2. Специфічні ознаки науки та її функції.

Наука в сучасних умовах виконує низку конкретних функцій:

• Пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

• культурно-виховну – розвиток культури, гуманізація виховання і формування інтелекту людини;

• практично-діючу – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію – розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.

Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про світ, про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:

науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);

науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);

гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Спираючись на розглянуті особливості науки, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

• наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

• категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;

• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

• наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

• єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;

• наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

• задоволення певної соціальної потреби;

У процесі пізнання наукові працівники користуються певною методологією наукового пізнання, яка передбачає відповідні види наукової діяльності. Науковою діяльністю вважається інтелектуальна творча праця, спрямована на здобуття і використання нових знань.

У практиці застосовують різні види наукової діяльності:

- науково-дослідницьку;

- науково-організаційну;

- науково-інформаційну;

- науково-педагогічну та інші.

Важливим завданням наукової діяльності є формування системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе виконання трьох соціальних функцій:

- пізнавальну - задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства. З моменту свого виникнення наука веде боротьбу в галузях світогляду з теологією. Головними проблемами є: будова та виникнення Всесвіту, виникнення життя та розуму. Зі світоглядної точки зору наука як сума знань дає наукову картину світу, як цілісну систему уявлень про світ, його властивості та закономірності розвитку.

- культурно-виховну - розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;

- практично-діючу - удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва. Методи і дані науки використовуються при розробці програм спеціально-економічного розвитку.

Отже, можна сказати, що поняття науки потрібно розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов'язану з цілою системою відносин між ученими і науковими установами; по-третє, з позицій практичного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі.