21.2. Емоційні типи

Різні люди схильні переживати частіше яку-небудь одну з основних емоцій.

Емоційність як тип темпераменту (характеру). Залежно від виразності різних сторін емоційності виділяються емоційні типи людей, що відносяться до різних типів темпераменту (характеру).

Емоційність розуміється авторами типології як ступінь легкості виникнення емоційного стану даної ситуації, а також його інтенсивність.

Активність відображає потребу в дії, у здійсненні плану, задуму. Високоактивні люди не виносять неробства, простою. Тому вони завжди знаходять собі заняття. Інші інертні, довго думають, перш ніж почати щось робити.

Первинність характеризує іншу сторону емоційності – швидкість зникнення емоції. Багато з людей недовго залишаються під враженням пережитого. Вони безперестану «розряджають» свої емоції. Таких людей автори називають «первинними» (скоріше, це емоційно-лабільні). «Вторинні» люди виявляють собою протилежність «первинним»: їхній настрій найчастіше буває рівним. Однак коли чаша їхнього терпіння переповняється, сильно гніваються, ображаються й довго залишаються під враженням пережитого.

Виходячи зі сполучення цих властивостей були виділені вісім типів характерів:

- нервовий: Э+, А-, П;

- сентиментальний: Э+, А-, В;

- бурхливий, дуже діяльний: Э+, А+, П;

- жагучий: Э+, А+, В;

- сангвінік: Э-, А-, П;

- флегматик: Э-, А-, В;

- аморфний, або безтурботний: Э-, А+, П;

- апатичний: Э-, А+, В.

Нервовий тип характеризується сильними й безладними емоційними переживаннями, схильний до жорстокості й підозрілості. Чутливий до емоціогенних ситуацій, але його емоції швидко зникають. Постійно перебуває в пошуках нових вражень. Погано переносить одноманітність, що швидко викликає в нього нудьгу. Підкоряє реальність своїм хвилинним настроям і бажанням.

Сентиментальний тип теж має високу емоційну збудливість, але на відміну від нервового типу глибоко й довго переживає як радість, так і прикрість, пам’ятає про них і постійно до них повертається. Це глибока, мрійлива й постійна натура. Вимагає до себе м’якого й доброзичливого ставлення.

Бурхливий тип часом проявляє шалений прояв почуттів. Життєрадісний, коли перебуває в гарному настрої. Зі співчуттям ставиться до іншим і не приховує своїх симпатій. Незлопам’ятний, але на докори реагує бурхливим обуренням.

Жагучий тип віддається якій-небудь справі захоплено, весь без залишку. Удачу переживають спокійно; без прояву афекту.

Сангвінік мало збудливий, спокійний, оптимістичний.

Флегматик холодний і спокійний.

Аморфний тип байдужний до того, що робить. Емоційно незбудливий.

Апатичний тип теж байдужний до того, що робить. Завжди перебуває в рівному настрої, одержує задоволення від самотності. До інших людей байдужний.

Серед акцентуаційних типів особистості, виділених К. Леонгардом є афективно-лабільний, афективно-екзальтований, тривожний, емотивний типи.

Афективно-лабільний тип характеризується легкою зміною полярних емоцій. На передній план виступає то один, то інший полюс емоційних переживань. Радісні події викликають у них не тільки радість, але й високу вербальну, рухову активність. Сумні події викликають пригніченість, сповільненість реакцій і мислення. Вони легко заражаються емоціями інших, наприклад, перебуваючи в компанії. При цьому ступінь їхніх зовнішніх реакцій і глибина переживань не відповідає значимості події. Вони можуть виявити бурхливий захват із приводу незначного успіху і впасти в глибокий депресивний стан із приводу дріб’язкової невдачі.

Аффективно-екзальтований тип – це темперамент тривоги й щастя. Люди цього типу реагують на життя більш бурхливо, ніж інші: вони однаково легко приходять у захват від радісних подій й у розпач від сумних. У них сильно виражена експресія. Прихильність до близьких, друзів, радість за них можуть бути надзвичайно сильними. Спостерігаються захоплені пориви, не пов’язані із сугубо особистими відносинами. Мають крайню вразливість із приводу сумних фактів. Жалість, жаль до нещасних людей, до хворих тварин може довести таких людей до розпачу. Вони можуть переживати справжнє горе із приводу невеликої невдачі або розчарування. Неприємність друга така людина може переживати сильніше, ніж сам потерпілий. Цей темперамент найчастіше властивий тонким, артистичним натурам: поетам, художникам.

Емотивний тип близький до аффективно-екзальтованого типу, але на відміну від нього в людей цього типу емоції розвиваються не так швидко. Цей тип теж пов’язаний із чутливістю до тонких, а не грубих емоцій, тобто до того, що пов’язується з душею, з гуманністю й чуйністю. Звичайно людей цього типу називають м’якосердими, задушевними. Вони більше жалісливі, ніж інші, більше піддаються зворушеності, відчувають особливу радість від творів мистецтва, сприйняття природних ландшафтів. Для них характерно сильне зовнішнє вираження своїх переживань. Особливо виражена в них слізливість. У них однаково легко з’являються сльози і смутку, і радості.

Наслідком болісно глибокого переживання є реактивна депресія.

Модальнісні профілі (типи) емоційності. За П.В. Сімоновим (Сімонов, Єршов, 1984), кожен тип темпераменту пов’язаний з певною групою емоцій. У холерика, з його рисами подолання, боротьби, агресивності, переважають емоції гніву і люті. Для меланхоліка з його нерішучістю й тяжінням до оборони типові страх, боязкість. Сангвініки й флегматики частіше переживають позитивні емоції. Треба, однак, мати на увазі, що чисті типи темпераменту зустрічаються рідко, в основному вони змішані, тому прояв тієї або іншої групи емоцій у конкретних людей буде сильно ускладнюватися цією обставиною.

Різна виразність схильності до переживання емоцій певної модальності привела до вивчення якісних індивідуальних особливостей модальності. Так, О.О. Плоткін (1983) виявив 13 типів модальної структури емоційності, з яких шість є основними: радість переважає над страхом і гнівом, страх переважає над радістю й гнівом, гнів переважає над радістю й страхом, радість і страх переважають над гнівом, радість і гнів переважають над страхом, гнів і страх переважають над радістю.

Суб’єкти з перевагою переживання радості, демонструють більшу впевненість у своїх силах у порівнянні із суб’єктами, у яких домінує емоція суму. Позитивні переживання закріплюють успішні дії й тим самим гальмують активність суб’єкта із виявлення об’єктивно більше ефективних способів дії. У них поріг «суб’єктивного успіху» нижче, ніж в осіб з переживанням негативних емоцій. Останні частіше незадоволені собою й своїми успіхами. Вони пред’являють до себе більші вимоги, досягнення тому часто розцінюють як «неуспіх».

Іншу класифікацію емоційних типів запропонував Б.І. Додонов (1970, 1972, 1974). Хоча він і говорить про загальну емоційну спрямованість людей (ОЕС), обумовлену залежно від переживання, насправді мова в нього йде про те, у якій сфері активності людина найчастіше переживає радість: при наданні допомоги іншому (альтруїстичний тип), при досягненні успіху в роботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердженні своїх здогадів і припущень (гностичний тип).

Оптимісти-песимісти. Емоційне розходження людей у сприйнятті навколишнього світу серед інших ознак було покладено давньогрецькими філософами в основу вчення про темперамент. За Платоном, вона відображає різну сприйнятливість людей до приємних і неприємних вражень, через яку дисхолик при невдалому результаті якоїсь справи буде сердитися й журитися, а при вдалому не буде радуватися; евхолик, навпаки, при невдачі не буде досадувати і вбиватися, а при удачі буде радуватися. Вважалося, що меланхоліки, що мають похмурий настроєм, схильні песимістично сприймати навколишній світ.

А.Ф. Лазурський писав, якщо гарний або дурний настрій стає пануючим, постійним, виникає тип оптиміста або песиміста, який на увесь світ дивиться крізь рожеві або темні окуляри.

Оптимізм і песимізм – це поняття, яке характеризують ту або іншу позитивну або негативну систему поглядів людини на світ. В оптиміста світле, радісне сприйняття життя й очікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності.

Сором’язливі. За даними Ф. Зимбардо, ступінь сором’язливості розрізняється в представників різних культур. У японців і на Тайвані наприклад, вона вище. У них набагато більше сором’язливих чоловіків, ніж жінок. В Ізраїлі, Мексиці, Індії, навпаки, більш сором’язливі жінки, а в США ці розходження відсутні.

У сором’язливих людей часто зустрічається самосвідомість, центрована на виробленому враженні й на соціальних оцінках. П. Пілконіс і Ф. Зимбардо (1979) виявили, що сором’язливі мають меншу екстравертованість, менший контроль над своєю поведінкою у ситуаціях соціальної взаємодії й більше стурбовані взаєминами з навколишніми, ніж не сором’язливі люди. У чоловіків сором’язливість, за даними цих авторів, корелює з нейротизмом. У жінок цей зв’язок був тільки в тих сором’язливих, які схильні до «самокопання».

Сором’язливі часто занурені в себе, нетовариські. Їм легше спілкуватися з молодшими за віком, ніж зі старшими й більше компетентними людьми. Вони схильні до стресового реагування на звичайні життєві ситуації з пасивно-оборонного типу. Болісно переживають ситуації, коли виявляються в центрі уваги групи людей або коли їх оцінюють. Характеризуються занепокоєнням. У стані високої тривоги не можуть сконцентрувати увагу. Нерішучі, недостатньо наполегливі щодо досягнення мети, їм важко приймати рішення. Зазнають труднощів у спілкуванні, особливо з особами протилежної статі.

У групі людей сором’язлива людина звичайно тримається відокремлено, рідко вступає в загальну розмову, ще рідше починає розмову сама. При бесіді поводиться ніяково, намагається піти із центру уваги, менше й тихіше говорить. Така людина завжди більше слухає, ніж говорить сама, не зважується задавати зайві питання, сперечатися, своя думка звичайно висловлює нерішуче.

Сором’язливого важко викликати на розмову, часто він не може видавити із себе ні слова, його відповіді звичайно односкладові. Сором’язлива людина часто не може підібрати для розмови потрібні слова, нерідко заїкається, а часом зовсім замовкає; для неї характерний острах почати що-небудь на людях. При загальній увазі до неї – губиться, не знає, що відповісти, як реагувати на репліку або жарт. Сором’язливому спілкування нерідко буває в тягар. Таким людям складно приймати рішення.

Крайня сором’язливість, за даними П. Пілконіса й Ф. Зимбардо, має негативні наслідки.

По-перше, сором’язливість сприяє соціальній ізоляції й тим самим повністю або частково позбавляє людину радості спілкування й соціальної (емоційної) підтримки.

По-друге, людина виявляється уразливою у стресових ситуаціях внаслідок нерозвиненості навичок соціального взаємодій.

По-третє, не маючи досвіду щирого й відвертого спілкування, сором’язливі люди схильні думати про себе як про збиткових індивідів, не підозрюючи про те, що інші люди також можуть відчувати зніяковілість. Внаслідок подібної непоінформованості складається неправильне уявлення про свою соціальну поведінку.

По-четверте, сором’язливість не дає можливості іншим людям позитивно оцінити достоїнства сором’язливого. Річ у тім, що зніяковілість сором’язливої людини не завжди розпізнається сторонніми спостерігачами, особливо коли сором’язливий прагне компенсувати свою незручність розв’язністю, напористістю, шумною поведінкою (особливо це характерно для осіб чоловічої статі). Іноді зніяковілість розцінюється як замкнутість, відчуженість, зарозумілість, зазнайство, а сором’язливість підлітків дорослі часто приймають за скритність. Правда, сором’язливість й, зокрема, – сором’язливість може сприйматися іншими і як позитивна якість людини, наприклад як приваблива скромність.

По-п’яте, сором’язливість утримує людину від того, щоб виражати свою думку й відстоювати свої права.

По-шосте, сором’язливість, як правило, супроводжується негативними переживаннями самотності, тривожності й депресії, вона збільшує надмірну зосередженість на собі й своїй поведінці, тобто є щиросердечною недугою, що калічить людину.

Розрізняють вікову сором’язливість, яка виникає в період активного засвоєння дитиною соціального досвіду. Сором’язливість особливо різко проявляється замолоду. П. Пілконіс і Ф. Зимбардо серед учнів 4-6-х класів шкіл і коледжів знайшли 42% сором’язливих, причому розходжень між хлопчиками й дівчатками за частотою її прояву не було. Але вже в 7-8-х класах їхня кількість зросла до 54%, причому за рахунок дівчаток.

Дитяча сором’язливість – минуще явище, що зникає разом з появою досвіду контактів, що було доведено в ряді психолого-педагогічних експериментів.

Особливу специфіку має сором’язливість в 15-17-літніх юнаків і дівчат у період спілкування їх один з одним. Цікаво, що при спілкуванні із чужими дорослими рівень сором’язливості в них майже такий же, як і при спілкуванні з однолітками протилежної статі (почувають себе впевнено тільки 10% опитаних).

Безсоромні – це надмірно вільні в спілкуванні, товариські до нав’язливості, безцеремонні люди.

Куніцина виділяє п’ять типів (груп) безсоромних.

Перша група – високотемпераментні люди, імпульсивні, відсутній контроль над словами.

Друга група – погано виховані люди, а також орієнтовані на самоствердження. Вони можуть перервати розмову, не вибачившись, у них немає почуття міри й такту, екстравагантні.

Третя група – збудливі психопати, істероїдні особистості, егоцентричні, безцеремонні й нав’язливі до хамства.

Четверта група – люди морально збиткові, кар’єристи, безсоромні в самому гіршому змісті слова. Самозакохані й нахабні, хоча зовні ввічливі. Підлабузники стосовно старшого й грубі з молодшими.

П’ята група – неадекватно адаптовані сором’язливі; це ті, хто, намагаючись перебороти свою сором’язливість, упадає в іншу крайність.

Уразливі й мстиві. Уразливість як емоційна властивість особистості визначає легкість виникнення емоції образи. У гордих, марнолюбних, самолюбних людей загострене почуття власного достоїнства, внаслідок чого вони розцінюють як образливі самі звичайні слова на їх адресу, підозрюють людей у тім, що їх навмисно кривдять, хоча ті навіть і не думали про це. В окремої людини можуть бути особливо чутливі пункти уразливості, з якими вона пов’язує найбільше ущемлення почуття власного достоїнства й при зачіпанні яких може дати бурхливу афективну реакцію.

Уразливість, за даними Ковальова, пов’язана зі схильністю до агресивної поведінки, причому цей зв’язок більш тісний в дівчат у порівнянні із хлопчиками.

Мстивість – це схильність людини до помсти, тобто до агресії у відплату за заподіяне зло. Вивчення мстивості П. А. Ковальовим у школярів 5-11-ж класів показало, що, по-перше, у всіх віках мстивість у хлопчиків виражена більше, ніж у дівчаток, і по-друге, найбільша мстивість у хлопчиків; спостерігається у віці 12 й 14-15 років. У дівчаток істотної вікової динаміки мстивості не виявлено.

Між мстивістю й схильністю до агресивної поведінки, за даними Ковальова, у більшості вікових груп виявлено зв’язок, причому більш тісний – у дівчат.

Сентиментальні. Деяким людям властива емоційна чутливість особливого роду, позначувана як сентиментальність (від франц. – почуття). Це зайва емоційна чутливість, яка має відтінок солодкуватості, нудотної ніжності або слізливої зворушливості. Сентиментальний той, хто здатний легко зворушитися, розчулитися, схвилюватися, хто легко приходить у стан розчулення, тобто проявляє ніжні «почуття» стосовно об’єкта, що здається йому зворушливим.

Сентиментальні натури схильні до споглядальності. Вони чутливі й пасивні, їхнього почуття не викликають активної діяльності, світ їхніх переживань замкнуть у самому собі, вони любуються своїми переживаннями.

Емпатійні. Емпатія означає духовне єднання. Коли одна людина настільки переймається переживаннями іншої, що часом ототожнюється з нею, як би розчиняється в ньому. Ця емоційна особливість людини відіграє більшу роль у спілкуванні людей, у сприйнятті ними один одного, установленні взаєморозуміння між ними.

В.В. Бойко розглядає емпатію як раціонально-емоційно-інтуїтивну форму відображення, що є особливо витонченим засобом «входження» у психоенергетичний простір іншої людини. За допомогою емпатії «пробивається» захисний енергетичний екран партнера зі спілкуванню, а для цього необхідна підвищена прохідність. Вона виникає, коли людина демонструє іншому співучасть і співпереживання. Звідси співучасть, співпереживання – не зміст і не функція емпатії, а всього лише емоційні засоби досягнення мети – виявлення, розуміння, передбачення індивідуальних особливостей іншого й потім впливу на нього в потрібному напряму (домогтися його симпатії і довіри).

Бойко виділяє в емпатії три канали: раціональний, емоційний й інтуїтивний. Раціональний канал характеризує спрямованість уваги, сприйняття й мислення емпатуючого на сутність іншої людини, на її стан, поведінку, на наявну в нього проблему. Це прояв спонтанного інтересу до іншого. Емоційний канал дозволяє емпатуючому входити в емоційний резонанс із іншими – співпереживати, бути спільником. Інтуїтивний канал дає можливість бачити поведінку інших, опираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості емпатуючого.

Важливу роль у формуванні й розвитку емпатії має емоція суму. Плач дитини викликає в матері почуття жалю, спонукує звернути на дитину увагу, заспокоїти її. Сам спогад про сумну подію, яка відбулася із близькою людиною, викликає жалість і жаль, бажання допомогти.

Тривожні. У багатьох людей є висока тривожність, тобто виражена емоційна властивість особистості, яка сприяє частим проявам стану тривоги (занепокоєння) у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які до цьому не сприяють.

Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності – це так називана корисна тривожність.

Висока тривожність проявляється в тенденції оцінювати явища, предмети, події об’єктивно як небезпечні, як загрозливі, з наступним переживанням стану тривоги. Тривожні люди бояться труднощів, почувають себе непевно в групі.

відносно ролі тривожності в успішності навчання різними дослідниками отримані неоднозначні результати. Показано (1961), що зв’язок тривожності з успішністю розумової діяльності залежить від багатьох факторів: мотивації, труднощів матеріалу, віку й інших факторів. У цілому є негативна кореляція між тривожністю й успішністю навчання, однак підкреслюється незначний рівень тривожності може сприяти навчанню, збільшуючи тривалість самостійної роботи з навчальним матеріалом.

Р. Кеттелл й І. Шрейєр показали, що високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особистісна тривожність, за даними Ю.А. Цагареллі (1979), негативно впливає на успішність концертно-виконавської діяльності музикантів.

Однак і низька тривожність може обумовлювати погану ефективність діяльності. Все залежить, мабуть, від виду діяльності, яким займається людина.

Тривожність впливає на стиль діяльності.

Є підстави припускати, що тривожність відіграє певну роль у природному доборі в деяких видах діяльності, зокрема – у спорті. Так, практично не виявлені спортсмени з високою тривожністю в таких видах спорту, як парашутний, причому як серед майстрів, так і новачків.

Совісні. У ряді робіт закордонних авторів совість або здатність відчувати провину розглядається як особистісна риса.

Сприяє формуванню совісності релігійне виховання, віра в Бога, але головним фактором залишається моральне виховання, формування соціально зрілої особистості. Показано, наприклад, що фактор статі робить більше сильний вплив на переживання провини, ніж релігійність: чоловіки набагато рідше говорили про переживання провини, ніж жінки. Це знайшло підтвердження в моєму дослідженні совісності.

Допитливі. К.К. Платонов визначає цікавість як властивість особистості, яка виражається у нецілеспрямованій емоційно забарвленої допитливості. Отже, допитливість як стійка риса особистості, відображає й емоційну, і мотиваційну сферу особистості в їхній єдності, утворюючи своєрідний емоційно-мотиваційний комплекс.

Контрольні питання:

1. Які види емоційної поведінки виявляються у спілкуванні?

2. У чому виявляються емоційні довільні реакції (дії)?

3. Що таке гедонізм та аскетизм?

4. У чому виявляється фрустрацій на поведінка людини?

5. Які види фрустраційного реагування мають місце?

6. Які форми прямої та непрямої агресії?

7. У чому виявляється бідкання?

8. У чому виявляється альтруїзм як форма емоційної поведінки?

9. Розкрийте дошлюбне залицяння як особливий тип поведінки та його значення.

10.У чому виявляється емоційність людини?

11. Які модальні профілі (типи) емоційності мають місце?

12. У чому відмінність між оптимістами і песимістами?

13. Що становить собою сором’язливість?

14. Що таке уразливість і мстивість?

15. У чому виявляється сентиментальність?

16. У чому виявляється емпатичність?

17є. Охарактеризуйте тривожних людей.

18. У чому виявляються такі емоційні властивості як совісність і допитливість?

Література:

1. Асеев В.Г. Преодоление монотонності труда в промышленности. – М., 1974.

2. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других. – М., 1996.

3. Борисова А.А. Эмоциональний облик человека и психологическая проницательность // Особеностипознания и общения в процессе обучения. – Ярославль, 1982 – С. 92 – 96.

4. Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. – Л., 1989.

5. Васильев И.А., Поплужный В.Л. , Тихомиров О.К. Эмоции и мышление. – М., 1980.

6. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.

7. Выготский Л.С. О двух направлениях в понимании природы эмоций в зарубежной психологии в начале ХХ в. // Вопросы психологии . – 1970. – С. - 6.

8. Выготский Л.С. Учение об эмоциях // Собр. соч. Т. 4. – М., 1984. С. 90 - 318.

9. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. – М.: Изд – во МГУ, 1987.

10. Горбунов Г.Д. Учитесь управлять собой. – Л.: Знание, 1976.

11. Джемс У. Психология: Пер. с анг. – М.: Педагогика, 1991.

12. Додонов Б.И. В мире эмоций. – К.: Политиздат, 1987.

13. Додонов Б.И. Классификация эмоций при исследовании эмоциональной направленности личности // Вопросы психологии. – 1975. – № 6.

14. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. – М.: Политиздат, 1978.

15. Зарудная А.А. Эмоции и чувства // Психология: учебник. – Минск, 1970.

16. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2002.

17. Линдслей Д.Б. Эмоции // Экспериментальная психология / Под ред. С.С. Стивенса. – М., 1960. – С. 629 - 684.

18. Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. – М.: Знание, 1983.

19. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций: Пер. с пол. – М.: Прогресс, 1979.

20. Русалова М.Н. Экспериментальное исследование эмоциональных реакций человека. – М.: Наука, 1979.

21. Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. – М., 1971.

22. Якобсон П.М. Психология чувств. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. – С. 174-238.