Перше заняття Методичні матеріали

1. Відродження: суть та вплив на розвиток політичної думки. В XIV-XVI ст. починаються соціально-економічні процеси, які в підсумку приводять до формування в Європі індустріального суспільства. Незадоволення католицькою церквою переросло в справжнє масове явище, яке називається Реформацією. її діячі в різних країнах (М. Лютер, Т. Мюнцер, Ж. Кальвін) сприяли зміцненню світського розуміння держави, головними цінностями якого були б свобода совісті, особи, думки та ін. Виникають ідеї рівності всіх людей перед законом. Світогляду церкви окремі мислителі цього періоду протиставляють віру в людину-творця. В політичних доктринах яскраво проявляється гуманізм. Центральною проблемою стає проблема співвідношення держави і особи. Так виникає ідеологія Відродження.

Епоха Відродження - період у культурному та ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії ХIV-ХVI ст. в інших країнах - кінець ХV-ХVІ ст.). Це період переходу від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітні риси світогляду епохи Відродження: антифеодальний в своїй основі, світський, антиклерикальний характер, звернення до культурної спадщини античності, ніби "відродження" його (звідси і назва епохи). Ідеї Відродження сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і багато в чому об'єктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося.

сторінка 38 » Н А Г О Р У »

Філософська та політична думка Відродження пройшла три періоди розвитку: гуманістичний, або антропоцентричний (середина XIV - середина XV ст.), який протиставляв середньовічному геоцентризму інтерес до людини в її стосунках зі світом; неоплатонічний (середина XV - до першої третини XVI ст.), пов'язаний з постановкою проблем буття, в тому числі соціального; натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст.), що характеризувався намаганням застосувати закони природи до пізнання соціальної дійсності. (Конкретніше див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 45- 48; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 25-30.)

Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Справедливо вважається видатним представником політичної науки епохи Відродження. Він першим почав розглядати політику як особливу сферу наукового дослідження. В історії політичної думки він увійшов передусім як автор теорії про мораль у політиці. Макіавеллі фактично вперше сформулював Ідеологію централізованої монархічної влади, і у знаменитій книзі "Государь" дав самодержцям вичерпні рекомендації щодо здобуття та утримання влади. Макіавеллі дуже болісно переживав стан державної залежності, роздрібненості і зруйнування його рідної Італії. Це відбилось і на характері його рекомендацій правителю, викладеній у цій книзі, які відображають погляди автора на проблему моралі і диктатури. "Для революційних перетворень, - пише він, - у країні пограбованій і приниженій без глави держави і без порядку демократично-легальні інститути непридатні. Вивести суспільство із кризового стану може лише диктатура вождя, диктатура неминуче правова, як тимчасовий перехідний захід до нової якості суспільства. Насильство, якщо воно застосовується один раз і на користь підлеглих, можна виправдати. Але йому немає виправдання, якщо воно застосовується систематично".

Макіавеллізм. Принципи Макіавеллі, які сам він виправдовував лише в окремих випадках і які можна зрозуміти лише в контексті його теорії диктатури як засобу революційної перебудови суспільства, потім набули рис універсальності і під назвою макіавеллізму були сприйняті найбільш реакційними політичними колами в часи фашистських, тоталітарних режимів. Макіавеллі різко пориває з теологічними уявленнями про політику та обґрунтовує її як дослідницьку науку, покликану, спираючись на фактичний матеріал, пояснювати справжній стан речей. Такий підхід не лише прогресивний, а й сміливий, ураховуючи, що творча діяльність відбувалася в умовах церковної інквізиції, що тривала.

XVI ст. в Європі стало часом виникнення нових політичних теорій. Томас Мор стає родоначальником соціалістичної ідеології. В своєрідній інтерпретації ці ідеї притаманні і поглядам Т. Мюнцера. Французький

сторінка 39 » Н А Г О Р У »

мислитель Ж. Боден сформулював ідею державного суверенітету. XVII ст. в Європі почалось голландською революцією. Знаменитий голландський мислитель Гуго Гроцій (1583-1645) вважається одним із творців концепцій "природного права" і "суспільного договору". Гроцій розуміє державу як добровільний суспільний договір вільних людей, укладений заради дотримання природних законів і загальної вигоди.

2. Просвітництво. Ранньобуржуазні ліберальні концепції політики. Проблеми держави і права в поглядах Т. Гоббса і Дж. Локка. Логічним продовженням ідей, висловлених мислителями епохи Відродження, стали суспільно-політичні погляди мислителів епохи Просвітництва, що виникло в Європі на рубежі XVII-XVШ ст. Цей загальнокультурний рух як ідеал висував утвердження на Землі "царства розуму" шляхом поширення знань, викоренення неосвіченості, неуцтва, всестороннього виховання та ін. Політичні та економічні інтереси буржуазії, яка прийшла до влади в результаті серії переможних революцій, вимагали рішучої відмови від теологічних уявлень про державу і про владу, пошуку нових підходів до дослідження їх природи і характеру, які б відповідали її ідеології. В основу цього процесу були покладені принципи раціональності (розумності), закономірності і дотримання природних, рівних для всіх і кожного прав людини. Найвідомішими мислителями епохи Просвітництва є: Т. Гоббс і Дж. Локк (Англія), Т. Джефферсон (США), Ш. Монтеск'є, Гельвецій, Вольтер, Гольбах (Франція).

Томас Гоббс (1588-1679) - один з найбільших англійських мислителів. Його погляди відобразили всю суперечливість суспільно-політичного життя Англії в післяреволюційний період. Його політичні симпатії були, скоріш за все, на боці буржуазного дворянства, яке вело боротьбу з реакційним феодалізмом і з революційною демократією. Гоббс - автор концепції громадянського суспільства. Велике протистояння політичних сил справило безпосередній вплив на зміст праць Гоббса "Філософське начало вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651). Скорочено цю працю прийнято називати "Левіафан". У праці "Левіафан" Т. Гоббс розкриває своє розуміння "природного права" і "суспільного договору. У "природному стані", в якому панує загальний страх була неминучою, на його думку, "війна всіх проти всіх". Причини такого стану криються в злих, агресивних рисах людської натури. Подібний стан він висловлює з допомогою римського вислову: Людина людині вовк". Страх смерті, інстинкт самозбереження і природний розум приводять людей до необхідності укладення "суспільного договору", вони створюють державу, добровільно відмовляючись від своїх природних прав тією мірою, якою цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Гоббс

сторінка 40 » Н А Г О Р У »

був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональними методами, вільними від будь-яких теологічних прикрас.

Джон Локк (1632-1704). Складні перипетії англійської революції завершились у 1688 р. державним переворотом, який назавжди покінчив з абсолютизмом в Англії. У цей час виходить праця Дж. Локка "Два трактати про державне правління", в якій він обґрунтовує нове розуміння "природного права" і "суспільного договору". На відміну від Т. Гоббса Дж. Локк виступив ідеологом соціального компромісу. На його думку розум людини має перевагу над його пристрастями, а тому природним станом людей є стан не війни, а миру.

Дж. Локк всебічно обґрунтовує принцип верховенства Закону. Угодою передбачено, писав він, хто б конкретно не володів верховною владою в державі, зобов'язаний управляти згідно зі встановленим постійним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпровізованих указів. Владні повноваження, вважав він, повинні бути чітко розділені: законодавча влада повинна належати парламенту, виконавча - монарху і кабінету міністрів. Суверенітет народу вище суверенітету держави. Позиція Локка по суті започаткувала ідею правової держави. Дж. Локк повністю поділяє ідеї попередників про природне право, суспільний договір, народний суверенітет, невід'ємність свобод особи, збалансованості властей та ін. Але Дж. Локк не просто відтворював ці ідеї, він їх розвинув, доповнив новими та інтегрував у цілісне політичне вчення - доктрину ранньобуржуазного лібералізму. (Докладніше див.: Основи політології: Курс лекції / Відп. ред. Б.Л. Кухта. -К., 1992.-Ч. 1.-С. 60-63).