1.2. Церковнопарафіяльні та міністерські початкові школи в Україні кінця хіх – початку хх століття

Церковнопарафіяльна школа була помітним явищем в освітньому просторі царської Росії, в ній простежуємо намагання органічно поєднати владу державну і духовну. Вона відповідала інтересам імперії, слугувала задоволенню релігійних, моральних потреб народу, сприяла його освіті й поширенню грамотності.

Незважаючи на велику кількість годин, яка відводилась у церковнопарафіяльних школах на вивчення предметів релігійного змісту (48% проти 34% у міністерських), та на те, що школи підпорядковувалось різним відомствам, предмети, які викладались, були практично однакові, тижневе навантаження, як в однокласних, так і в двокласних майже не відрізнялось. Таким чином, оцінки радянської історико-педагогічної науки щодо виключної "реакційності" церковнопарафіяльних шкіл не знайшли свого підтвердження.

Проведений аналіз змістового наповнення навчальної програми церковнопарафіяльної школи та методики викладання окремих предметів дає підстави для висновку, що найважливішим з них був Закон Божий. Тому в педагогічних часописах того часу вміщувалися численні рекомендації священиків щодо вивчення Закону Божого та церковнослов'янської грамоти, яка входила до складу програми церковнопарафіяльних шкіл. Не менш важливим предметом, порівняно з попередніми, вважався церковний спів.

Навчання загальної грамоти здійснювалось за звуковим методом, складовими якого були способи: синтетичний (з окремих звуків складали ціле слово); аналітичний (вивчалося ціле слово, а потім виводилося поняття окремих звуків); аналітико-синтетичний (спочатку слова поділяли на склади і звуки, які аналізувались, а потім з виділених звуків складали цілі слова).

У процесі вивчення російської мови в однокласних школах перевага надавалась вивченню граматики і орфографії, у двокласних – граматичного матеріалу. Програма з краснопису (письма) визначала коло вмінь учнів, які дітьми після закінчення школи практично не використовувалися. Програма з арифметики, натомість, передбачала з'ясування основних арифметичних понять, уміння рахувати до 100, засвоєння чотирьох дій у межах двох десятків (у перший рік навчання); за другий рік учні мали засвоїти чотири дії в межах тисячі, знання таблиці мір і ваги, а також дроби. Третій рік відводився для вивчення чотирьох дій над числами будь-якої величини, дій над складними числами, простих обчислень з частинами (дробами).

За період своєї діяльності церковнопарафіяльні школи набули значного досвіду з організації навчального процесу, який мав свої особливості. Однією із специфічних особливостей церковнопарафіяльної школи була її малокомплектність. Досить цінним у навчальному процесі церковнопарафіяльних шкіл було те, що, крім загальноосвітніх предметів, при деяких школах додатково вводилась професійна підготовка учнів, яка передбачала формування знань, умінь і навичок із сільськогосподарських і технічних галузей. У церковнопарафіяльних школах, як підтверджують результати дослідження, дозволялось задавати домашні завдання, причому їх вид і обсяг учителі вибирали на власний розсуд.

Виховний процес у церковнопарафіяльних школах здійснювався спільно церквою, сім'єю, громадськістю і ґрунтувався на релігійних засадах, загальнолюдських та національних цінностях, через зміст освіти, у позаурочній та позакласній діяльності. За такого підходу вчителі церковнопарафіяльних шкіл використовували широкий спектр форм, методів і засобів виховання учнів, зокрема, роз'яснення, розповідь, бесіду, екскурсію, привчання, заохочення, покарання тощо.

Вважаємо позитивною тенденцією те, що церковнопарафіяльні школи більшою мірою, ніж міністерські, відповідали потребам життя народу, слугували справі задоволення його релігійних, моральних потреб і надавали елементарну освіту значній кількості населення. Звичайно, церковнопарафіяльні школи не витримували конкуренції із земськими школами, яких, проте, на Волині було настільки мало (і з'явилися вони тут лише з 1911 р.), що вони практично не здійснили помітного впливу на стан освіти в регіоні.

Система підготовки педагогічних кадрів кінця XIX – початку XX ст. включала в себе вчительські інститути, вчительські семінарії, вчительські школи духовного відомства: церковно-вчительські та двокласні вчительські школи з учительськими курсами. Обов'язковими для вивчення в учительських школах Волині були: Закон Божий, пояснення служби Божої, церковна і загальна історія, російська мова, практичне ознайомлення зі слов'янською мовою, арифметика з основами геометрії, географія, педагогіка, чистописання, церковний спів. Складовою підготовки вчителів церковнопарафіяльних шкіл було проведення пробних уроків, укладання та аналіз конспектів уроків.

Як свідчать архівні дані, вчителями у церковнопарафіяльних школах працювали духовні особи, яких було у три рази більше, ніж світських. У церковно-вчительських школах викладали виключно священики, а серед учителів шкіл грамоти кількість духовних і світських осіб була практично однаковою.

Важливим для розуміння сутності проблеми дослідження, розгляду освітніх процесів на Волині є тогочасні підручники. Аналіз навчальної літератури для народної школи другої половини XIX – початку XX століття, яка фактично визначила зміст усього навчально-виховного процесу, засвідчив, що більшість існуючих на той час підручників і посібників використовувались у всіх типах початкових шкіл Росії.

Досліджуваний період характеризувався значним розмаїттям педагогічної літератури, насамперед видавались підручники, посібники та методичні керівництва, хоча їх кількість не відповідала реальним потребам. Найпоширенішими були "Наглядная азбука" (початок 70-х рр. XIX ст.) Ф.Павленкова, "Буквар" (1872 р.) Д.Тихомирова і О.Тихомирової "Русский букварь" (1898 р.) В.Вахтєрова, "Книга вторая для чтения в церковноприходских школах" Н.Одинцова та Г.Богоявленського, "Школа грамоти. Обучение русскому и церковнославянскому чтению, письму и счету. Книга для чтения в народных училищах" (1897 р.) О.Анастасієва, "Книга для чтения" (1876 р.) Й.Паульсона "Арифметика" (1872 р.) В.Євтушевського. Підручники для початкової школи характеризувались інструктивністю, що, з одного боку, полегшувало діяльність учителя, а з іншого – обмежувало творчий розвиток як учителя, так і учня.

У поширенні педагогічних знань серед учителів помітну роль відіграли педагогічні журнали, особливо журнал Св. Синоду "Церковноприходская школа". Україномовний журнал "Світло" проводив значну просвітницьку роботу, на його сторінках освітяни України (С.Васильченко, Г.Наш, С.Русова, Я.Савченко, С.Сірополко, Г.Шерстюк) друкували свої наукові, публіцистичні статті, в яких відстоювали національну суть, зміст і традиції українського шкільництва, визначали роль церковнопарафіяльної школи в поширенні освіти на території України.

Аналіз підручників, методичних посібників, матеріалів педагогічних журналів дає підставу стверджувати, що в кінці XIX – на початку XX ст. в Україні відбувалась розробка та вдосконалення підручників, створювалась нова навчальна і методична література, через педагогічні часописи в початкові школи, а особливо у церковнопарафіяльні, впроваджувалися ідеї розвитку й удосконалення системи освіти для народу.