Регулювання офіційної облікової ставки

Дисконтна, або облікова, ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій,

переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою.

Офіційна дисконтна ставка є орієнтиром для ринкових ставок по кредитах. За допомогою маніпуляцій з офіційною дисконтною ставкою центральні банки впливають на стан не тільки грошового, але і фінансового ринку в цілому.

Як правило, у законах про центральний банк передбачено лише саму можливість установлення нижніх і верхніх меж офіційної облікової ставки і не зазначені конкретні кількісні обмеження. У зв'язку з цим центральний банк цілком автономний у своїх діях і може виходити зі сформованої на даний момент обстановки в економіці і грошово-кредитній сфері.

Розвиток операцій на відкритому ринку

Відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента, а також операції з рефінансування.

Операції центрального банку на відкритому ринку передбачають безпосередній вихід суб'єкта регулювання на грошовий ринок. Вони можуть проводитися в той момент і в таких розмірах, які викличуть необхідну реакцію ринку.

Як інструмент регулювання, операції на відкритому ринку є передбачуваними, що й визначає зростання потенціалу їх використання як чинника впливу на грошовий обіг, але при цьому звужуються можливості довгострокового антиінфляційного впливу.

Операції на відкритому ринку збільшують (під час купівлі цінних паперів) або зменшують (під час продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи загалом, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок - на розмірі грошової маси.

Операції на відкритому ринку використовуються центральними банками всіх розвинутих країн, але в різних масштабах. Існує низка перешкод для їхнього інтенсивного використання, серед яких: відсутність фондового ринку цінних паперів і коштів для проведення операцій у необхідних розмірах.

У світовій практиці при регулюванні пропозиції грошей використовуються операції купівлі-продажу цінних паперів та операції рефінансування.

Прямі операції (outright transaction) - це купівля та продаж на фондовому ринку цінних паперів (ЦП) з метою збільшення або зменшення пропозиції грошей. Ці операції можуть проводитися як на первинному ринку (шляхом випуску або придбання безпосередньо в емітента цінних паперів), так і на вторинному. На первинному ринку операції здійснюються зазвичай за недостатньої розвину-тості фондового ринку. З його становленням і розвитком основний акцент переноситься на вторинний ринок, що забезпечує центральним банкам більшу гнучкість у виборі часу та обсягів операцій.

Згідно з міжнародною практикою до категорії операцій РЕПО (repurchase agreement) належать як власне операції РЕПО (пряме та зворотне - геро і revers repo), так і операції кредитування під заставу цінних паперів (collateralized lending/loans). У першому випадку це купівля-продаж цінних паперів із відповідним переходом права власності на них від продавця до покупця, у другому - позика під заставу ЦП, де право розпорядження ними обмежене через відсутність переходу права власності. Вибір правової форми проведення операції РЕПО визначається специфікою національного законодавства та практикою, що склалась у тій чи іншій країні.

З економічної точки зору всі ці операції є грошовим кредитом під забезпечення цінних паперів, тому в рамках даної статті операції РЕПО віднесено до операцій рефінансування банків, за якими цінні папери використовуються як застава.

Проте існують деякі особливості щодо пріоритетності того чи іншого виду операцій центральних банків. Це залежить від тилу фінансової системи країни - орієнтованої на фондовий ринок або банкоцентричної.

У країнах, фінансові системи яких орієнтовані на фондовий ринок (СІНА, Канада, Японія, Великобританія), грошово-кредитне регулювання центральними банками здійснюється в основному за допомогою прямих операцій (табл. 10.1).

Центральні банки країн із банко-центричним типом фінансової системи (країни єврозони, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія) пропозицію грошей здебільшого регулюють через операції рефінансування банків. Пряма купівля або продаж цінних паперів центробанками цих країн здійснюється дуже рідко, як правило, у надзвичайних ситуадіях. Наприклад, Європейський центральний банк востаннє використовував їх у вересні 2001 р., після терактів у США.

Таблиця 10.1

основні операції центральних банків провідних країн світу при проведенні грошово-кредитної політики

Країна	Прямі операції	Емісія власних цінних паперів	РЕПО	Ломбардні кредити
Японія	Так	Так	Так	Так
Канада	Так	Ні	Так	Так
Великобританія	Так	Ні	Так	Ні
США	Так	Ні	Так	Ні
Країни єврозони	Так	Так	Так	Так
Ісландія	Ні	Ні	Так	Так
Норвегія	Ні	Ні	Так	Так
Швеція	Ні	Ні	Так	Так
Швейцарія	Ні	Ні	Так	Так
Данія	Ні	Так	Ні	Так

Про надання переваги тим чи іншим видам операцій при проведенні грошово-кредитної політики свідчить аналіз структури активів центральних банків. У країнах, фінансові системи яких орієнтовано на фондовий ринок, основну частку активів центробанків становлять боргові цінні папери: у США - 88 %, Канаді - 85, Японії - 60 %. Основна частка активів центральних банків країн із банкоцентричною фінансовою системою - це кредити фінансовим установам: в Ісландії - 83 %, Швеції - 62, Швейцарії - 84, країнах єврозони - 77 %. Має певні особливості й застосування тих чи інших видів цінних паперів в операціях центральних банків при регулюванні пропозиції грошей.

В операціях прямої купівлі-продажу цінних паперів центробанки надають перевагу тим із них, які мають вищу ліквідність і характеризуються незначними ризиками. Враховуючи ці критерії, більшість центральних банків зупинила свій вибір на державних цінних паперах. Так, серед боргових ЦП в активах центробанків країн, які, регулюючи пропозицію грошей, використовують пряму купівлю-продаж ЦП, основну частку становлять державні боргові зобов'язання, зокрема у США - це тільки боргові цінні папери уряду. У більшості країн, що розвиваються, на вибір саме державних цінних паперів при здійсненні операцій їх прямої купівлі-продажу впливає ступінь розвинутості фондового ринку. Як правило, ринок корпоративних ЦП цих країн ще недостатньо розвинутий, щоб можна було ефективно проводити грошово-кредитну політику, зокрема він не формує справедливої ціни на акції та облігації.

На відміну від операцій прямої купівлі-продажу ЦП, в операціях рефінансування центральні банки поряд із державними широко використовують корпоративні цінні папери (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

види цінних паперів, які використовуються в операціях центральних банків провідних країн світу

Країни	Державні цінні папери	Цінні папери урядових агентств	Іпотечні цінні папери	Цінні папери фінансових інститутів	Інші корпоративні цінні папери	Іноземні цінні папери
Операції РЕПО
Країни євро зони	Так	Так	Так	Так	Так	Ні
Ісландія	Так	Так	Ні	Ні	Ні	Ні
Швеція	Так	Так	Так	Ні	Ні	Ні
Швейцарія	Так	Так	Так	Ні	Ні	Так
Японія	Так	Ні	Ні	Ні	Ні	Ні
Великобританія	Так	Так	Ні	Так	Ні	Так
США	Так	Так	Ні	Ні	Так	Ні
Застава за ломбардною позикою
Країни євро зони	Так	Так	Так	Так	Так	Ні
Данія	Так	Так	Так	Ні	Ні	Ні
Ісландія	Так	Так	Ні	Ні	Ні	Ні
Швеція	Так	Так	Так	Так	Так	Так
Швейцарія	Так	Так	Так	Так	Так	Так
Японія	Так	Так	Ні	Ні	Так	Так
Пряма купівля або продаж
Японія	Так	Ні	Ні	Ні	Ні	Ні
Великобританія	Так	Так	Ні	Так	Ні	Ні
США	Так	Так	Ні	Ні	Так	Ні

Це пояснюється тим, що більшість операцій є короткотерміновими - здебільшого на один-два тижні або й на один день (операції овернайт). Проводяться вони з метою зменшення коливання ліквідності та зниження дефіциту грошових коштів при завершенні розрахунків платіжних систем наприкінці кожного робочого дня. На такому короткому часовому проміжку фінансові ризики, навіть в операціях із корпоративними цінними паперами, мінімізуються.

Широке використання центробанками країн єврозони, Ісландії, Норвегії, Швеції та Швейцарії в операціях рефінансування корпоративних цінних паперів пояснюється особливістю фондового ринку цих країн. Він в основному представлений облігаціями банків та акціями підприємств. Наприклад, у Німеччині корпорації рідко емітують облігації, їх частка у загальному обсязі боргових зобов'язань є незначною - близько 2 %.

Центральні банки країн єврозони використовують корпоративні цінні папери при регулюванні грошово-кредитного ринку тому, що, на відміну від США, мають доступ до ринку ЦП компаній як фінансового, так і нефінансового секторів.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Тому центральний банк може впливати на розмір грошової маси та на рівень ринкової процентної ставки.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

1. Динамічні - спрямовані на зміну обсягів резервів, коли центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, щоб стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу та стримати зростання платоспроможності попиту, сприяє підвищенню рівня процентної ставки та зменшенню інфляції.

Якщо центральний банк розміщує цінні папери безпосередньо в банківській системі, зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база залишається сталою. Все це зменшує грошову пропозицію.

У разі продажу цінних паперів небанківським учасникам фондового ринку зменшуються резерви комерційних банків і одночасно зменшується їх депозитна база,

2. Захисні - спрямовані на відшкодування впливу на монетарну базу інших факторів. У цьому випадку центральний банк купує цінні папери, чим збільшує грошову масу в обігу.

Об'єктом операцій на відкритому ринку здебільшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості.

Переваги операцій на відкритому ринку порівняно з іншими засобами грошово-кредитної політики такі:

повний контроль з боку центрального банку над обсягом і часом проведення операцій;

можливість точного визначення обсягу проведення операцій від дуже малих до значних обсягів продажу або купівлі цінних паперів;

легко піддаються коригуванню, якщо центральний банк виявить, що при проведенні грошово-кредитної політики і зроблено помилку і пропозиція грошей, наприклад, занадто збільшилася внаслідок завеликого обсягу придбаних цінних паперів;

можна швидко зреагувати і виконати зворотну дію, тобто продати певну кількість цінних паперів.