2.4. Вчитель початкової школи XIX – початку хх століття

На жаль, підготовка вчителя, його професійна придатність на той час була проблематичною.

В оповіданні І.Франка "Грицева шкільна наука" вісімнадцять учнів із тридцяти нічого зрозуміти й засвоїти упродовж року не можуть, і вчителя це аж ніяк не обходить і не хвилює.

У оповіданні І.Франка "Schonsehreiben" ("Гарно писати") вчитель каліграфії наводить жах на маленьких учнів, робить із свого предмета справжній фетиш і змушує школярів страшенно боятися процесу навчання і бажати якнайшвидше його позбавитися: "Валько узяв у руки крейду, приступив до таблиці, розмахнувся й почав писати. Зразу писав тільки букви малі й великі, сумоголосні та суголосні, без ніякого, впрочім, значення. А далі – далі дійшов і до слів, а в кінці і до цілих речень, як наприклад: "Бог створив світ", "Чоловік має дві руки", "Земля – мати наша". Вичерпавши таким способом свою мудрість, показавши вповні своє знання красного писання в численних викрутасах та довгих, як світ, і рівних, як ковбаси, хвостах. Валько положив крейду, відступився, зиркнув ще раз з уподобою на записану таблицю, і відтак, обернувшись до трепечу чого класу, крикнув: – Писати!!!".

Були вчителі й іншого плану. Це люди, які чесно і терпляче виконували свій громадянський обов'язок – нести в народ світло знань.

Леся українка описує надзвичайно важкі умови існування у сільській школі. Вчителька змушена була покинути свою працю: вологе приміщення, поломані лавки, відсутні підручники, утиски і знущання сільського начальства.

Проте більшість учителів-ентузіастів, не думаючи про власний достаток,стан здоров'я й спокійне існування, повністю присвячують себе школі, дітям.

Таким є, зокрема, вчитель з оповідання Б.Грінченка "Непокірний". Він налагоджує навальний процес в убогій сільській школі, підтримує хороші, дружні стосунки з учнями. Але його звільняють з посади і пропонують шукати роботу в іншому місці. Його обливають брудом вороги – сільські чиновники – вершителі доль злиденного селянства.

У оповіданні Б.Грінченка "Екзамен" правдиво описано страх і переживання сільських дітей-школярів перед "членом міської управи", який має вирішити їх долю і долю вчителя-трудівника, що ремонтує школу власноруч. А сам працівник управи у науках не орієнтується, корчить із себе пана.

Проблема вчителя привертала велику увагу вітчизняних педагогів, культурних і громадських діячів У працях учених чітко простежується думка, що вчитель відіграє визначну роль у підготовці дитини до життя, несе відповідальність за долю кожного учня, за підростаюче покоління, суспільство, державу. Отже, від результатів його праці залежить майбутнє всієї нації. Тому питання про те, хто може бути вчителем початкової школи, яким вимогам він має відповідати, набували в умовах створення нової школи особливої актуальності.

Вивчення й аналіз праць Б.Грінченка, М.Демкова, С.Миропольського, Т.Лубенця, С.Русової, Л.Соколова, Я.Чепіги та ін. показують, що вчителя початкової школи вони розглядали як центральну фігуру в навчально-виховному процесі. В його особі вони бачили не тільки викладача, який навчає писати, читати і лічити, а й вихователя, організатора діяльності дітей, активного учасника спілкування, дослідника педагогічного процесу.

Розглядаючи педагогіку не тільки як науку, а й як мистецтво, названі вище педагоги, як і їхні попередники (Й.Песталоцці, А.Дістервег, К.Ушинський, М.Корф та ін.), вважали, що діяльність учителя має бути творчою. Він не повинен допускати формалізму й копіювання, а має бути творцем живого педагогічного процесу, майстром своєї справи. Саме тому вчительська професія більш ніж будь-яка інша потребує відповідних здібностей, таланту, покликання. Отже, першою вимогою, що розглядалася як важлива передумова для успішної педагогічної діяльності, була наявність педагогічних здібностей.

Здібності людини до педагогічної діяльності проявляються здебільшого ще в дитинстві: дитина грає в школу, прагне навчати інших, передавати їм свої знання, допомагати слабшим у засвоєнні знань, виявляючи при цьому терплячість і дістаючи насолоду й задоволення від гри. Часто трапляється, що лише під час педагогічної діяльності вчитель виявляє в собі педагогічні здібності. При ознайомленні з учительською професією людина усвідомлює, що може наповнити дитячу душу добром і радістю і уже не може від цього відірватися. Здібності до педагогічної діяльності виявляються також в умінні просто, зрозуміло й переконливо розповідати, організовувати дітей тощо. Вірною ознакою вчительства є щира любов до дітей, схильність до роботи з ними, одержання насолоди від своєї праці.

Питання педагогічного покликання й сьогодні на часі, бо той, хто не відчуває в собі любові й схильності до праці вчителя, не відчуває покликання до неї, а вчителює тільки тому, що йому не було куди діватися чи не було вигіднішого заняття, – "мученик сам і мучитель дітей" [70, 2].

Тільки вчитель за покликанням зможе подолати всі труднощі, які виникатимуть на його шляху, та "буде нагороджений любов'ю дітей, повагою та щирою прихильністю їхніх батьків, співчуттям громадськості та внутрішньою життєдайною й зміцнюючою радістю, яка виникає від усвідомлення чесно виконаного обов'язку" [70, 3].

Але успіх педагогічної діяльності не визначається одним покликанням. Учитель початкової школи має бути всебічно освіченим. Адже, щоб учити інших, треба самому мати великий запас знань. Крім загальноосвітніх знань, значне місце в системі професійної підготовки вчителя повинні займати педагогічні й методичні знання, які вміщують ґрунтовне вивчення загальної педагогіки, дидактики, історії педагогіки, методики викладання. Звичайно, ці знання, як справедливо зазначав Л.Соколов, ще не створюють гарного вчителя, але, маючи їх, він зможе краще й упевненіше виконувати свої обов'язки. Вчитель, щоб бути майстром своєї справи, повинен не тільки оволодівати ґрунтовними теоретичними знаннями, а й набувати практичних вмінь і навичок. Тому майбутньому педагогові він радив вивчати досвід інших вчителів, спостерігати за методами, прийомами та засобами їх викладання, а також самостійно проводити уроки.

Формування особистості педагога є процесом складним і тривалим, що не завершується опануванням певним обсягом знань. Якою б достатньою не була підготовка, вчитель має постійно поповнювати свої знання, прагнути до самовдосконалення, щоб бути з часом нарівні та відповідати своєму високому й почесному званню.

Одним із важливих засобів самоосвіти вчителя є читання літератури, серед якої чільне місце мають посідати праці з філософії, етики, психології, педагогіки, історії педагогіки та предметів викладання в початковій школі. Особливий акцент робився на ознайомленні його з художньою літературою, насамперед рідною, що найкраще відображає думки, почуття, настрої, прагнення українського народу і є невичерпним джерелом для пізнання його культури та історії.

Учитель має стежити за появою нових педагогічних творів. Але вивчати їх варто не одночасно, а один за одним, порівнюючи, узагальнюючи, роблячи відповідні висновки. Таке читання розвиває й систематизує думку, сприяє кращому запам'ятовуванню прочитаного. Учитель повинен постійно читати й педагогічну пресу.

Щодо читання потрібно додержувати таких правил: читати систематично, прочитаний матеріал конспектувати, акцентуючи увагу на важливих ідеях і основних положеннях прочитаної літератури. Читання наукової, педагогічної та художньої літератури не тільки доповнюватиме і розширюватиме знання вчителя, а й підтримуватиме в нього бажання до самовдосконалення.

Неодмінною умовою самоосвіти вчителя С.Миропольський розглядав постійне, свідоме й уважне спостереження його за своєю діяльністю, що дає можливість аналізувати й об'єктивно оцінювати власні професійні вивчати досвід інших вчителів, спостерігати за методами, прийомами та засобами їх викладання, а також самостійно проводити уроки.

Формування особистості педагога є процесом складним і тривалим, що не завершується опануванням певним обсягом знань. Якою б достатньою не була підготовка, вчитель має постійно поповнювати свої знання, прагнути до самовдосконалення, щоб бути з часом нарівні та відповідати своєму високому й почесному званню.

Одним із важливих засобів самоосвіти вчителя є читання літератури, серед якої чільне місце мають посідати праці з філософії, етики, психології, педагогіки, історії педагогіки та предметів викладання в початковій школі. Особливий акцент робився на ознайомленні його з художньою літературою, насамперед рідною, що найкраще відображає думки, почуття, настрої, прагнення українського народу і є невичерпним джерелом для пізнання його культури та історії.

Учитель має стежити за появою нових педагогічних творів. Але вивчати їх варто не одночасно, а один за одним, порівнюючи, узагальнюючи, роблячи відповідні висновки. Таке читання розвиває й систематизує думку, сприяє кращому запам'ятовуванню прочитаного. Учитель повинен постійно читати й педагогічну пресу.

Щодо читання потрібно додержувати таких правил: читати систематично, прочитаний матеріал конспектувати, акцентуючи увагу на важливих ідеях і основних положеннях прочитаної літератури. Читання наукової, педагогічної та художньої літератури не тільки доповнюватиме і розширюватиме знання вчителя, а й підтримуватиме в нього бажання до самовдосконалення.

Неодмінною умовою самоосвіти вчителя С.Миропольський розглядав постійне, свідоме й уважне спостереження його за своєю діяльністю, що дає можливість аналізувати й об'єктивно оцінювати власні професійні якості, спонукає до розвитку та самовдосконалення. За допомогою самоспостереження вчитель виявляє помилки і недоліки в своїй роботі, усвідомлює та виправляє їх. Водночас він повинен постійно спостерігати за учнями з метою вивчення їхніх індивідуальних особливостей. При цьому слід звертати увагу на особливості їх характеру, темпераменту, пам'яті, уваги, мислення, а також на їхні здібності, потреби, внутрішній світ, рівень володіння мовою.

С.Миропольський радив свої спостереження постійно записувати в журналі або щоденнику. У щоденнику також слід фіксувати заняття, досліди, різні ідеї про поліпшення процесу навчання, зауваження про учнів (як засвоїли урок і відповідали, з якими труднощами зіткнулися і який загальний настрій учнів на уроці та чим це було зумовлене, яка дисципліна в класі тощо). Регулярне ведення щоденника допоможе з'ясувати багато питань щодо педагогічної діяльності, нагромадити власний досвід. Перегляд, перечитування, обдумування, порівняння записів сприятиме усуненню певних недоліків та успішному навчанню. На думку С.Миропольського, щоденник є незамінним керівництвом для вчителя.

Одним із засобів самоосвіти є взаємне спілкування вчителів, яке передбачає їх згуртування, обмін досвідом, обговорення й розв'язання складних питань, що зустрічаються в процесі навчання тощо. У результаті спілкування зі своїми колегами вчителі зміцнюють свій внутрішній потенціал, обмінюються педагогічним досвідом. Усе це підтримує любов до педагогічної професії.

Різноманітні форми спілкування вчителів є необхідною умовою професійного самозростання та самовдосконалення. Це педагогічні курси та з'їзди, де вони мають змогу підвищити свої теоретичні й практичні знання та вміння, удосконалити методичну базу, а також ознайомитися з новими досягненнями педагогіки, психології та інших наук, практикою роботи вчителів, дістати відповіді на хвилюючі запитання, висловити свої міркування щодо актуальних проблем початкової освіти.

Поряд із самоосвітою вчитель має звернути особливу увагу й на вдосконалення свого внутрішнього світу, морального життя. Щоб бути справжнім прикладом для дітей, а також виховати в них найкращі моральні якості, учитель повинен сам досягти високих загальнолюдських чеснот безперервною працею над своїм вихованням, покращенням і удосконаленням своїх здібностей, виробленням твердого характеру. Розглянемо моральні якості вчителя, що є важливими умовами його успішної педагогічної діяльності.

Змальовуючи у своїх працях образ учителя-гуманіста, вітчизняні педагоги висували на перший план таку якість, як любов до дітей. Той, хто не любить дітей чи байдужий до дитячого оточення, не зможе досягнути успіху в педагогічній діяльності, не принесе користі дітям і задоволення собі. Тільки щира, справжня, самовіддана любов до дітей викликає любов і довіру, повагу і прихильність до свого вчителя.

Проте, любов до дітей має бути розумною, поєднуватися з принциповістю та вимогливістю: "Справжня любов не є упаданням, потуранням, поступливістю будь-якому капризу й бажанню, дурним і неправильним нахилам дитини; навпаки, у цьому відношенні вона вимоглива й навіть сувора. Здорова любов має на меті благо дитини; а сувора і повчальна є пильною в застереженні дитини від помилок і всього поганого та рішучою у вживанні заходів проти зла, яке загрожує надалі людині загибеллю; вона справедлива у похвалі й засудженні, у нагороді й покаранні" [70, 17].

Щира любов, а також доброта, привітність, ласка, на противагу злу, егоїзму похмурості й крику вчителя, позитивно впливають на дітей, наповнюють дитячі серця душевним спокоєм і щастям. Оскільки для молодшого шкільного віку характерні жвавість, рухливість, підвищена емоційність, вразливість, часте відволікання на сторонні речі, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя тощо, вчитель початкової школи повинен мати такі якості, як терпіння та самовладання. Різкість, нетерпимість, гнів, запальність та інші афекти відносно дитячих вчинків призводять до замкнутості й недовіри дітей. При будь-яких дитячих помилках учитель має стримуватись, володіти своїми емоціями й почуттями, а не карати дітей. Навіть у несподіваних ситуаціях треба стримувати себе від недоречних спалахів, намагатися бути спокійним, не допускати розсіяності й безпорадності перед учнями. Звичайно, це нелегко, але постійна праця над собою, самоспостереження та самоаналіз допоможуть педагогові виховати в собі терпіння та самовладання.

Невід'ємною професійною якістю вчителя початкової школи має бути справедливість. Будь-яка упередженість і суб'єктивізм учителя обурюють дітей, ранять їхню душу та завдають шкоди у навчально-виховному процесі. Для досягнення справедливості О.Комаров, С.Миропольський, Л.Соколов, Я.Чепіга та ін. радили вчителеві не сприймати дітей крізь призму власних оцінок, а об'єктивно оцінювати їхні знання, вчинки, висувати до всіх однакові вимоги, обґрунтовувати свою похвалу й звинувачення, уникати педантизму й формалізму. Не варто поділяти дітей як на "любимчиків", котрим прощаються будь-які огріхи, а позитивні вчинки отримують завищену оцінку, так і "нелюбимих".

Однією із складових образу вчителя є вимогливість, що розглядалась як важлива умова для успішної роботи. Але високі вимоги вчитель повинен висувати насамперед до себе, бо не можна вимагати від інших того, чого не маєш сам. Вимагаючи від учнів виконувати обов'язки, він повинен подавати в цьому приклад: сумлінно працювати, бути організованим, старанно готуватися до уроків, підтримувати робочий, бадьорий настрій, постійно працювати над собою. Вимогливість, за переконанням О.Комарова, не заважає вчителеві користуватися любов'ю та повагою учнів, а навпаки, сприяє зміцненню цих почуттів. Учитель має бути твердим, непохитним і послідовним у вимогах до учнів. Водночас М.Демков зазначав, що педагогічна вимогливість повинна бути розумною. С.Миропольський підкреслював, що вчитель має бути глибокорелігійною людиною. На його думку, вчитель має не тільки вірити з Бога, характеризуватися чистотою й твердістю християнських поглядів і переконань, а й відстоювати їх у житті та прагнути жити за християнськими канонами, бути зразком для своїх учнів у виконанні релігійних обов'язків.

Справжній учитель має володіти педагогічним тактом, тобто правильно будувати свої стосунки з учнями, оберігати честь і гідність кожного учня, поважати його особистість. Обов'язковою передумовою оволодіння педагогічним тактом вони вважали вивчення характеру дитини, її "тонкої душевної організації", індивідуальних особливостей, настроїв і переживань.

Знання й розуміння особистості кожного учня допоможуть учителеві уникнути безтактовних вчинків, знайти правильний підхід до них. У спілкуванні з учнями педагоги радили вчителеві завжди зважувати кожне слово, діяти з великою обережністю й проникливістю, бути винахідливим, уміти швидко знаходити в кожному конкретному випадку відповідні тон, погляд, жести.

Крім того, вчитель має вирізнятися сталим характером, бо лише людина, що має тверді правила, з якими погоджуються його слова, думки й вчинки, у будь-яку мить знає, чого вона хоче і як знайти засоби для досягнення бажаного, може виховати людей рішучих, твердих, енергійних.

Аналіз праць вітчизняних педагогів свідчить, що образ учителя початкової школи – це не тільки його інтелектуальний і моральний розвиток, а й такі якості, як педагогічне мовлення, поведінка, настрій, зовнішній вигляд.

Педагогічне мовлення є важливим засобом спілкування та одним з головних інструментів праці вчителя. Тому його мова повинна характеризуватися чіткою дикцією, додержанням орфоепічних норм. Темп мовлення має бути жвавим, але непоспішним, щоб слова не випереджали думки. У процесі навчання вчителеві варто уникати одноманітності й монотонності, оскільки це втомлює учнів.

Важливий фактор у педагогічному мовленні – голос, яким треба навчитися керувати, зробити його слухняним. С.Миропольський радив учителеві здійснювати викладання голосно, щоб усі учні чули його, але уникати крику. Він має стежити за культурою мовлення й вимагати цього від своїх учнів.

Оскільки учні за своєю природою характеризуються жвавістю й рухливістю, вчитель має бути активним і енергійним, бо млявий і повільний учитель наганяє на дітей нудьгу й сам страждає від дитячої рухливості. Жвавість, діяльність, радісний і бадьорий настрій передаються учням, сприяють успішному навчанню.

Крім того, вчитель повинен дбати про свій зовнішній вигляд. Його одяг має бути простим та охайним, "усе ексцентричне, різке, негармонійне має бути усунене, щоб не розсіювати увагу учнів й подавати їм приклад порядку й зовнішньої вихованості" [70, 21]. У всьому повинні бути міра й такт.

Взагалі для зовнішності гарного вчителя, як зазначав С.Миропольський, притаманні: "статечність, спокій і поважність у рухах, тверда хода, прямий, відкритий погляд, чітка, виразна мова; вміння тримати себе гідно і водночас мати лагідний, привітний вираз обличчя" [70, 25-26]. Не варто ставитися до цих вимог, як до дрібниць. Учитель має бути уважним до себе, зажди пам'ятати, що діти помічають кожний його рух і прислухаються до кожного слова.

Молодші школярі схильні до копіювань і наслідування, вони дуже сприйнятливі до всього, що їх оточує, й багато запозичують від тих людей, з якими постійно спілкуються, зокрема від свого вчителя. Особистість учителя, на думку С.Миропольського, завжди є для учнів предметом вивчення, і якщо вона глибока й багата, то має невимірну привабливу силу, якщо пуста й мілка, то відштовхує, але і в тому, і в іншому випадку вплив її не минає безслідно для учнів. Діти наслідують як добре, так і погане, бо вони ще не здатні об'єктивно оцінювати дії дорослих, з довірою сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що говорить і робить учитель, копіюють і наслідують учителя на кожному кроці. Тому особистість учителя має бути зразком людської досконалості, гідним прикладом для наслідування.

Не можна не погодитися із твердженням педагогів, що вчитель повинен бути зразком не тільки для дітей, а й для дорослих, дотримуючись вищеперелічених вимог і у повсякденному житті. У суспільстві, підкреслював О.Комаров, вчитель має залишатися високопорядною людиною, гуманною особистістю, бути справедливим, відвертим, чесним, поводитися серед людей скромно, ставитися до інших розумно, ввічливо, без гордовитості, зарозумілості і приниження. У школі і поза школою, у суспільстві і сімейному житті він повинен постійно стежити за собою, своїм способом життя, остерігатися вчинків, що принижують гідність його високого звання.

Надзвичайно важливе значення для вчителя має вміння знаходити взаєморозуміння з батьками своїх учнів, керівництвом школи і духовенством. Тому певний інтерес становлять поради С.Миропольського. Він вважав, що стосунки між учителем і батьками мають бути простими, добрими, ґрунтуватися на взаємній повазі. Учитель не повинен дивитися на батьків зарозуміло, якщо вони неграмотні та бідні, засуджувати та висміювати їхні звички, забобони, недоліки. Йому треба поводитися так, щоб батьки бачили в ньому доброго порадника, розумну, скромну, прихильну до них людину, яка завжди готова прийти на допомогу. Належна поведінка вчителя буде високо оцінена батьками, сприятиме підвищенню його авторитету й водночас авторитету школи.

У ставленні до шкільного начальства С.Миропольський радив бути шанобливим та ввічливим, уникати лицемірства і лестощів, які принижують гідність учителя. Як глибоко релігійна людина, він вважав, що вчитель повинен з належною повагою ставитися до осіб духовної статі, звертатися до них за порадою та допомогою.

Отже, відповідаючи зазначеним вище вимогам, учитель користуватиметься любов'ю, довірою, повагою та авторитетом у дітей, батьків і громадськості. Знаючи це, він повинен постійно вдосконалювати себе, прагнути до ідеального образу, наскільки це можливо, і цим ідеалом перевіряти свою діяльність. Звичайно, повної досконалості вчитель не може досягти, але прагнути до неї – високий моральний обов'язок кожного вчителя.

Таким чином, М.Демков, О.Комаров, Т.Лубенець, С.Миропольський, С.Русова, Л.Соколов, Я.Чепіга, розглядаючи у своїх працях особистість учителя початкової школи, підкреслювали його важливу роль у процесі навчання та виховання молодших школярів. Вони вважали, що він повинен мати покликання і глибоко любити педагогічну професію, досконало знати свою справу, любити дітей, бути добрим, терпеливим, справедливим, вимогливим, глибоко вивчати особистість кожного учня. Вчитель має постійно працювати над собою, самовдосконалюватися, бути прикладом для своїх учнів, батьків, громадськості. Створений вітчизняними педагогами образ справжнього вчителя не втратив своєї актуальності й сьогодні.

Висновки до другого розділу

1. У зв'язку із соціально-політичними зрушеннями в Україні на межі ХІХ – ХХ століття активно розроблялись зміст, методи і форми навчання у працях Б.Грінченка, М.Грушевського, М.Демкова, О.Комарова, С.Русової, С.Сірополка, С.Черкасенка, Я.Чепіги та ін.

2. Плідно працювали на ниві народної освіти Т.Лубенець, І.Франко, С.Васильченко. Саме їх ідеї змінювали погляд на школу, на її роль у суспільному розвитку.

3. Серед дидактичних принципів домінували принцип природо відповідності, зв'язку навчання із життям, індивідуалізації навчання та його диференціації, принципи доступності та народності.

4. Чимало цікавих прогресивних ідей було висловлено стосовно змісту навчання. Акцент робився на формування ґрунтовних знань, умінь та навичок.

5. Досліджуваний період позначався появою перших україномовних підручників для молодших школярів. І це робилося тоді, коли відбувалися утиск і заборона українського слова.

6. Нові тенденції у галузі освіти знайшли своє відображення у предметних курсах загальноосвітнього циклу, зокрема математики, завданням якої було навчити учня не лише додавати, віднімати, множити і ділити, але аби в нього була добре розвинена кмітливість.

7. Проблематичною на той час була і проблема вчителя, його підготовки, професійної майстерності, покликання. Створений вітчизняними педагогами образ справжнього вчителя не втратив своєї актуальності і сьогодні.

ВИСНОВКИ

1. Дидактика початкової школи досліджуваного періоду формувалась під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Царський уряд прагнув стримати розвиток освіти для народу, русифікувати українську націю. Водночас європейська освіта розвивалась у відповідності з розвитком капіталізму, з потребами підготовки людей, здатних працювати у промисловості.

2. Активною опозицією державної шкільної політики була прогресивна українська громадськість, представники якої вимоги реформування освіти на засадах гуманізму, демократизму і народності.

3. Кінець ХІХ – початок ХХ століття ознаменувався виданням значної кількості дидактичної літератури, обговоренням дидактичних проблем на сторінках преси.

4. Вивчення й аналіз праць вітчизняних педагогів (Б.Грінченко, М.Демков, О.Комаров, Г.Лубенець, С.Русова) кінця ХІХ – початку ХХ століття показують, що їх дидактичні погляди розвивались як під впливом зарубіжної педагогіки, так і у контексті надбань вітчизняної педагогічної думки (праці Г.Сковороди, М.Пирогова, К.Ушинського, М.Корфа та ін.)

5. Станом на другу половину ХІХ століття освітні заклади початкової освіти мали такі типи:

• парафіяльні училища;

• повітові училища;

• національні школи (для німців, чехів, євреїв);

• недільні школи;

• початкові народні училища;

• школи грамоти;

• церковнопарафіяльні школи;

• міністерські школи (перебували під егідою держави).

6. Досліджуваний період характеризується значним розмаїттям педагогічної літератури (підручники, посібники, методичні рекомендації), хоча їх якість не відповідала існуючим потребам.

7. Досить цікавим і повчальним з позиції сьогодення є досвід викладання мистецьких дисциплін у досліджуваний період. Це, зокрема, малювання, музика, співи, танці. Мистецькі дисципліни вважались одним із найдієвіших засобів естетичного виховання у навчальних закладах другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

8. На розвиток освіти для народу значно вплинули недільні школи, що відіграли значну роль в українському національно-культурному русі другої половини ХІХ – початку ХХ столітті. Ці школи стали своєрідним центром залучення учнів до надбань української культури.

9. Аналіз педагогічної спадщини Б.Грінченка, М.Демкова, О.Комарова, С.Миропольського, С.Русової, Я.Чепіги свідчить, що одним із провідних принципів навчання є принцип природо відповідності, не заперечуючи водночас таких принципів як народність, зв'язок навчання з життям, наступність і т.і.

10. Серед методів навчання у початкових школах досліджуваного періоду домінували бесіда, розповідь, комбіноване читання, практичні роботи, екскурсії. Серед засобів навчання домінували слово вчителя, підручник, наочність.

11. Створення підручників для українських дітей початкових класів розпочалося наприкінці ХІХ століття. Серед кращих слід назвати "Граматку" О.Кониського, "Українську граматку для науки читання й писання" Б.Грінченка, "Український буквар" С.Русової, "Арифметика або нотниця для українських шкіл" О.Кониського, "Общеполезный задачник" Т.Лубенця та ін..

12. Вивчення стану початкової освіти в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття було б неповним, якщо оминути проблеми вчительських кадрів. Адже саме їх самовіддана праця сприяла формуванню майбутнього українського нації.

Чимало було "педагогів", які використовували зубріння, фізичні покарання як методи навчання і виховання. Проте поступово формувались учителі справжні. Попри бідність, переслідування сільського начальства, вони вірою і правдою служили благородній справі навчання і виховання підростаючого покоління – вчителі, що наповнювали дитячі душі любов'ю і добром.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання дидактики / За ред. В.І.Помагайби. – К.: Вища шк., 1974.-120 с

2. Алексюк А. Загальні методи навчання в школі. – К.: Рад. шк., 1981.-206 с.

3. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П.Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

4. Базилевич О. Рідна мова. Український буквар. – Полтава, 1906. – 76 с.

5. Белкіна Н. Освітня діяльність і педагогічні погляди М. Демкова (1859-1939): Автореф. дис... канд. пед. наук: 13. 00. 01 / Ін-т педагогіки АПН України – К., 1999. – 21 с

6. Березівська Л. Образ учителя у педагогічній спадщині Я.Ф.Чепіги // Рідна шк. – 2001. – № 10. – С 72-75.

7. Березівська Л. Освітньо-виховна діяльність Київських просвітницьких товариств (друга половина XIX – початок XX ст.). – К.: Молодь, 1999. – 191 с.

8. Бібік Н. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів / Ін-т педагогіки АПН України. – К., 1998. – 159 с

9. Бондар В., Руденко Ю. Українська педагогіка. Теорія національної освіти і навчання: Дидактика // Освіта. – 1998. – 25 лют. – 6 берез.

10. Бондар Л., Калениченко Н., Калениченко А. Освітні питання у творчій спадщині прогресивних діячів України кінця XIX – початку XX ст. – Черкаси, 1998.-57 с

11. Борисенко В. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках XIX ст. – К.: Наук, думка, 1980. – 155 с

12. Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905-1920 рр.). – К.: Вид-во "Мандрівець", 1996. – 360 с.

13. Вашуленко М., Козак І. Загальнодидактичні підходи до структурування підручника з навчання грамоти // Проблеми сучасного підручника: Зб. наук, праць. – К.: Пед. думка, 2000. – Вип. 2. – С. 39-43.

14. Вендровская Р. Очерки истории советской дидактики. – М.: Педагогика. – 1982. – 128 с.

15. Веркалець М. Педагогічні ідеї Б.Д. Грінченка. – К.: Т-во "Знання" УРСР. – 1990. – 48 с

16. Вихрущ В. Дидактична думка в Україні (друга половина XIX – початок XX століття): проблеми розвитку теорії / За ред. Л.П.Вовк: В 2 ч. – Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. – Ч. І. – 433 с

17. Вихрущ В. Теоретико-концептуальні основи вітчизняної дидактики (друга половина XIX – початок XX ст.): Дис... д-ра пед. наук: 13.00.01. – К., 2001. – 482 с

18. Вихрущ В. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики. – Тернопіль: Леком, 1997. – 222 с

19. Вовк Л. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні. – К,: Просвіта, 1998. – 179 с

20. Вовк Л. Духовне відродження нації: 3 історії української освіти XIX ст. // Рідна шк. – 1995. – № 2-3. – С 16-19.

21. Волошина В. Педагогічна й освітня діяльність Т.Лубенця. – К.: Академія, 1999. – 128 с

22. Ворожбіт В. Теорія і практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець XIX – початок XX ст.): Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00. 01 / Харківський держ. пед. ун-т ім. Г.Сковороди – X., 2001. – 16 с

23. Гриценко М. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917-1965) / За ред. С.А.Литвинова. – К.: Рад. шк., 1966. – 260 с.

24. Грінченко Б. (Вартовий П.) Яка тепер народна школа на Вкраїні. – Львів, 1896.

25. Грінченко Б. Якої нам треба школи . – К., 1912. – 24 с

26. Грінченко Б., Грінченко М. Рідне слово. Українська читанка. Перша після граматки книга для читання. – К., 1912. – 200 с

27. Грушевський М. Про старі часи на Україні. Для першого початку. – К. – Відень, 1912. – 175 с

28. Грушевський М. Про українську мову і українську школу / Передм. Л.П.Гояна. – К.: Веселка, 1991. – 46 с.

29. Грушкевич І. Педагогічна діяльність і педагогічні погляди С.В.Васильченка. – К.: Рад. шк., 1961. – 165 с

30. Гупан Н. Історіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні. – К.: Національний пед. ун-т імені М.П.Драгоманова, 2000. – 222 с.

31. Дело канцелярии попечителя Киевского учебно­го округа об открытии в г. Умани в доме Смотрителя Уманского Духовного Уездного Училища Протоиерея Стаховского воскресной школы. — ЦДІАК України, ф. 707, оп. 27 (1861), спр. 159, арк. 1-6.

32. Демков М. Уроки в народной школе: Краткое методическое руководство с рядом примерных уроков для народных учителей и учительниц, учительских семинарий, женских гимназий и епархиальных женских училищ. – М.-Пг., Изд. А.Панафидиной, 1915. – 154 с.

33. Демков М. Учебник педагогики для учительских семинарий, женских гимназий и для народных учителей. – М., 1910. – Ч. II. Основы воспитания и обучения. Училищеведение. – 680 с.

34. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 62 с.

35. Державний стандарт початкової загальної освіти // Поч. шк. – 2001. – № 1. – С 28-54.

36. Дидактика современной школы / Под ред. В.Онищука. – К.: Рад. шк.,- 1987.-351 с.

37. Дровозюк Л.М. Земства і народна школа на правобережній Україні у 1904-1920 рр. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 1997. – 46 с.

38. Егоров С. Основные проблемы дидактики России конца XIX -начала XX вв.: Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Науч.-исслед. ин-т Общей педагогики АПН СССР. – М., 1982. – 37 с.

39. Егоров С. Теория образования в педагогике России начала XX века: Ист.-пед. очерк. – М.: Педагогика, 1987. – 152 с.

40. Євтух М. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кінець XVII – перша половина XIX ст.): Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Київ, ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 70 с

41. Єфремов С. "Вони не просять..." // Світло. – 1911. – № 4. – С.

42. Завгородня Т. Дидактична думка в Галичині (1919-1939 рр.). – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – 167 с

43. Заволока М. Загальноосвітня школа України в кінці XIX – на початку XX ст. – К., 1971. – 105 с

44. Зайченко І. Проблеми української національної школи в пресі (друга пол. XIX – поч. XX ст.) / За ред. М.Д.Ярмаченка. – Львів, 2002. – 344 с

45. Зайченко І. Проблеми української національної школи в пресі другої половини XIX – початку XX століття: Дис... д-ра пед. наук: 13.00.01. – К, 1996. – 43 с

46. Зайченко І., Ільченко Ж. Концепція української національної школи у творчості Я.Ф.Чепіги. – Чернігів, 1996. – 76 с

47. Закон України "Про освіту". – К., 1996. – 37 с

48. Золотухіна С. Розвиток ідеї виховуючого навчання в історії педагогічної думки та в практиці України. Навч. посібник для студентів пед. закладів. – Харків: Вид-во ХДПІ, 1994. – 108 с

49. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев, – Львів: Світ, 1996. – 488 с.

50. Кащенко А. Про народну школу на Вкраїні // Рідний край. – 1906. – №21. – С. 7-8.

51. Кершенштейнер Г. Понятие трудовой школы / Пер. с нем. – М., 1913. – 34 с.

52. Коваленко Є., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової. – Ніжин, 1998. – 213 с

53. Коваленко С. Софія Русова: педагог-просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа. 2000. – №8. – С. 35-38.

54. Коляда Н.М. Розвиток недільних шкіл в Україні (друга половина XIX — початок XX ст.): Дис... к. пед. наук: 13.00.01. – К, 2004. – С. 231-233

55. Комаров А. Народная школа. Главнейшие педагогические, дидактические и методические основания школьного дела. Руководство для учащих в начальных училищах. – 5-е изд. -М., 1914.- 192 с.

56. Кравець В. Історія української школи і педагогіки. Курс лекцій. Навч. пос. – Тернопіль, 1994. – С 215-225, 298-302.

57. Кремень В. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). – К.: Грамота, 2003. – 216 с.

58. Лихачева Е. Материалы для истории женского образования в России. – СПб., 1901. — С. 47

59. Лозова В. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів. – X.: РВС, 2000. – 164 с

60. Лубенец Т. О наглядном преподавании. – К., 1911. – 26 с.

61. Лубенец Т. Педагогические беседы. – 2-е изд. – СПб.: Тип. П.В.Луковникова, 1913. — 237 с.

62. Любар О., Стельмахович М., Федоренко Д. Історія української педагогіки / За ред. М.Стельмаховича. – К.: Ін-т змісту і методів навч. МО України, 1999. – 355 с.

63. Мадзігон В., Бурда М. Проблеми і завдання педагогічної науки в умовах розбудови національної школи // Педагогіка і психологія. – 1996, – №3. – С. 3-9.

64. Мазоха Д. Розвиток освіти в Україні другої половини XIX -початку XX ст. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – 232 с

65. Марев И. Методологические основы дидактики: Пер. с болг. / Предисл. И.Я.Лернера. – М.: Педагогика, 1987. – 224 с.

66. Мельничук С. Історія української педагогіки. – Кіровоград, 1998.

67. Методика викладання української мови: Навч. посібник / С.І.Дорошенко, М.С.Вашуленко, О.І.Мельничайко та ін.; За ред. С.І.Дорошенка. – 2-е вид, перероб. і допов. – К.: Вища школа, 1992. – 398 с

68. Миллер Д. Христина Даниловна Алчевская. К пя­тидесятилетию педагогической деятельности // Общее дело. — Вып. 3. — М.: Книжное дело, 1912. – С. 164

69. Министерские распоряжения // Журнал Министерства народ­ного просвещения, — 1891. — № 12. — С. 56

70. Миропольский С. Учитель, его призвание и качества, значение, цели и условия его деятельности в воспитании и обучении детей. 3-е изд. пересмотрен. и дополн. – СПб., 1909. – 148 с.

71. Музика и пение в гимназиях // Журн. Министерства на­родного просвещения. — 1891. -№3. -С. 1-14.

72. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933: Навч. посібник / О.В.Сухомлинська та ін.; За ред. О.В.Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 304 с.

73. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті // Освіта. – 2002. – 24 квіт. – 1 трав. – С 2-4.

74. Ничкало Н. Проблеми сучасної дидактики // Шлях освіти. – 1997. – №3. – С. 52-54.

75. Ніколенко Л. Теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у педагогічній спадщині Я.Ф.Чепіги: Автореф. дис... канд. пед наук: 13.00.01 / Ін-т педагогіки АНП України. – К., 2000. – 15 с

76. О введений ручного труда в учебных заведеннях. 1894 р. // ЦДІА України, ф. 707, оп. 218, спр. 62, арк. 2—5

77. О служебных правах учителей рисования // Журнал Министерства народного прос­вещения. — 1892. — № 2. — С. 61

78. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина XIX в. / Отв. ред. А.И.Пискунов. – М.: Педагогика, 1976. – 600 с.

79. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец XIX – начало XX в. / Под ред. Є.Д.Днепрова, С.Ф.Егорова, Ф.Г.Паначина, Б.К.Тебиева. – М.: Педагогика, 1991. – 448 с.

80. Панасенко Е. Ідеал учителя у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини XIX – початку XX ст.: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Слов'янський держ. пед. ін-т – Слов'янськ, 2001. – 20 с.

81. Переписка с надзирателем Уманского уездного училища об открытии воскресной школы в Ума­ни (17 марта – 9 мая 1861 г.). – ЦДІАК України, ф. 707, оп. 27 (1861), спр. 159, 6 арк.

82. Пилипчук В. Проблеми активності і самостійності учнів у дидактиці загальноосвітньої школи України (1917-1937 рр.): Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1994. – 21с.

83. Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової (1856-1940): Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Київський держ. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 1994. – 24 с

84. Подласый И. Педагогика начальной школы: Учеб. пособие для студ. пед. колледжей. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 400 с.

85. Положение о женских училищах от 10 мая 1860 года // Журн. Министерства народного просвещения. — 1860. – № 7. – С. 1

86. Пометун О. Навчання дітей вітчизняній історії в українській початковій школі кінця XIX – початку XX ст. // Педагогіка і психологія. – 1996. – №2. – 152-159.

87. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи. – К.: Поч.шк., 2001. – 296 с.

88. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 3-4 класи. – К.: Поч. шк., 2003. – 296 с

89. Ритмическая гимнастика по системе Э. Жака-Далькроза // Рус. Шк., 1913-№ 2.-С. 10-11

90. Русова С. Дидактика // Вибрані педагогічні твори у 2-х кн. Кн. 2. – К.: Либідь, 1997. – С. 134-300.

91. Русова С. Дошкільне виховання // Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С 34-184.

92. Русова С. Націоналізація школи // Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С 293-297.

93. Русова С. Нова школа // Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С 207-218.

94. Русова С. Нова школа соціального виховання // Вибрані педагогічні твори. – К.: Либідь, 1997. – Кн. 2. – С.45-47.

95. Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання . Фрагменти // Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 223-225.

96. Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. – 1911. – Кн. 8. – С. 25-34.

97. Сведения об открытии в гг. Тараще и Умани вос­кресных школ. — ЦДІАК України, ф. 127, оп. 959 (1860-1861), спр. 33. – 59 арк.

98. Сірополко С. Школа і книжка // Світло. – 1910. – Кн. 4. – С. 3-6.

99. Соколов Л. Общая дидактика. – 3-е изд. – К., 1914. – 160 с.

100. Сокольський В. Уроки по Закону Божьему // Начальное обучение. – 1903. - № 2. – С. 68-71.

101. Справа про закриття недільних та щоденних безплатних шкіл. — ЦДІАК України, ф. 707, оп. 28 (1862), спр. 268. – 94 арк

102. Сухомлинська О. Деякі питання етимології педагогічного знання // Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 2-7.

103. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям // Вибр. твори. В 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 3. – С 2-279.

104. Училища, образовавшиеся на Юге в последнее время // Основа. – 1861. – № 6. – С. 90

105. Церковно-приходська школа. – 1891. – Сентябрь. – С.202-219

106. Чепіга Я. (З-кевич Я.) Ґрунтовні принципи нормальної школи // Світло. – 1911. -Кн. 1. – С. 3-7.

107. Чепіга Я. Ґрунтовні принципи нормальної школи // Світло. – 1911.-Кн. 1.-С. 3-7

108. Шапошнікова І. Підвищення ефективності підготовки майбутніх вчителів початкової школи до проектування уроку: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Київський держ. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова – К., 1993. – 24 с

109. Шерстюк Г. (Г.Ш.) С. Русова. Український буквар. По підручнику О. Потебні // Рід. край. – 1907. – № 1. – С. 16-17.

110. Шерстюк Г. Коротка українська граматика для школи. – Полтава, 1907. – Ч. І. – 64 с

111. Шерстюк Г. Українська граматика для школи, – К., 1913. – Ч. II. Складня. – 63 с.

112. Шмид Е. История средних учебных заведений в России. – СПб.,1878.

113. Шпортенко В. Розвиток форм організації навчання в загальноосвітній школі: Історико-теоретичний аспект: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / К., 1994. – 23 с.

114. Штурмак О. Дидактичні умови оновлення змісту початкової освіти в національній школі: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника – Івано-Франківськ, 1994. – 24 с.

115. Франко І.Я. Наші народні школи і їх потреби. - ХХХХХ

116. Як українські діти пишуть по-російському // Засів. – 1912. – № 5. – С 42.

117. Ярмаченко М. Педагогічний словник. – К.: Пед. думка, 2001. -516 с.

118. Ярмаченко М.Д. Від А.Я.Коменського до А.С.Макаренка // Педагогіка і психологія. – 2000. – №4. – С. 5-14.

119. Ярмаченко М.Д. Основні педагогічні категорії // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 2. – С. 5-11.