Філософія Середньовіччя та Відродження, її особливості.

1. Релігійний характер середньовічної філософії та світогляду.

2. Апологетика і патристика.

3. Схоластична філософія.

4. Ідейний зміст ренесансної філософії та світогляду.

5. Натурфілософські вчення епохи Відродження.

6. Північне Відродження та філософія Реформації.

1. Релігійний характер середньовічного світогляду і філософії.

Середньовіччя - це період зародження і розвитку Феодальних відносин, епоха панування релігійного світогляду. Перехід від античності до середньовіччя почався ще у хронологічних рамках самого античного суспільства. Вихідним пунктом нової епохи була криза III-IV ст., яка відбилася на всіх сферах життя Стародавнього Риму. В-економічній сфері спостерігається розпад системи господарства, заснованої на праці рабів. Вже у І-ІІ ст. виникають перші християнські громади, а з ними поширюються і християнські ідеї, які витискують античні філософські вчення.

На початку IV ст. християнство з форми протесту поневолених і знедолених людей, з віри гнобленої і переслідуваної перетворилося на державну, офіційно визнану релігію Римської імперії. Разом з цим поступово формується нова філософія, яка спиралась на фундаментальні ідеї Святого Письма.

На перших етапах свого розвитку християнство досить негативно ставилось до філософії, оскільки за своїм духовним змістом вона була язичницькою. У підході до цієї проблеми християнські мислителі спиралися на «Послання апостола Павла». «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією» (Кол., 2, 8), «цьогосвітня бо мудрість - у Бога глупота» і «знає Господь думки мудрих, що марнотні вони» (І Кор., З, 19, 20), - попереджав апостол Павло. Але з часом ставлення християнства до філософії стає все більш терпимим, і вже представники патристики свідомо спираються на філософію Платона, неоплатоніків і Аристотеля для систематизації і обгрунтування християнського віровчення. Однак філософський підхід до істини вважався відносним і підкореним більш досконалій формі пізнання - божественному одкровенню. Філософія епохи середньовіччя мала цілком релігійний характер і відігравала роль «служниці теології». Теологія (від грец. «теос» - Бог, «логос» - вчення, слово) - вчення про Бога, богослов'я, що спирається на священні тексти божественного одкровення.

Середньовічне християнське світосприйняття має особливі риси

1. Це теоцентризм - ідея єдиного Бога-творця як центральна для християнського світогляду і філософії. Християнство відкинуло всі форми політеїзму (багатобожжя) і проголосило концепцію єдиного особового Бога.

2. Теоцентризм світогляду доповнюється християнським антропоцентризмом - уявленням про людину як центру створеного світу, як «вінця творіння». Якщо для космоцентризму античності людина є частиною Всесвіту, мікрокосмом, в якому відображається макрокосм, то християнство відводить людині центральну роль в божественному плані творіння. Людина є центром і володарем природного світу, метою творіння. На відміну від всього створеного, людина - богоподібна істота, свідченням чого є наявність у ній розуму і волі.

3. У християнському світогляді утверджується ідея творіння «з ніщо» (так званий «креаціонізм»). Бог творить абсолютно вільно, творить з небуття, а не «породжує» світ і не «виготовляє» його з першоматерії, як це уявлялося у міфології та філософських вченнях минулого.

4. У середньовічному світогляді панує ідея духовності Йдеться не лише про Бога як найдосконаліше втілення духовності, але й про людину. Середньовіччя вперше в історії людства звернуло увагу на людину як на особистість, як на духовну, а не тільки природну і тілесну істоту. Антична філософія дійшла до висновку про наявність в людській природі душі і тіла. Християнство відкриває ще один «вимір» людського існування - дух. Духовність виявляє себе як міра причетності людини до Бога, міра «обожнення» людини.

5. Християнство відкриває віру як особливий стан людської душі (в античні часи віра розумілась як «недорозвинене» знання). «А віра - то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр., II, І) вона є впевненістю у тому, що по той бік видимого світу є світ «небачений», світ божественного буття. Віра виявляє себе як спрямованість волі, а не розуму.

6. Середньовічні мислення і світогляд мають символічний характер: усі речі відкривають не власну природу, а прихований у них вищий, потойбічний сенс. Кожне явище є символом, що вказує на істини віри, на релігійні цінності.