власнiстю.

Кiлькiснi параметри даних груп визначаються багатоступеневістю та багатофункціональністю планованої дiяльностi, необхiднiстю виконання досить складних операцiй, використанням рiзноманiтних спецiалiзованих засобiв при вчиненнi злочину i т.iн, що потребує не мiнiмальної, як у попереднiх випадках, а оптимальної чисельностi групи (в середньому – 4 чол.). Їх психологiчними особливостями є високий ступiнь контактностi учасникiв мiж собою ще до визначення спрямованостi групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х i бiльше мiсяців), попередньо визначаючи стратегiю i тактику дiй, пришукуючи чи спецiально виготовляючи вiдповiдне технiчне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навiть тренуючись i набуваючи необхiдні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованiсть групи та сталiсть стосункiв її учасників.

У таких групах iснують традицiї i норми поведiнки, що значною мiрою вiдображають iснуючi в загальнокримiнальнiй злочинностi, але трансформуються вiдповiдно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується iєрархiя ролей, що, як правило, визначається внеском кожного учасника в досягнення кiнцевого злочинного результату. Значна увага придiляється конспiрацiї та маскуванню, наявнi санкцiї, у тому числі й фiзичнi, за порушення iснуючих правил.