3. Розвиток політичної думки в середньовіччі.

Основні напрями її розвитку були тісно пов'язані з соціально-структурними особливостями феодального суспільства, насамперед із засиллям католицької церкви в усіх галузях духовного життя. Вчення середніх віків мали ряд спільних рис:

• підкорення "пряме чи побічне" ідеологічним цілям церкви; поклоніння перед авторитетами й освяченою церквою книжковою мудрістю;

• абстрактно-метафізичний стиль філософствування. Учені-філософи середньовіччя займалися такими основними проблемами:

• співвідношення Бога і світу;

• релігійна віра і наукові знання;

• теологічні і філософські істини.

Розвиток політичної думки йшов двома шляхами:

• перший - пов'язаний з формуванням авторитарної королівської влади на території західних провінцій колишньої Римської імперії;

• другий - пов'язаний із формуванням абсолютистських монархій (деспотій) східного типу, що виникали насамперед на території східних провінцій колишньої Римської імперії. Цей шлях, пов'язаний передусім із феноменом Візантії, тисячолітню історію якої можна поділити на три періоди:

1. перехідний (пізньорабовласницький) - IV -VII ст.;

2. візантійське середньовіччя (VІІ-початок VIII ст.);

3. період занепаду (XIII-XVст.).

У перший перехідний період розпочинається формування візантійського типу абсолютистської держави і візантійського права, її характерною рисою було домінування сильної централізованої влади, що зближувало Візантію зі Сходом. Особливо велику роль відігравав державний апарат з його розвиненою системою бюрократії

сторінка 34 » Н А Г О Р У »

Звичаї, традиції стали тими твердими рамками, в які не вкладалося нічого нового. Вищі чиновники були відповідальні лише перед імператором, розмежування функцій чиновників не було, що вело до дублювання. Верховна влада імператора вважалося від Бога, проте це не заважало майже половині імператорів бути позбавленими престолу насильницьки.

Найяскравіше правління перехідного періоду - правління імператора Юстініана (527-565рр.). Саме він завершив роботу над кодифікацією римського права, що пояснюється нагромадженням без системи великої кількості законів, конституцій і праць римських юристів. Річ у тім, що частина їх застаріла, частина суперечила одна одній. Це вимагало впорядкування і модернізації цивільного імператорського права. Спеціально створена комісія (на чолі з Трібоніем і Теофілом) підготувала таку працю, й було прийнято Кодекс як збірку законів (імператорських конституцій), що складалися з 12 книг.

Пізніше, в XII ст., Кодекс отримав назву "Збірки цивільного права" і справив значний вплив на суспільно-політичне життя середньовіччя. Кодекс Юстініана був чинний протягом усього тисячоліття існування Візантії. Для нього характерно:

• знищення родового права;

• встановлення прав спадкування жінки;

• заборона лихварства;

• заохочення дрібної буржуазії;

• зміцнення привілеїв армії за рахунок старої аристократії.

У першому столітті нової ери в межах Римської Імперії поширюється християнство. Ранньохристиянські богослови мало цікавилися проблемами політики, вважаючи, що треба віддати "кесарю кесареве, а Богові - Боже". Однак до середини IV ст. християнство стає державною релігією Риму і християнська церква починає розробляти власні погляди на політику.

Одним із перших звернув на неї увагу видатний авторитет з питань теології, релігії і філософії Августин Блаженний (354-430 рр.). Його трактат "О граде божьем" написаний під враженням взяття Риму ордами Аларіха, в якому він розглянув погляди церкви на державу, на еволюцію людства. Він вбачав два протилежні види людської спільності: державу божу і державу земну. Постійна боротьба між ними повинна закінчитися перемогою "Божої держави". Застосування державою примусу і сили він вважав Божою карою за гріхи людей. Всяке насилля (праця "Сповідь") від насильства над дитиною в школі до державного насильства - у розумінні Августина, є наслідком гріховності людини і тому варте презирства. Він визнавав необхідність державної влади, ним же охарактеризованої як "велика розбійницька зграя". Головне в доктрині А. Блаженного - це вимога підпорядкування світської

сторінка 35 » Н А Г О Р У »

влади церкві. Для середньовіччя А. Блаженний був непересічним авторитетом з питань релігії, філософії аж до Фоми Аквінського.

Західноєвропейська думка середньовіччя немислима без імені Фоми Аквінського (1225 чи 1226-1274 рр.) Філософія Фоми Аквінського - жива філософія: до теперішнього часу вона викладається в католицьких коледжах як єдина істина. Мета головних творів ("Про владу монархів", "Про правління володарів", "Сума проти язичників", "Сума проти теології") стали свого роду енциклопедією офіційної церковної ідеології середніх віків. Мета його творів - утвердити безумовну істинність християнства доводами до читача.

У своїх доводах вік широко використовує коментарії до текстів Аристотеля, якою Фома називає Філософом, тобто він прагнув поєднати вчення Аристотеля з християнськими догмами. Ф. Аквінський визнавав природне походження держави, яка повинна служити загальному благу, але вводить різні сутності, походження (форми) і використання державної влади. Він вважав, що потрібно прагнути до такого ладу, за якого король не може управляти народом як тиран, а це можливо лише в тому випадку, коли королівська влада обмежена політичними законами. Фома Аквінський ввів у науковий обіг поняття "природний закон".

Докладніше з цих питань рекомендуємо використати такі джерела: Основи політології: Курс лекцій /Відп. ред. Б.Л. Кухта. - 2-гс вид. - К., 1992. С. 18-38. Основи політології: Навч. посібник /Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк - К., 1995. - С. 20-25. Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Г.С. Дзюбко. - К, 1993. - С. 24-27. Політологія/За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. -Львів, 1994. С. 25-40. Мадіссон В.В. та ін. Історія розпитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К., 1996. - С. 5-18.