Швидак о.М. Політологія. Практикум. Навч. Посібник. К.: нмцво, 2001. 8-23 с.

стор.:  8 » 9 » 10 » 11 » 12 » 13 » 14 » 15 » 16 » 17 » 18 » 19 » 20 » 21 » 22 » 23

сторінка 8

Тема1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯКСИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТОЛОГІЯ, ЇЇ ЗМІСТ, ОСОБЛИВОСТІ.

План

1. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики а системі суспільних відносин.

2. Політологія: предмет, методи, закони, основні категорії та функції.

3. Місце політології в системі наук про суспільство

4. Основний зміст і особливості української політології.

Ключові слова, поняття, терміни: політика, політична наука, політологія, предмет політології, методи політології, функції політології, українська політологія, українське державознавство, особливості української політології, закони, закономірності політичної науки.

Теми рефератів:

1. Основні етапи розвитку української науки про політику,

2. Головні школи та течії політичної науки Заходу.

Питання для дискусії:

1. Найсуттєвіше в політиці - це питання про державну владу. Але чи можна всі політичні відносини зводити до влади?

2. Відомо, що політика має подвійну природу: з одного боку, вона - наука, а з іншого - мистецтво. Чому?

Завдання для самостійної роботи

1. Використовуючи знання з філософії, спробуйте визначити, яка з філософських концепцій могла б служити загальною методологією теорії політики.

2. Складіть схему: "Порівняльний аналіз політологічних концепцій М. Драгоманова і В. Липинського" (Диа.: Потульницький В. Теорія української політології. - К, 1993. - С. 82-85).

Література

• Беляев Л.А. Политика и ее роль в розвитии общества // Социально-полигические науки - 1991, - №3.

• Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр произвед. - М., 1990.

• Лузан А.. Політика і суспільство (до засад політичної науки) // Політологічні читання. - 1993. - №1

сторінка 9

» Н А Г О Р У »

• Кухта Б. Л.З історії української політичної думки //Текст лекцій; Навч. посібник.- К.., 1994.

• Основи політології: Курс лекцій (Відп. ред. Б.Л. Кухта) -Львів, 1991.-Ч.1.

• Основи політології. Навч. посіб./ Кер. автор, кол Ф.М. Кирилюк -К., 1995. - С. 5-13, 14-20.

• Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. С. Дзюбка. - К., 1993. -С. 5-24, 25-35

• Політологія /За заг. ред. О. 1. Ссмківа. -2-ге вид. -Львів, 1994. - С. 9- 24, 79-122.

• Потульницький В. Теорія української політологіі. - К., 1993. - С. 17-20, 56-60, 82-85.

• Федун Л.А. О предмете и методе палитологии//Социал -пояит. науки -1991. №3. -С. 66-67.

• Степіко М., Степіко В. Політика і економіка: проблеми взаємодії // Політика і час. -1991, № 17-18.

• Рябов С.Г-Томенко М.В Основи теорії політики. Розд.1 - К, 1996. Лазаренко О В.,

• Лазаренко О.О. Теорія політології. - К., 1996. -С 8-24

• Муляр В.І. Політологія: Курис лекцій. - Житомир, ЖІТІ. -1999. - С. 5-21

• Політологічний енциклопедичний словник: Нави, посібник для студентів вищ. навч. закладів -К., 1999.

• Політологія: Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П.. Горбатенка. - К, І998.-С 5-21

• Палітологія. Підручник. За заг. ред. І.С Дзюбка, К.М. Левківського. - К..1998,-С 10-90

Методичні матеріали

1. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики в системі суспільних відносин.

Політична наука тісно пов'язана з політикою, витікає з неї, так чи інакше аналізує різні аспекти політичного життя. Термін "політика" походить від давньогр. роlis (місто-держава) та його похідних роlitike (мистецтво управління державою), роliteia (конституція). Тобто ці поняття вказують на державу як на одну з центральних категорій політики, а точніше - політичної науки, і як такі вони беруть свій початок від Платона та Аристотеля, які тісно пов'язували політику з державою. У більш загальному вигляді політика - це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі зустрічаємо і більш конкретні визначення політики, а саме, що це сфера відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема здобуття, утримання і використання державної влади.

На різник етапах, розвитку суспільствознавства помітний внесок у

сторінка 10

» Н А Г О Р У »

дослідження політики внесли Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Токвіль, М. Вебер і багато інших мислителів минулого. Західна політологія розглядає три послідовні сфери, в яких політика являє інтерес для політолога:

• політика, що визначається як курс, на основі якого приймаються рішення, заходи щодо формування і вдосконалення завдань;

• політика, яка розуміється як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення ведуть боротьбу за здобуття державної влади;

• політика, яка розглядається більш широко, а саме як мистецтво управляти людьми.

Суспільство як об'єкт політики являє собою органічну єдність, а не механічну сукупність усіх сфер суспільного життя. Ця єдність народжується насамперед взаємопроникненням економіки і політики. Визначальну роль в їх єдності посідає економіка, яка виступає щодо політики її матеріальною основою. Політика проявляє себе або повинна проявляти як свідоме використання економічних законів. Звідси можна зробити важливий висновок про те, що політик повинен знати ці закони, оскільки "ми можемо стільки, скільки знаємо" (Ф. Бекон). Лише та політика реалістична, яка відображає нагальні інтереси трудящих, насамперед виробників матеріальних благ. Без правильного політичного підходу до економічних проблем жоден клас, жодна соціальна група, політична партія, "партія влади" чи будь-кого не утримає свого панування. Водночас політичний підхід не означає штучної політизації економіки. Його сенс полягає, принаймні, у двох аспектах:

забезпечити її науковий аналіз з точки зору об'єктивних законів суспільного розвитку, а не окремих, нехай і найвидатніших, особистостей чи груп людей; дотримання громадянської відповідальності за вирішення економічних питань.

Тим самим політика виступає засобом вирішення економічних питань в умовах переходу до цивілізованих ринкових відносин. Порушення вказаних вимог неодмінно призводить до негативних наслідків, затягування процесу виходу із гострої економічної кризи, в якій опинилася наша країна. Передусім ніяк не визначимося, кому віддати перевагу в наділені владними повноваженнями. Практика підтвердила порочність гасла "політика - командна сила". Віра у всесилля політики веде до суб'єктивізму, свавілля, авантюризму, більше того, до політичних провалів.

Політична боротьба, що нині точиться у верхніх ешелонах влади української держави навколо втілення радикальної економічної реформи, приватизації та ін., - закономірне явище. Вона є відкритою, відбувається на очах у широких мас. Відкритість допоможе знайти істину. Люди повинні

сторінка 11

» Н А Г О Р У »

знати, як робиться політика. Справді, "політика повинна бути справою народу".

Доречно нагадати, що протягом кількох десятиліть політичне керівництво колишнього Союзу не було зацікавлено в тому, щоб люди розуміли, як "робиться" політика. Це не могло не призвести і призвело до відчуження широких мас від політики, політичної влади. Політичні рішення, які вироблялись у верхах, сприймались людьми як такі, що пройняті непересічною мудрістю вищого керівництва. Насправді ж у цих рішеннях містилася чимала частка волюнтаризму, суб'єктивізму, а часто й некомпетентності. Поряд з економікою більш чи менш істотний вплив на політику справляють інші фактори: культура, мораль, традиції, географічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні умови та ін.

Політика як наука і як мистецтво. Політика виступає одночасно і як наука, і як мистецтво політичного керівництва. Як наука політика виходить із законів суспільного розвитку, із суворого наукового аналізу суспільно-політичного життя й, отже, невіддільна від теорії, яка відображає ці закони і служить методом аналізу дійсності. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною соціальних процесів. Вона пов'язана насамперед з умінням політика працювати з людьми і полягає в його здатності вибрати форми участі мас у політичному житті, які відповідали б даному етапу суспільного розвитку і рівню її політичної культури і політичної свідомості. Характер, зміст і результати діяльності політика, політичного лідера, його успіхи і невдачі залежать від багатьох факторів, і насамперед від рівня його підготовки, знань, досвіду, інтуїції, кваліфікації, ідейних і політичних орієнтацій, від уміння і здатності аналізувати і прогнозувати хід подій.

Політика - творення цілісне, органічне. В ній немає якихось самостійних, відокремлених сфер чи компонентів, які існують незалежно одна від одної. І мова йде не лише, наприклад, про єдність зовнішньої і внутрішньої політики, а й про такі її аспекти, як науково-технічна політика, екологічна, військова, культурна, національна і т. д., які взаємопов'язані і взаємозумовлені конкретно історичною системою економічних інтересів і відображають складний і суперечливий вузол суттєвих завдань і проблем.

Для того, щоб скласти більш чи менш повне уявлення про політику, слід керуватися принципами її наукового визначення. До таких принципів належать такі:

• єдність соціально-класового і загально-людського. Згідно з цим принципом загальнолюдські інтереси в умовах цілісного і взаємозалежного світу вище соціально-класових, а кожна класово орієнтовна дія в середині країни чи на міжнародній арені тільки тоді національна, коли вона відповідає національним і загальнолюдським інтересам;

сторінка 12

» Н А Г О Р У »

• принцип демократизму. Його суть полягає в тому, що кожний громадянин повинен бути поставлений у такі умови, щоб він міг брати участь і в обговоренні законів держави, і у виборі своїх представників, і в проведенні державних законів у життя. Демократизм - необхідна умова, подолання відчуження людини від політики;

• гуманізм політики. Політика, повинна базуватися на одному з основних, загальнолюдських ідеалів - соціальній справедливості;

• моральність політики. В наші дні, в умовах плюралізму, особливу значущість набуває моральність політики, її етичний характер. При вирішенні конфліктів не можна допускати збройного втручання, не випробувавши політичних методів.

Риси політики. Політика - це: сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення й протиборства; спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, значущому й обов'язковому; рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть реалізувати свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; засіб єдності і цілісності суспільства; чинник становлення людини як вільної, унікальної і не повторної (див.: Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Т.С. Дзюбка. - К., 1993. - С.50).

У політиці виділяють чотири рівні суб'єктивності:

• цілісна, організована, велика суспільна група. Йдеться про групу людей, яка утворилася на основі етнічної або соціально-класової диференціації. Це може бути нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо;

• організація великої суспільної групи. Це державні інститути, партії, профспілки, народні фронти, жіночі й молодіжні рухи та ін. Такі організації відіграють роль зачинателів, керівників і виконавців політичної діяльності, а також виступають як безпосередній суб'єкт політики;

• органи й ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень і діяльності. Особливе значення мають і центри організацій;

• конкретний індивід. Він є найбільш повним, багатим і неповторним виявом суб'єкта політики. Ним може бути і визначна особа, і звичайна людина як талановита, так і посередня. Важливо, щоб цей індивід впливав на політичні процеси (Див.: Політологія. За ред. О.І. Семківа, 2-е видання, зі змінами. Львів, 1994. - С.14).

2. Політологія: предмет, методи, закони, основні категорії та функції.

Щодо генези науки про політику, то згідно з реально існуючими писемними джерелами знання про політику як цілісна політична думка налічує близько двох з половиною тисячоліть, а на Сході, в Стародавньому Китаї та деяких

сторінка 13

» Н А Г О Р У »

інших країнах - ще більше. Проте - підкреслюють українські вчені-політологи Ф.М. Кирилюк, В.Г.Антоненко - у найрозвиненіших формах знання про політику виникає в європейському обширі, точніше - з політичної думки античного світу. Виникнення професійної політичної думки було зумовлене кількома факторами:

• перший - настійна об'єктивна потреба, в науковому пізнанні політики, її раціональної організації, ефективному управлінні державою;

• другий - розвиток самого політичного знання в процесі руйнування початкового синтезу філософського, наукового та емпіричного знання про політику, поділ політичного знання на філософський і науковий рівень на функціональній основі;

• третій - загальний процес становлення наукового знання світу й суспільств, коли диференціація єдиного філософського знання про природу людини та устрій суспільного життя спричинила необхідність наукового висвітлення суті політики й влади, їхньої ролі та функцій;

• четвертий фактор стимулював і стимулює постійний пошук пізнання політичних подій неполітичними і ненауковими засобами. Тому виникнення науки про політику - це не тільки науковий процес, а й значне культурне явище. (Див.: Основи політології: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К.: - 1995. - С. 6).

У зарубіжній і вітчизняній політологічній літературі існують різні точки зору щодо визначення предмета, місця і ролі політології в системі наук про суспільство. Одні автори розглядають політологію як науку про політичну діяльність узагалі, тобто про всі процеси, що відбуваються в політичній сфері життя суспільства. Інші - поняття "політологія" і "політична наука" розрізняють. За прийнятою зарубіжною і вітчизняною термінологією, політологія і політична наука синоніми. На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних політологів, політична наука складається із чотирьох частин: політичної філософії, вчення про політичні інститути, політичної соціології і міжнародної політики. При цьому політична філософія є осьовою для всіх інших суспільних наук.

Своєрідність політології полягає у тому, що всі соціальні явища і процеси вона розглядає відносно політичної влади. Без влади не може бути політики, оскільки саме влада виступає засобом її реалізації.

Об'єктом політології є політичні відносини в суспільстві, політичне життя суспільства в найрізноманітніших її проявах. Сфера політичних відносин, політичного життя набагато ширша за те, що можна було б назвати суто політичним, тобто питання про владу. Сюди включають як процеси Розвитку і функціонування влади, так і те, що є об'єктом політичного впливу - економічні, соціальні і духовні інтереси. Тобто сфера політичних відносин

сторінка 14

» Н А Г О Р У »

- це сукупність усіх об'єктів політичної діяльності. Тому політичні відносини є об'єктом вивчення не лише політології, а й філософії, соціології, права, історії та інших наук. Але кожна із цих наук має свій предмет у вивченні даного об'єкта.

Предмет політології - об'єктивні закономірності виникнення і еволюції політичних інтересів, поглядів і відносин людей, становлення, розвитку і змін політичної влади, закономірності політики і політичної діяльності, розвитку політичного процесу. У вітчизняних підручниках з політології зустрічаємо і більш широке визначення її предмета. Так, О.І. Семків, говорячи про предмет політології як самостійної наукової дисципліни, вказує, що вона містить в собі політичну теорію, історію політичної думки, науку про владу, політичні партії, громадські організації та суспільно-політичні рухи, інститути демократії і політичні режими, дослідження відносин між соціальною структурою суспільства, з одного боку, і політичною поведінкою його складових - з іншого (див.: Політологія / За ред. О, І. Семківа. - 2-е вид. - Львів, 1994. - С. 17). І. С. Дзюбко та інші політологи окреслюють таке коло основних проблем, що становлять предмет політології (Див.: Політологія: Курс лекцій / За ред. І.С. Дзюбка. - К., 1993, - С. 17): влада і владні відносини в суспільстві; закони та принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем та їх елементів; механізми дії й форми вияву закономірностей вдіяльності особистості, соціальних груп, класів, націй і держав; політична поведінка та пов'язані з нею проблеми цілей і засобів, лідерства та ін.; політична культура та політична свідомість; світовий політичний процес. Саме ці проблеми з певними, здебільшого незначними варіаціями, лежать в основі університетських курсів політології в країнах Заходу.

Виходячи із наведених визначень предмета політології, можна виділити такі Його структурні елементи: держава та її органи; партії, громадські об'єднання, організації і рухи; засоби масової інформації; політична діяльність усередині країни і на міжнародній арені; особа як об'єкт і суб'єкт політичної діяльності.

Закони політології. Політологія спирається на певні закони політичного житія суспільства. Політологія вивчає передусім закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Таким, наприклад, є загально соціологічний закон історичного прогресу - розширення сфери політичного життя та підвищення її ролі в суспільстві, закон посилення ваги в історичному процесі, в розвитку демократії, самоврядування, а також закони різних сфер суспільного життя, зокрема ті, що розкривають роль економіки стосовно політики, та ін. (див.: Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 10-11). Сукупність кількох законів становлять закономірність.

сторінка 15

» Н А Г О Р У »

Система закономірностей політології. Політологія має свою систему закономірностей, що характеризують найсуттєвіші тенденції розвитку і використання політичної влади. Л.А. Федун ці закономірності поділяє на три основні групи залежно від сфери їх прояву (див.: Федун Л.Л О предмете и методе политологии // Социал.-полит, науки. -1991. - № 3. - С. 66-67).

Перша група закономірностей - це політнко-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічним базисом і політичною владою як елементом надбудови. Найважливіші закономірності цієї групи були відкриті К. Марксом і Ф. Енгельсом: "Політична влада є лише народженням економічної влади" (К. Маркс). Ця думка є правильною і для сучасних суспільств, вона широко використовується західними політологами. Аналіз кризового становища в нашій державі підтверджує, що економічні інтереси є соціальною причиною політичних дій (лібералізація цін, приватизація, що нерідко переходить у прихватизацію"). Водночас політична влада володіє відомою самостійністю, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Разом з тим самостійність політичної влади не можна абсолютизувати. Спроби за допомогою адміністративного примусу "обійти" економічні закони неодмінно ведуть до відходу від поставленої мети, негативно відображаються на життєвому рівні громадян.

Друга група - політико-соціальні закономірності. Вони характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи. Основною закономірністю системи політичної влади є зміцнення стабільності. Ця закономірність у різних системах політичної влади реалізується по-різному. Наприклад, авторитарна система для зміцнення стабільності об'єктивно вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насильства. Демократична система - навпаки, передбачає розподіл влади (законодавчої, виконавчої, судової, опору на принципи зацікавленості і згоди. В радянській політології ця закономірність не отримала певної розробки. Тому, коли ми сьогодні зіткнулися з кризою системи влади, виник справжній Дефіцит наукових ідей щодо стабілізації політичної ситуації.

Третю групу закономірностей можна умовно назвати політико-психологічними. Вони відображають взаємовідносини між особистістю і владою. Найважливішою закономірністю цієї групи є досягнення і утримання влади політичним лідером. Ця закономірність вперше була сформульована Н. Макіавеллі.

Основні категорії політології. Категорії - це загальні поняття науки про політику, вони невіддільні від законів. У них розкриваються необхідні зв'язки, фундаментальні положення науки, суттєві елементи її структури. Категорії - найбільш загальні, фундаментальні поняття науки, що відображають істотні

сторінка 16

» Н А Г О Р У »

сторони її предмета, розкривають необхідні зв'язки, "вузлові пункти" науки. Категорії можна класифікувати в трьох вимірах:

1. 1. Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і свідомості: політичні відносини; політична теорія; політичне життя; політична психологія.

2. 2. Категорії, що розкривають взаємозв'язок і взаємодію політики і суспільства: держава; громадянське суспільство; політична влада; політичний режим.

3. 3. Категорії, що розкривають систему відносин "людина - політика": політична участь; політична активність; політична індиферентність; політична культура.

Автори видання: Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995 поділяють категорії політології на чотири групи: загальні, структурні, функціонування та розвитку. Загальні - політика, влада, демократія, свобода, українська національна ідея, український менталітет і т. п.

Найважливіші категорії структури - політична система, політична організація, політична партія, громадсько-політичний рух та ін. До категорій функціонування належать такі, як політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична боротьба та ін. Категорії розвитку включають політичну революцію, контрреволюцію, еволюцію та ін. (див.: там же.-С. 11-12).

Методи науки про політику. При вивченні політичних явищ і процесів політична наука використовує різноманітні методи дослідження, аналізу й прогнозування. Зважаючи на величезні масштаби соціальної практики, що входять у сферу науки про політику, остання використовує практично всі методи соціальних наук: правові, соціологічні, історичні, математичні, загальнологічні (аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання). Проте загальною методологічною основою досліджень залишається діалектико-матеріалістичний метод. При дослідженні сучасних політичних ситуацій неможливо ігнорувати його основні положення: про конкретно-історичний підхід до аналізу явищ дійсності, визначення впливу економічної сфери на пояснення політики, її суті та ін. Існують такі методи, використання яких у сукупності перетворює науку про політику, на самостійну дисципліну. Серед методів дослідження політичних явищ і процесів політична наука найбільш широко використовує такі:

Системний метод. Йому політологи надають особливої пізнавальної цінності. Системний метод передбачає комплексний аналіз найскладніших механізмів функціонування політичних систем як цілісностей (наприклад,

сторінка 17

» Н А Г О Р У »

капіталістична система, політична система США та ін.); підсистем як частини глобальних систем (партійна система, система місцевого самоуправління та ін.); елементів політичної системи (політична партія, громадяни тощо), а також при аналізі таких проблем, як політичні інтереси, національні інтереси, політичні рішення.

Історичний метод відіграє важливу роль у науковому пізнанні реальних політичних систем, політики і політичних явищ. Він передбачає вивчення історичних процесів і історії політики, причин тієї чи іншої будови і функціонування політичних систем. Суть історичного методу полягає в тому, щоб, розкриваючи діалектику реальних діалектичних процесів, трактувати політичні системи, інститути і процеси не як незмінні, а в їх конкретному історичному взаємозв'язку, з точки зору їх генезису в минулому і тенденцій розвитку в майбутньому. Історизм як методологічний принцип поєднує в собі історичний погляд на речі й історичний метод їх пізнання.

Біхевіоральний метод. Суть цього методу полягає в способі аналізу історичних явищ через поведінку індивіда і груп при виконанні ними певних політичних ролей. Можна констатувати, що біхевіоральний метод дослідження ще дуже слабко використовується у вітчизняній політології, і не лише тому, що має певні недоліки, а більшою мірою через те, що в недалекому минулому, в радянський період, вони недооцінювались, оволодіння ними вважалося справою нереальною.

Кількісні методи, які виходять з того, що політичні явища можуть і повинні піддаватися виміру. Найпопулярніші такі три методи кількісного характеру: а) статистичні; б) анкетні дослідження та опитування; в) лабораторні експерименти (особливо у сфері міжнародної політики). Перевага цих методів полягає в тому, що дослідник має справу з матеріалом, який можна математично формалізувати, виявити тенденції розвитку, зробити політичні прогнози, змоделювати політичні ситуації.

Порівняльні методи більш традиційні. Вже Аристотель користувався ними. Ці методи орієнтують на розкриття і порівняння загальних рис політичного життя різних країн, народів, епох, оскільки відмінність між історично різнотипними політичними системами можливі лише у випадку існування у них певних загальних, системних ознак, на основі яких можливі порівняння їх індивідуальних рис, виявлення специфіки політичного життя у всій її різноманітності. Тобто ускладнення політичних процесів у сучасному світі, різноманітність політичних форм можна осмислити на теоретичному рівні лише за умови їх порівняння і зіставлення, побудови аналітичних порівняльних моделей, що класифікують і групують політичні явища за певними критеріями і ознаками.

Основні функції політології. Функції (від лат. functio - виконання,)

сторінка 18

» Н А Г О Р У »

здійснення). Функції сучасної політології поділяються на основі цілого ряду ознак. Так, в енциклопедичному словникові з політології подані дві провідні групи функцій сучасної науки про політику (див.: Политология: Энцикл. словарь. - М., 1993. - С. 269; Основи політології: Навч. посібник / кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 13). У цілому прагматичні функції політології, - як зазначає О.І. Семків, - можна поділити натри основні групи: політико-організуючі (регулювання й управління політичним життям); політико-формуючі (політичне формування особистості, колективу, суспільства); політико-експериментальні (раціональна організація політичних експериментів) (див.: Політологія / За ред. О.І. Семківа. -2-ге вид. -Львів, 1994. - С. 22).

Політологія виконує в житті суспільства такі функції: теоретико-пізнавальну, завдяки якій розкривають об'єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку, труднощі, протиріччя в житті суспільства, оцінюють політичні ситуації; методологічну, за допомогою якої розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку більш часткових політичних теорій і для інших соціальних наук (держави і права, політичної соціології та ін.); аналітичну, що дозволяє аналізувати, оцінювати результати діяльності держави, партій та інших елементів політичної системи суспільства; регулятивну, яка допомагає забезпечувати вплив людей і організацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях; прогностичну, за допомогою якої здійснюються передбачення політичних процесів, своєчасне коригування політики; світоглядну, яка дозволяє правильно оцінювати співвідношення загальнолюдських і класових інтересів, визначати своє місце в політичному житті суспільства, оцінювати вплив ідеології на політичну реальність, формування світоглядної позиції громадян. Як бачимо, політологія займає важливе місце як в теоретичному осмисленні, так і в практичному функціонуванні суспільства.

Тепер визначимо політологію як навчальну дисципліну. Політологія являє собою цілісну, логічно обґрунтовану сукупність знань про політику і політичну владу, політичні інтереси, відносини, свідомість, про політичні процеси, культуру і діяльність людей, організацію політичного життя суспільства і відповідних політичних систем.

сторінка 19

» Н А Г О Р У »

Політологія як наука і навчальна дисципліна

вставить картинку

сторінка 20

» Н А Г О Р У »

3. Місце політології в системі наук про суспільство.

Політична наука розвивається в тісній взаємодії з іншими соціальними науками. Всі соціальні науки об'єднує загальний об'єкт дослідження - політичне життя суспільства в усій багатоманітності її конкретних проявів. Філософія розглядає найбільш загальні питання політики, дає її філософське обґрунтування. Філософське обґрунтування політики використовується політологією для визначення методології і світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів. Із економічної теорії політологія черпає матеріали для: виявлення економічних основ розвитку політичних процесів; показу зв'язків між сферою економіки і організаційно-управлінською сферою політики; виявлення економічної обґрунтованості соціальної політики держави.

Економічна теорія, обґрунтовуючи політичні процеси, дає змогу бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Політологія дає наукове обґрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Правова наука (наука про державу і право) вивчає правові механізми розробки і реалізації політичних рішень. Тісний взаємозв'язок правової і політичної наук обумовлений тим, що без системи політичної влади соціальні норми і відносини не можуть набути загальнообов'язкового характеру. В той же час політична влада не може нормально функціонувати без правового оформлення. Можна з упевненістю стверджувати, що без даних юридичної науки, політологічний аналіз неможливий. Такі ж тісні зв'язки існують у політології з історичною наукою. Принцип історизму нині не заперечується практично ніким. Знання історії тієї чи іншої країни, її соціальних і політичних інститутів, політичної боротьби дозволяє правильно зрозуміти специфіку сучасних політичних відносин. Соціологія - найбільш політична з усіх наук про суспільство. Не випадково в системі соціології виділяють такі субдисципліни, як соціологія політики, соціологія держави, соціологія влади, соціологія політичних відносин. Із соціології політологія черпає дані про функціонування суспільства як цілого, груп, що входять в його систему, про особистості, класові, національні, загальнолюдські інтересу. Політологія порівняно нова дисципліна, межі якої визначити досить складно. Все ж політична наука і політична соціологія, маючи спільне, різняться за своєю специфікою, роллю в системі наук про суспільство. Класичний метод розмежування політичної науки та політичної соціології запропонували американські соціологи Р. Бендікс та С.М. Ліпсет. На їх думку, наука про політику походить від держави і вивчає її вплив на суспільство. Політична ж соціологія йде від суспільства і вивчає як суспільство впливає на державу, тобто на формальні інститути, що служать поділу та здійсненню влади.

Польський політолог Єжі Вятр вважає цю думку американських учених

сторінка 21

» Н А Г О Р У »

непереконливою. Він розглядає політичну теорію як складову частину соціології політичних відносин (див.: Вятр Е. Социология политических отношений. - М., 1979, - С. 23, 32). Українські вчені І.С. Дзюбко, П.А. Циганков вважають, що політична наука має відношення до всіх явищ і сфер суспільного життя.

Можна назвати й інші соціальні науки - антропологію, демографію, етнографію, які також тісно взаємо перехрещуються своїми проблемами з наукою про політику. Політологи використовують дані формальних наук -логіки, теорії систем, статистики, кібернетики. Такий широкий спектр політології дозволяє їй: виявляти умови, принципи консолідації суспільно-політичних сил; розробляти основні напрями, форми і методи демократизації політичної системи; знаходити найбільш правильні шляхи переходу до правової держави і самоуправління; визначати найбільш оптимальні шляхи подолання національно-етнічних конфліктів, національно-державного влаштування суспільства; досліджувати теоретичні і практичні аспекти політичної культури громадян, визначати шляхи і форми виховання людей у дусі соціально-політичної відповідальності; виявляти оптимальне співвідношення загальнолюдських і національних державних інтересів у міжнародних відносинах; визначати форми і методи реалізації міжнародного досвіду з прав і свобод громадян щодо нашої країни (див.: Политология: Курс лекций / Под ред. А. В. Миронова. - М, 1993. - С. 7, 8).

4. Основний зміст і особливості української політології.

а)Предмет і основні етапи розвитку української політології. Щодо визначення предмета української політології існує кілька різних точок зору. Пропонуємо дві з них. У курсі лекцій (Теорія української політології. - К., 1993). В. А. Потульницький дає таке визначення: "Предметом української політології є українська держава у широкому розумінні цього слова. Завданням цієї науки є вивчення різноманітних теорій української державності, дослідження історичних етапів її становлення в контексті зовнішньополітичних відносин України з іншими народами і країнами, сутності українського народу як окремої етнокультурної одиниці, його соціальної, національної і територіальної диференціації, визначення етнополітичних і етнопсихологічних рис українського народу та його сусідів, різноманітних можливих форм федерації і найбільш прийнятних і сприятливих для України як незалежної держави зовнішньополітичних блоків у контексті геополітики та ін." (с. 17).

У посібнику "Основи політології" (Кер. авт. кол.Ф.М. Кирилюк) зроблено висновок про те, що предметом української політології є сутність, форми, закономірності й випадковості політичного життя українського суспільства, політика й політична система України в їх

сторінка 22

» Н А Г О Р У »

історичному розвитку (с. 14). У цих підручниках дано визначення основних етапів розвитку української політології. В. А. Потульницький уперше вводить періодизацію української політичної науки, виокремивши чотири основні її етапи, які розміщуються за хронологічним порядком: 1) дореволюційний (1848-1917); 2) міжвоєнний (1918-1939), 3) післявоєнний (1945-1991); новітній (1992-...). Автори ж підручника "Основи Політології..." Ф.М. Кирилюк, В.А. Антоненко та інші (К., 1995) запропонували розглядати сім основних етапів розвитку української науки про політику, додавши до названих такі: 1) період Київської Русі; 2) козацько-гетьманський (від кінця XV ст. до другої половини XVIII ст.); дворянський (кінець XVII ст. - перша половина XIX ст.). Про характеристику етапів української політології див, В.А. Потульницький. Теорія української політології: Курс лекцій. - К., 1993. - С. 18-20, а також розд. 2; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С.14-16.

б) Основний зміст української політології. Зміст будь-якої науки визначається насамперед системою її структурних елементів. Професор Ф.М. Кирилюк запропонував структуру політології, яка складається з трьох основних розділів: 1) загальна теорія, в основі якої має лежати філософія політики, теорія політичних систем, політики та влади; 2) українська політологія; 3) прикладна політологія. На нашу думку, така її структура переважно відповідає сучасним вимогам. Основний зміст української політології включає: дослідження та пояснення суті інституціональних форм політики і влади, їхніх функцій, політичних систем і структур, політичної організації суспільства, політичних процесів, типологій влади, методів і цілей політики, теорії внутрішньої і зовнішньої політики і т. ІЦ До змісту української політології органічно входять: історія становлення й розвитку вітчизняної політичної думки, теорія української національної державності, проблеми національної свідомості й самосвідомості українського народу, його політичної культури, українська національна ідея, українські політичні традиції, політичні портрети видатних політичних діячів та вчених політологів України (див.: Основи політології: Навч, посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк - К., 1995. - С. 16-17).

в) Основні особливості української політології. Характеристику особливостей знаходимо в указаній праці (с. 17-18). Автори виокремлюють дві особливості української політології. Перша особливість полягає в тому, що протягом усієї історії вітчизняна політична думка розвивалася самобутньо на основі своїх демократичних традицій, на українському соціально-політичному й національному ґрунті. Друга особливість української політології полягає в тому, що українська політична наука взагалі й

сторінка 23

» Н А Г О Р У »

державознавство особливо впродовж тривалого часу розвивалися в єдиному руслі з польським і російським державознавством, оскільки Україна входила до складу Польщі та Росії, й політичні системи цих держав, їхні системі освіти природно впливали на формування поглядів, концепцій і політичної культури українських політологів, філософів, істориків. Й за цих складних умов українська політична думка розвивалася більш самобутньо.

г) Основні завдання української політології. В умовах становлення політології як науки в умовах розбудови суверенної української держави логічно виникає питання, а навіщо її вивчати. В найбільш загальній формі відповісти на це питання можна таким чином. Навчаючи мистецтву володіння політикою, мистецтву володарювання, політологія допомагає формувати політичну культуру народу, створювати громадянське суспільство, таке необхідне для забезпечення прав і свобод людини. Будучи частиною демократичної освіти, вона стоїть на сторожі становлення і збереження гуманізму, людяності у відносинах між державою і суспільством, між суспільством і особою.

Політологія має і велике виховне значення. Американські вчені X. Юлоу і Д. Марг вважають, що політична наука несла і продовжує нести головне навантаження у вихованні майбутніх громадян. Досвід останніх років політичного життя України показав: активність громадян в управлінні справами суспільства і держави стримується політичною неосвіченістю, наївністю, нерідко відсутністю політичної культури, що дозволяє різнім політичним силам маніпулювати суспільною свідомістю, використовувати активність народу для задоволення своїх політичних амбіцій. Коли сучасна людина не цікавиться політикою, політика цікавиться нею.

Знання про політику необхідні кожній людині, тим більше, майбутньому спеціалісту - вчителеві, який прагне зрозуміти свої потреби у суспільстві. Завдання полягає в тому, щоб сформувати таку людину, яка б свідомо і добровільно, належним чином могла виконувати свої професійні обов'язки, а також уміла за допомогою набутих знань захистити не лише свої законні права та інтереси, а й тих, хто працює поруч, тобто розуміти, що політологія носить і свою частку в підготовку інтелігенції, яка б володіла сучасним Цивілізованим демократичним мисленням.