15. Система «Золотого стандарту»

Виникнення світового ринку як підсистеми господарства, пов'язаної з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну, стимулювало перетворення грошей у валюту (національну, іноземну та міжнародну), виокремлення валютно-фінансових відносин у відносно самостійну сферу, найважливішими елементами якої е національні, регіональні та світова валютні системи.

Світова валютна система — це інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Головним завданням цієї системи є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередковування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці. Ця динамічна, еволюційна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин та їхніх інституцій.

Система золотого стандарту

Історично першою світовою валютною системою у строго науковому значенні цього поняття була система золотого стандарту, або золотого монометалізму. Елементи системи золотого стандарту існували у Великій Британії ще наприкінці XVIII — на початку XIX ст., проте як власне світова система вона остаточно сформувалася у другій половині XIX ст. і дістала юридичне закріплення на міжнародній конференції в Парижі 1867 р.

Дещо пізніше цю систему прийняли Німеччина (1871— 1873 рр.), Франція (1878 р.), Японія (1897 р.), у Росії її було введено в 1895—1897 рр. унаслідок грошової реформи, здійсненої тогочасним міністром фінансів графом Вітте. Реформа Вітте сприяла зміцненню грошово-фінансової системи країни і стала свого роду взірцем для грошової реформи в СРСР у 1922— 1924 рр., коли введення в обіг так званого золотого червонця дало змогу за короткий період повністю подолати інфляцію, підвести надійну фінансову основу під нову економічну політику.

Головні ознаки системи золотого стандарту: функціонування золота як грошей; фіксація золотого вмісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотомонетної форми золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й нарівні з розмінними паперовими грішми — на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. їхня відмінність полягала в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу переважало.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота — його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їхню повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту була надто жорстка, недостатньо еластична, дорога, залежна від видобутку монетарного золота. Найбільша її вада полягала в тому, що функціонування золотого стандарту перешкоджало проведенню окремими державами власної валютно-грошової політики. Безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотого запасу, а це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання.

Зазначена вада була надто відчутною під час підготовки та ведення країною воєнних дій, оскільки існування золотого стандарту ставало на перешкоді застосуванню поширених методів їх фінансування шляхом додаткової емісії паперових грошей та монети зації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному банкові тієї чи іншої країни. Намагання країни фінансувати свої воєнні витрати шляхом емісії паперових грошей і водночас дотримуватися їх конвертованості в золото було нереальним завданням, і тому США відмовилися від системи золотого стандарту під час Громадянської війни, а європейські країни та Росія — під час Першої світової війни.

Вади золотомонетної форми, з одного боку, і прагнення до валютно-фінансової стабільності, з іншого, спричинили перехід до модифікованої форми золотого стандарту — золотодевізного (золотозливкового), суть якого полягала в тому, шо поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе національні валюти ряду західних країн, зокрема Великої Британії, Франції, Бельгії та Нідерландів. На відміну від класичного золотого стандарту валюти цих країн обмінювалися вже не на будь-яку кількість золота, а на золоті зливки не менш як 12,4 кг кожний.

Систему золотодевізного стандарту було інституціоналізовано рішенням міжнародної Генуезької конференції, шо відбулася в 1922 р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн Заходу функціонували в режимі золотого стандарту.

Остаточний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" — економічної кризи 1929— 1933 рр. і в перші після кризові роки. З великих промислово розвинутих країн спочатку Англія у 1931 р., а потім у 1933 р. США внаслідок загострення до краю суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення мусили відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей у золото. В 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція.

Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Нідерланди та Швейцарія. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, чим підривалися внутрішні основи функціонування золотого стандарту.

Причини цих дій не пов'язані безпосередньо з кількісною невідповідністю між централізованими запасами золота і масою грошових знаків, що перебували в обігу, як це здається на перший погляд. Якщо в 70-х роках XIX ст. в умовах повнокровного функціонування золотого стандарту централізовані запаси монетарного товару становили в низці провідних країн 35—45 % загальної суми паперових грошей, то в період структурних перетворень грошової системи, про які йдеться, забезпеченість золотом паперового обігу була не нижчою. В 1929 р. така забезпеченість досягла в Англії 41 %, Франції — 60 %, США — майже 100 %. В 1937 р., після скасування в цих країнах обміну паперових грошей на золото, цей показник дорівнював відповідно 122 %, 74 %, 230 %.

З огляду на це стає зрозумілим, що скасування обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу, що фактично означало крах золотого стандарту й у сфері валютних відносин, зумовлене іншими причинами. Головна з них — загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморе гул яторах, в економічну систему, що регулюється державою. Така трансформація відбувалася на основі теоретичних рецептів, розроблених Дж. М. Кейнсом у 30-х роках минулого століття. Відповідно до цієї трансформації змінилася і система валютно-фінансових відносин.