Друге заняття Методичні матеріали

1. Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях французьких просвітників. XVIII ст. ознаменоване бурхливим розквітом політичного життя і політичної думки у Франції. Французькі просвітники (Гольбах, Гельвецій, Жан-Жак Руссо, Вольтер, Дідро, Монтеск'є) пропонували встановити рівність всіх перед законом, верховенство закону, народний суверенітет. Одним із засновників французького Просвітництва був Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). У праці "Про дух законів" він спробував дослідити, які фактори визначають форму держави в різних країнах.

До таких факторів він відносив насамперед клімат, рельєф місцевості, розмір території, географічне розміщення, які на його думку визначають дух народу і характер суспільного розвитку. У цій же праці Монтеск'є розвинув

сторінка 41 » Н А Г О Р У »

загальне вчення про залежність юридичних норм держави на співжиття від законів, які визначаються типом державного устрою республіканським, монархічним чи деспотичним. Усезагальні закони історії, на його думку, визначаються також комплексом соціальних факторів: виробництвом, власністю, принципами правління, звичаями і релігією. На відміну від Гоббса, Монтеск'є оголосив найважливішим Законом природознавчого права не війну всіх проти всіх, а мир. У праці "Перські листи" він висміяв форми абсолютизму у Франції. Деспотизм він проголошував типом влади, яка суперечить природі людини (праця "Про дух Законів").

У всіх типах правління Монтеск'є досліджував умови, за яких вони забезпечують особисту свободу і за яких вироджуються у деспотизм. Головна гарантія свободи - заклади, що обмежують і стримують свавілля. В демократії рушійною силою і умовою розквіту Монтеск'є визнавав мужність, під якою розумів любов до республіки, вірність кожної особи загальнодержавній справі. Відкидаючи догмати християнства, релігійний фанатизм та інквізицію, прагнення католицької церкви до світської влади, Монтеск'є розвивав концепцію функціональної ролі релігії, необхідної для підтримання громадського порядку і збереження моральності. Монтеск'є ідеалізував конституційну монархію. Ця ідеалізація, а також розвинута ним локківська теорія поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову зумовлені історичною дійсністю.

Своєрідну роль у просвітництві зіграв Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) уродженець та громадянин Женеви. Основні його праці: "Міркування про походження і причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір" та ін. Вони містять роздуми Руссо про долю особистості в тогочасному суспільстві. Джерелом протиріч цивілізації Руссо визначив соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. У праці "Про суспільний договір" Руссо доводив, що єдиною корективою до соціальної нерівності - нерівності майнової та нерівності обов'язків - можуть і повинні бути свобода та безумовна рівність юридичних прав. Основу політичного життя суспільства Руссо вбачав у суверенності народу та її неподільності, відмежовувався від принципу розподілу влади і запропонував систему постійно діючого в державі плебісциту стосовно всіх питань політичного життя. Про вчення інших французьких просвітників, зокрема Гольбаха, Гельвеція див.: Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л. Кухта. - К., 1992. - Ч. 1. - С. 67-68; Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 63-67.

Наприкінці XVIII ст. склалися умови для практичної реалізації ідей французьких просвітників. Американська війна за незалежність стала першою такою спробою. Виділяється плеяда американських політичних

сторінка 42 » Н А Г О Р У »

мислителів (Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Гамільтон, Ф. Джей). Томас Джефферсон (1743-1826) - автор проекту Декларації незалежності США, третій Президент Америки. Цей документ проголошує: природні права всіх людей на життя, свободу, власність, на безпеку і щастя, суверенітет народу, принцип розподілу властей. Вперше в історії ці положення політичної теорії покладені в основу державної політики. Іншою спробою реалізації політичних ідей була Велика Французька революція (1789-1794). Проте Франція кінця XVIII ст. виявилась ще не готовою повністю втілити великі політичні ідеї століття. Ці ідеї справили величезний вплив на наступний розвиток Європи і всього світу.

2. Філософсько-правові концепції політики в німецькій філософії XVIII- XIX ст. На рубежі XVIII-XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині, насамперед у руслі німецької класичної філософії. Політично-філософські вчення на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

Іммануіл Кант (1724-1804) - родоначальник німецької класичної філософії. Важливе місце в його теоретичній спадщині посідають праці з соціально-політичних, історичних і правових проблем: "Ідея загальної історії у всесвітньо-громадському плані", "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?", "До вічного миру", "Метафізика звичаїв". Характеризуючи свою епоху як вік просвітництва, Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв'язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Він підкреслював, що громадський устрій у кожній державі мусить бути республіканським, розуміючи під цим "устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до принципів свободи членів суспільства (як людей), по-друге, відповідно до вихідного положення про залежність усіх (як підлеглих) від одного загального законодавства і, по-третє, відповідно до закону рівності всіх (як громадян держави)". Побудову правової держави Кант вбачав не у революційних діях через насилля, а в поступальних реформах, які б перетворювали деспотичне управління в правову громадянську державу. Важливе місце у вченнях Канта посідали проблеми війни і миру. За Кантом вічний мир - це таке ж першочергове завдання всесвітньо-історичного прогресу, як і встановлення всезагального правового громадянського стану. Право він трактував як вияв практичного розуму.

Важливою ланкою в ланцюгу вчення Канта є визначення переваги моралі над політикою. Отже Кант ішов у тому самому напрямі, що і Гольбах, який сформулював ідеал політики, заснованої на моралі. Кант виділив такі головні причини, що завжди призводять до аморальності політики: захоплення чужих територій і пошук виправдань для такої політики; заперечення своєї провини

сторінка 43 » Н А Г О Р У »

у скоєних злочинах; дія за принципом "розділяй і влодарюй". Кант всебічно обґрунтовував політичну доктрину лібералізму. Проблему держави і права досліджується через призму погляду на людину як істоти розумної, внутрішньо вільної, яка в своїх вчинках керується винятково законами моралі і совісті. Ідея Канта - верховенство народу, яке тісно пов'язане з республіканською формою правління.

Еволюцію від ліберальних до консервативних ідей обґрунтовує в своєму вченні Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). На ранньому етап своєї діяльності він поділяє політичні ідеї Французької революції ("Конституція Німеччини"), а подальшому ("Філософія права") Гегель докорінно змінює свої погляди. Виводячи право із свободи волі, він просліджує процес його перетворення на закон. Свобода особи реалізується в праві приватної власності, в правовій рівності людей. Поняття "право" використовується Гегелем в наступних основних значеннях: право як свобода ("Ідея права"); право як новий ступінь і форма свободи ("особливе право"); право як закон ("позитивне право").

У гегелівському вченні трьома формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними ступенями розвитку поняття права є абстрактне право, мораль і моральність. Учення про абстрактне право включає в себе проблематику власності, договору і неправди, вчення про мораль - наміри і благо, добро і совість, вчення про моральність - сім'ю громадянське суспільство і державу. Гегель розробив свою концепцію держави на противагу, з одного боку, революційному демократизмові Руссо і якобінців, а з другого - реакційно-реставраторському державознавству, яке прагнуло абсолютизувати феодальні структури держави, позбавляло їх динамізму. Усунення теократії і забезпечення незалежності державної влади від церкви Гегель вважав одним із найважливіших завоювань нового часу.

Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Державу він вважає основою громадянського суспільства. Елементи громадянського суспільства - система потреб, відправлення правосуддя, поліція і корпорація. Структура громадянського суспільства визначається трьома станами: землевласники, промисловці (фабриканти, торговці, ремісники) і чиновники. Формування громадянського суспільства, якого не було в античності і середньовіччі, пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Гегель підмітив цей суттєвий факт новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи висвітлив щодо проблем держави, права, політики.

До теоретичних заслуг Гегеля належить також чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок і співвідношення (а не просто відмінність) соціально-економічної і політичної сфер громадянського суспільства і держави. Держава, за Гегелем, - це ідея розуму, свободи і права. Ідея держави, за Гегелем, проявляється трояко: по-перше, як безпосередньо

сторінка 44 » Н А Г О Р У »

діяльність у вигляді індивідуальної держави (мова тут йде про державний лад, внутрішнє державне право); по-друге - у відносинах між державами (зовнішнє державне право); по-третє у всесвітній історії.

Щодо політичної влади, на думку Гегеля, вона поділяється на законодавчу, виконавчу і владу господаря. Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує спадковість конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, він зазначає, що у влаштованій конституційній монархії вся об'єктивність державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне "Я хочу". Гегель відстоює принципи публічності дебатів у палатах станових зборів, свободу друку і публічних повідомлень. У цілому свій політичний ідеал - конституційну монархію - він конструює, орієнтуючись на компроміс між дворянством і буржуазією, на можливість поступової мирної зміни зверху існуючого тоді в Німеччині напівфеодального ладу буржуазії.

Характеризуючи в цілому політичні погляди Гегеля, слід зазначити, що в умовах напівфеодальної Німеччини він займав історично прогресивні позиції, обґрунтував необхідність буржуазних перетворень, розвивав помірковані буржуазні погляди, був прибічником конституційної монархії і законності, буржуазних прав і свобод, приватної власності і свободи договорів, буржуазної реформи судів тощо. Представники німецької класичної філософії зробили значний внесок у розуміння таких вузлових понять політичної думки, як "держава", "правова держава" (Кант), "громадянське суспільство", "розподіл влад" (Гегель) та ін. Їхні погляди постали як власне доктринальні виклади підвалин буржуазного права, буржуазної держави і влади. (Докладніше див.: Політологія. / За ред. О.І.Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. -С. 67-74; Основи політології: Навч. Посібник / Кер. авт. кол. Ф.М.Кирилюк. - К., 1995, - С. 31-33; Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л.Кухта. - К., 1992. - Ч. 1. - С. 69-77; Мадіссон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К. - С.57-72)