
- •5. З агальна характеристика політико-правової ідеології Стародавньої Греції
- •6. Вчення Платона про державу і право
- •8. Загал. Хар-ка політичної і правової думки в Старод Римі.
- •9 Політико-правова ідеологія раннього християнства
- •10. Вчення Цицерона про державу і право
- •11. Політико-правові погляди Аврелія Августина
- •12 Загальна характеристика політико-правової думки західно-европейського середньовічного суспільства.
- •17. Основні напрями політико-правової ідеології в період утворення централізованої держави
- •18. Політична концепція - "Москва - третій Рим ".
- •19. Політична думка в Україні за литовсько-польської і польсько-литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.).
- •21. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі
- •22. Політичні і правові ідеї Реформації Мартін Лютер та Жан Кальвін
- •23. Вчення Жана Бодена про державу
- •24. Ідеальний державно-правовий устрій«Утопії» Томаса Мора та «Місто Сонця» Том-мазо Кампанелла
- •25. Теорія природного права: зміст та загальна спрямованість.
- •26. Вчення Гуго Гроція про державу і право
- •27. Політико-правове вчення Томаса Гоббса
- •28. Вчення Дж. Локка
- •29. Ідеї про державу і право Петра Могили
- •30. Вчення про державу і право в Росії в перід укрілення абсолютизму. Симеон Полоцький.
- •31.Погляди на державу і право ф. Прокоповича . Йог ідея філософа на троні.
- •32. Політико-правові ідеї Української гетьманської держави (17 -18 століття)
- •34.Політико -правове вчення ш.Монтеск`е.
- •35.Політико -правове вчення Жан Жак Руссо
- •36.Політико -правове вчення сша в періодборотьби за незалежнысть.
- •42 Політико-правове вчення марксизму
- •43 Органічна теорія Спенсера
- •44 Теорія насильства Гумпановича
- •45 Вчення р. Ієрінга
- •53.Політико-правова ідеологія націонал-соціолізма
- •54.Теорія бюрократії Макса Вебера.
- •56. Теорія еліт г. Моска
- •57. Нормативна теорія права Ганса Кельзена.
- •58. Сучасні теорії природного права: феноменологізм.
- •58, 59, 60, 61. Сучасні теорії природного права
- •58, 59, 60, 61. Сучасні теорії природного права
- •62. Соціологічна юриспруденція.
19. Політична думка в Україні за литовсько-польської і польсько-литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.).
Цей був період литовсько-білорусько-українського співжиття. Литва виступає збирачем розрізнених білоруських та українських земель. Політичний устрій Литовської держави був подібним до Київської. Великі князі Литви на українських землях діяли за принципом: "Старовину не рушити, нового не вводити", сприяючи тим самим реставрації деяких форм державно-політичного устрою Київської Русі та певній автономії земель. Правові відносини регулював Литовський статут, складений на основі "Руської правди". Українська аристократія інтегрувалася до правлячої верхівки і брала участь у діяльності великокнязівської влади на рівних правах з етнічними литовцями.
Інша ситуація склалася на землях, які після падіння Галицько-Волинського князівства опинилися під владою Польщі. Нова влада тут намагалася обмежити права української шляхти, керуючись релігійними відмінностями. Замість удільних князівств вводились воєводства як територіально-адміністративні одиниці. Православній шляхті заборонялось обіймати адміністративні посади.
Люблінська унія політично об'єднала Литву й Польщу в одну федеративну державу - Річ Посполиту і українські землі, які знвходились у складі литовської держаси, булт інкорпоровані у склад Речі Посполитої. Так завершується литовсько-руський період в історії України, який є перехідним між княжою і польсько-козацькою добою. Перехідна, оскільки вона знаходилася між княжим періодом і майбутньою козацькою добою. Ряд істориків називають цей перехідний період в історії України як єдиний, коли панував справжній феодалізм з феодальною пірамідою влади.
Знаходження українських земель у складі Речі Посполитої мало негативні і позитивні наслідки. Польща стала коридором для проникнення на українські землі культурних впливів Західної Європи та зв'язків цих земель із країнами Заходу. Сотні молодих нащадків давніх князівських та боярських родів почали здобувати освіту в європейських університетах, використовувати та поширювати набуті знання в Україні.
З середини XV ст. Київ стає центром раціоналістично-гуманістнчного руху, що охопив українсько-білоруські землі Великого князівства Литовського. Для піднесення політичної ролі Києва певну роль відіграло культурне відродження. Другим центром суспільно-політичного, культурного життя України тих часів була Галицька земля, міста Львів, Перемишль та ін. Географічне розташування, тісні зв'язки з західно-європейською культурою, поступове утвердження католицизму сприяли поширенню ідей гуманізму.
Найбільш помітними особистостями цього часу, представниками реформації раннього гуманізму слід назвати С. Оріховського, Х. Філалета, І. Вишенського.
20. Загальна х-ка політично-правової ідеології епохи Відродження і Реформації. Формування буржуазного світогляду
Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін "Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги "Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське, японське Відродження тощо).
За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив суть Відродження: "Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини... Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися”.
Чому саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її виникнення?
В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи (слово "банк” походить від італійського "банко” - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості - з'являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало до 100 чоловік.
Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи особисту свободу, втрачали земельний наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і селяни поповнювали нову верству - найманих робітників, що зазнавали жорстокої експлуатації (робочий день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований аванс господар мав право покарати на ув'язнення).
Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії - складна економічна база (торгові, банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах встановилося республіканське правління. У той же час і економічне, і політичне життя того часу характеризувалося великою нестабільністю: можна було швидко розбагатіти, але так само швидко і позбавитися всього (загибель торгових кораблів, неплатежі боржників, політичні перевороти і т.ін.). Це породжувало особливу психологію, коли гроші не накопичувалися, а витрачалися безоглядно.
Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з'являється інтеліґенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов'язана з традиціями народної культури.