Європейська валютна одиниця
До механізму Європейської валютної системи входили три елементи: європейська валютна одиниця ЕКЮ, режим спільного плавання валютних курсів - "європейська валютна змія" та механізм кредитування.
ЕКЮ - європейська валютна одиниця, яку підтримував кошик національних валют країн, і частка валют у кошику ЕКЮ залежала від частки країн у сукупному ВВП держав - членів ЄЕС, їхнього взаємного товарообігу та участі у короткострокових кредитах підтримки. Тому найбільш вагомою складовою ЕКЮ - приблизно 1/3 - була німецька марка. Валютний кошик ЕКЮ та режим "європейської валютної змії" зменшували валютний ризик, будь-який банк міг "контролювати" ЕКЮ, додаючи або вилучаючи з неї валюти за згодою клієнта. Але через деякий час з'явилися розбіжності між ринковими та центральними курсами кожної валюти в ЕКЮ і у вересні 1993 р. згідно з Маастрихтською угодою абсолютна вага валют в ЕКЮ була заморожена, але відносна вага коливалася залежно від ринкового курсу валют. На відміну від Ямайської валютної системи, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його як реальні резервні активи. Так, наприклад, емісія ЕКЮ була частково забезпечена золотом. Із цією метою було створено золотий фонд за рахунок об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС. Механізм емісії ЕКЮ не давав змоги перетворити цю валюту на реальний платіжний та резервний засіб. Його головний недолік був у тому, що основні фактори, які впливали на обсяг емісії - ціна на золото, курс долара - не піддавалися регулюванню і це призводило до неконтрольованих коливань емісії далеко від реальної потреби в ЕКЮ, так як емісія ЕКЮ забезпечувалася на 50 % національними валютами країн ЄЕС, а на 50 % - золотодоларовими резервами цих країн.
До механізму обмінних курсів ЄВС входили загальні правила проведення валютних інтервенцій з метою підтримки валютних курсів країн-учасниць, формування режиму взаємозалежних курсів власних валют, створення резервної валюти та резервних валютних фондів. При цьому вперше механізм спільного "плавання" і ЕКЮ були включені в одну систему. Як наслідок - збільшилися джерела засобів для проведення валютних інтервенцій, можливі межі коливання курсів національних валют були встановлені в межах ±2,25 %. Дуже часто інтервенції проводилися водночас банками країн, курси валют яких досягли протилежних допустимих меж взаємних відхилень. Банк сильної валюти купував слабку, а банк слабкої валюти продавав сильну. Проте купівля сильної валюти означає для країни зі слабкою валютою затрату валютних резервів, що змушує посилювати грошово-кредитну політику. Ця система надавала односторонню перевагу країнам із сильною валютою.
Введення механізму підтримки валютних курсів та системи валютних інтервенцій сприяло створенню системи коротко-і середньострокового кредитування, до якої входили такі елементи:
- система кредиту типу "своп" між центральними банками, курси валют яких досягли допустимих меж;
- надкороткостроковий кредит ЄФВС і ЄВІ в середньому на 45 днів із правом пролонгування на 3 місяці;
- валютний кредит центральних банків строком на 3 місяці з правом дворазового подовження. Ці кредити надавалися автоматично;
- середньострокові фінансові кредити (від 2 до 5 років) для вирівнювання платіжного балансу. Ці міждержавні кредити країна-член могла отримати лише з дозволу Ради міністрів ЄЕС за умови проведення конкретної стабілізаційної програми та використання кредиту частинами.
Пізніше, фонди коротко - та середньострокового кредитування були перетворені на Європейський валютний фонд, який замінив Європейський фонд валютної співпраці. Також було створено додатковий кредитний механізм з метою вирівнювання диспропорцій економічного розвитку країн-членів у таких двох формах:
а) спільні позики країн ЄЕС на світовому ринку для кредитування країн-членів зі значним дефіцитом платіжного балансу;
б) було введено новий інструмент спільноти (НІС) з березня 1979 р. для довгострокового кредитування інвестицій у сфері енергетики, телекомунікацій, а також для малих та середніх підприємств.
Для найменш розвинутих країн - членів ЄЕС надавалися пільги, субсидії, кредити Європейського інвестиційного банку.
До найбільш реальних досягнень ЄВС доцільно віднести створення ЕКЮ, якій вдалося отримати окремі риси світової валюти, але не вдалося стати нею повною мірою, режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів, міждержавне та елементи наднаціонального регулювання економіки.
Валютні курси
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування. Існує кілька видів котирування валют: пряме, непряме, спот-курс, крос-курс, форвард-курс (рис. 6.13).
Рис. 6.13. Види валютних курсів
Якщо одиниця іноземної валюти виражається у національній валюті, то йдеться про систему прямого котирування. Система прямого котирування валютних курсів застосовується в більшості країн.
При системі непрямою (зворотного) котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю одиниць іноземної валюти. Ця система котирування застосовується в Англії, де один фунт стерлінгів оцінюється в іноземних валютах. Історична традиція непрямого (зворотного) методу котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках на початок XX ст. становила майже 80 %. На сьогодні окрім англійського фунта стерлінгів непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австралійський і новозеландський долари, евро.
Спот-курс - це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення товарної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди.
Форвард-курс -так званий попереджувальний, тимчасовий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладення угоди.
Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти.
Сучасний етап грошово-валютних відносин характеризується такими режимами регулювання валютних курсів: плаваючий, фіксований, змішаний.
Плаваючий валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку. Режим плаваючого валютного курсу найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, виваженої макроекономічної політики держави.
Фіксований валютний курс передбачає встановлення твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними фінансовими органами. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країнах кризових явищ, при нестабільній економіці, високих темпах інфляції тощо.
Змішаний валютний курс встановлюється на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядовими фінансовими органами. Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Його метою є запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу, тобто встановлення так званого курсового "валютного коридору."
Зазвичай встановлюються валютні курси продавця - вищий і покупця - нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.
Рис. 6.14. Функції котирування валют
Що ж лежить в основі визначення валютних курсів?
За часів золотомонетного стандарту валютний курс визначався золотим паритетом, тобто співвідношенням золотого вмісту (масштабу цін) грошових одиниць відповідних країн і міг коливатися залежно від попиту й пропозиції, але лише в межах золотих точок.
Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношення паритетів купівельної спроможності різних валют. Купівельна спроможність грошей - це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одну грошову одиницю в певній країні.
Найпростішим і поширеним способом визначення паритету купівельної спроможності валют є зіставлення цін стандартного однойменного набору ("кошика") товарів і послуг у національних валютах різних країн за формулою:
де КС - купівельна сила валют; Р*, Р* - рівень цін у відповідних країнах за "7-й період.
Поряд з вказаним методом існує і метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрату країнах, що зіставляються: рівень заробітної плати, норма позичкового процента, рента, рівень продуктивності праці тощо. Цей метод певною мірою абстрагується від кон'юнктурних коливань цін і дає змогу врахувати довго- та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Він також відрізняється своєю стабільністю, оскільки базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні і найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.
З валютним курсом тісно пов'язана конвертованість валют.