3. Сучасний розвиток теорії інвестування

У рамках сучасного розвитку теорії інвестування існує безліч модифікацій поняття "інвестиції", поява яких зумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл та течій, які відіграли важливу роль у становленні інвестиційної теорії.

Так, австрійською школою "граничної корисності" інвестиції трактувалися як обмін задоволення сьогоднішніх потреб на задоволення їх у майбутньому.

"Найзагальніше визначення, яке можна дати актові вкладення капіталу, - зазначав французький економіст П. Массе, - зводиться ось до чого: інвестування являє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомогою інвестованих благ" [6, с. 27]. Тобто є намір, згода не задовольняти сьогоднішніх потреб з надією отримати в майбутньому блага і послуги, що переважають за вартістю вкладені.

Доцільно також звернутися до точки зору щодо визначення інвестицій лауреата Нобелівської премії Дж. Кейнса: інвестиції - це "... поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності данного періоду"... "та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання" [8, с. 117].

У цьому визначенні найчіткіше виявлено сутнісну характеристику інвестицій, їхню дієвість: з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу на цілі накопичення, обсяг інвестиційних ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит.

З іншого боку, інвестиції виступають у формі вкладень (затрат), що визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані інвестиційні попит і пропозиція. Однак, слід зауважити, що джерела інвестицій не вичерпуються лише прибутком. В практиці інвестування може бути досягнуто й інших ефектів.

Відмінність у підходах щодо сутності інвестицій виявляється досить виразно у вітчизняній економічній літературі радянського періоду.

У межах одного з підходів, характерного для поглядів минулих років (до 1991 p.), поняття «інвестиції» підмінялося поняттям «капітальні вкладення».

Воно розглядалося зазвичай як найважливіше економічне явище. При цьому капітальні вкладення (інколи - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов'язаний з рухом грошових засобів (ресурсів).

Капітальні вкладення (інвестиції) як економічна категорія трактувались у вигляді системи окремих економічних відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої в довгостроковому порядку в основні фонди від моменту виділення коштів до реального відшкодування.

Головним об'єктом дослідження економістів є капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у відтворення основних фондів. Уся увага приділялася вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним відносинам виробників і споживачів техніки та інших учасників інвестиційного процесу, ролі банків як органів фінансування і кредитування.

Безумовним кроком уперед слід вважати публікації в економічній літературі щодо введення до складу капітальних вкладень (інвестицій) витрат на формування оборотних фондів. При цьому превалював практичний аспект: обговорювалися проблеми уточнення витрат, віднесених до капітальних. Зокрема, говорячи про витрати, що мають передбачатися кошторисом, плюсувалися витрати на основні фонди та оборотні кошти.

Названий підхід знайшов відображення у багатьох методичних матеріалах загальнодержавного статусу. Типовою методикою (1981 р.) визначення економічної ефективності капітальних вкладень було передбачено, що під час обрахунку економічної ефективності витрат на створення або збільшення основних фондів необхідно додавати до капітальних вкладень витрати на формування (поповнення) оборотних коштів або враховувати зменшення їх розміру. Методичними рекомендаціями з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу (затвердженими ДКНТ і Президією АН СРСР у 1988 р.), до складу одноразових витрат на здійснення заходів НТП було запропоновано включати як капітальні вкладення, так і витрати на поповнення оборотних коштів, пов'язані із здійсненням певного заходу.

Цікавою в цьому аспекті була також аргументація, що за економічною природою оборотні кошти мають чітко виражений «капітальний» характер, який походить із їх виділення один раз на весь період функціонування підприємства.

Наслідком концепції розширення складу витрат, що їх відносять до капітальних (яка, на жаль, так і не стала домінуючою), була поява досліджень обороту інвестицій, розпочалося вивчення окремих стадій інвестиційного циклу. При цьому в переважній більшості випадків йшлося про взаємозв'язок інвестицій з розширеним відтворенням основних фондів, тобто стверджувалося, що інвестиційний цикл завершується введенням у дію основних фондів і виробничих потужностей.

Такий теоретичний підхід виявився у практиці планування, фінансування і кредитування капітальних вкладень, організації стимулювання учасників інвестиційного процесу.

Водночас аналіз свідчить: ставлення вітчизняних економістів до сутності капітальних вкладень (або інвестицій, у їхньому розумінні) було неоднорідне.

Існували два основні підходи, які, з певною часткою умовності, можна назвати як «ресурсний» та «витратний».

Водночас у рамках даного уявлення, у радянський період виділялися безліч модифікацій сучасного поняття «інвестиції», поява яких зумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл та течій.

Якщо виходити з кількісних критеріїв, то в радянській економічній думці переважав витратний підхід, що сформувався як теоретичний і логічний розвиток наявної в країні системи економічних відносин. Узагальнюючи авторські модифікації визначень, можна віднести до капітальних вкладень витрати праці, матеріально-технічних ресурсів і грошових засобів на відтворення основних фондів.

З наростанням диспропорцій у народному господарстві країни та зниженням ефективності чинної системи управління економікою зароджувалося усвідомлення безперспективності витратного підходу. Посилився інтерес до дослідження ресурсного аспекту сутності капітальних вкладень (інвестицій), що зумовлювалося передусім наявністю глибокої матеріальної та фінансової незбалансованості економіки, притаманної адміністративній системі ведення господарства.

Витратний підхід має яскраво виражений нетоварний характер, його характерною рисою є ігнорування значущості грошової форми кругообігу основного капіталу, обгрунтування пріоритетності продуктивної стадії як початкового пункту руху коштів і, як наслідок, обмеження руху грошової форми основного капіталу тільки введенням у дію основних фондів (поза зв'язком із процессом обороту інвестицій до кінцевих народногосподарських результатів).

З погляду ресурсного підходу під капітальними вкладеннями розуміють кошти, призначені для простого і розширеного відтворення основних фондів.

Позитивним є те, що вказане визначення «знімає» вторинність грошової форми кругообігу інвестицій щодо матеріальної (товарної) форми, реставрує логічну послідовність процесу відтворення основного капіталу. Вадою цього підходу є абстрагування від процесів руху ресурсів (інвестицій), їх послідовних метаморфоз під впливом цільових настанов інвесторів у продукт інвестиційної сфери.

Якщо порівняти визначення капітальних вкладень, наведені в межах як витратного, так і ресурсного підходів, то спільним у них є одне, а саме: статична, фіксована характеристика об'єкта дослідження, що грунтується на вилученні будь-якої однієї стадії руху інвестицій - початкової (грошова стадія) або проміжної (продуктивна стадія).

Найбільш плідним способом пізнання сутності капітальних вкладень як форми інвестицій є, на наш погляд, їх розгляд у динаміці, в процесі послідовного перетворення первісне акумульованих ресурсів у продукт інвестиційної сфери, відшкодування витрат і одержання доходу від реалізації продукції.

З формуванням у країні основ ринкових відносин змінюються й наукові парадигми, виникають і розвиваються суто ринкові підходи до оцінки і прогнозування форм, методів і принципів здійснення інвестиційної діяльності.

До цього напрямку можна віднести ряд статей з проблем теоретичного осмислення категорії «інвестиції» та пов'язаних із нею понять.

Так, Ю. Матькін розуміє під інвестиціями «...вкладення фінансових і матеріально-технічних засобів як у межах СРСР, так і за кордоном з метою одержання соціального, економічного й екологічного ефекту». Наведене визначення, власне, є тотожним розумінню категорії «інвестиції» в зарубіжній та сучасній вітчизняній економічній літературі.

Отже проведений аналіз свідчить про те, що інвестиції завжди були у центрі уваги, оскільки вважались найважливішим економічним явищем. Але трактування цієї категорії було різним і практично до 90-років XX століття лише в окремих роботах можна знайти визначення «інвестиція». Переважно цю категорію підмінювали назвою «капітальні вкладення».

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає еволюція поглядів на економічну сутність інвестиції?

2. Чи відрізняються погляди на значення інвестицій в розвитку економіки з розвитком економічної думки?

3. Чим відрізняються погляди на сутність інвестицій у працях меркантилістів та фізіократів?

4. У чому полягає сутність дослідження проблематики прирощення капіталу у меркантилістів? Як це пов'язано з природою інвестиційної діяльності?

5. Як розкриваються питання стимулювання державою припливу іноземних інвестицій в працях німецьких меркантилістів (камералістів)?

6. Чим характеризуються погляди А. Сміта та Д. Рікардо на природу інвестицій?

7. У чому полягають здобутки Ж.Б. Сея в розвитку інвестиційної теорії?

8. У чому полягає сутність інвестицій у працях Дж. М. Кейнса?