11. Політико-правові погляди Аврелія Августина

Видатним християнським мислителем того періоду і найвідомішим з-поміж отців церкви був Аврелій Августин (354-430). належали такі твори, як «Сповідь», «Про Трійцю», «Про державу Божу». Остання праця вважалася головним твором мислителя, де містилися його історико-філософські й політико-правові погляди.

На думку Августина, всі люди в усі часи переділялися на два розряди: тих, які наділені здатністю жити по-своєму, по-людському, і тих, які живуть згідно з Богом. Ці два розряди, відзначав філософ, ми назвали двома градами - град Божий (церква) і град земний (держава), тобто двома суспільствами людей, з яких одному визначено вічне царювання з Богом, а іншому - піддатися вічному покаранню з дияволом.

Протиставлення двох градів-суспільств повинно було обґрунтувати зверхність церкви над державою. Августин учив, що земна держава є творінням людським, її мета - тимчасова, вона створена насильством і тримається примусом, що державна влада, спираючись в організації суспільства на низькі інстинкти людини, є пануванням зла і гріха; що держава, яка ставить своїм завданням тільки задоволення земних цілей, позбавлена правди і нічим не відрізняється від зграї розбійників.

Тільки держава Божа, тобто церква, володіє істинною правдою, і лише в ній здійснюється загальне прагнення до єдності й миру. Церква мандрує по землі, маючи мету на небі, вона і зараз є Царством Небесним. Тільки їй пасує визначення держави, дане Цицероном, бо тільки в церкві - право й загальна користь, істинна справедливість, мир і спокій; тільки держава Божа організує суспільство, спираючись на надію спасіння душі для досягнення вічного щастя на небі.

12 Загальна характеристика політико-правової думки західно-европейського середньовічного суспільства.

Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі етапи:

I. Ранньосередньовічний (кінець V - середина XI ст.) Цей період характеризується тим, що держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, і незабаром розпадаються на окремі політичні утворення.

II. Етап розвитку середньої доби Середньовіччя (середина XI - кінець XV ст.) Для цього періоду характерні централізовані станово - представницькі монархії;

III. Етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст.) Державність цього періоду характеризується переважно абсолютними монархіями.

Упродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною: духовна чи світська. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської -М. Подуанський, А. Данте.

17. Основні напрями політико-правової ідеології в період утворення централізованої держави

2. Основні напрями політичної і правової думки в період створення Російської централізованої держави.

Розвиток Русі був призупинений феодальною роздробленістю, а потім татаро-монгольським ігом майже на два з половиною сторіччя. Причини біди, яка підкорила російський народ та його боротьба проти загарбників стають основними темами літописних творів. Серед них можна виділити "Повість про розорення Рязані Батиєм” та "Задонщину” великого князя Дмітрія Івановича та його брата князя Володимира Андрійовича”, яка більше відома як "Задонщина”. У цих творах досить впевнено відчувається вплив, ідейний зміст та літературна форма "Слово про полк Ігорів”. У повісті головна причина трагедії в Рязані – небажання володимирського князя допомогти рязанському, тобто у подрібненості землі російської. "Задонщина” описує Куліковську битву 1380 р., яка була початком визволення Русі від татаро-монгольського іга. Особливо підкреслюється той факт, що перемога – це здобуток єднання всіх сил землі російської, тому в "Задонщині звучить заклик до об'єднання усіх земель російських. Цей заклик є звертанням до московського царя, тому що автор вважає Москву центром об'єднання російських земель заради волі та визволення. Роль, яку виконала Москва у вигнанні татаро-монголів посилила прагнення російських народів до об'єднання і як центр визвольної боротьби стає силою, яка забезпечує об'єднання цих земель в єдину державу. Проте ця ситуація загострила проблему внутрішньої подрібненості і боярства, тому на перший план у ці часи виходять внутрішньополітичні задачі на відміну від зовнішньополітичних, які домінували раніше. Ці соціальні конфлікти між прихильниками та супротивника створення єдиної держави і стали визначати основний напрямок розвитку російської політичної ідеології XV – XVI ст.

Посилення влади великих московських князів, успіхи політики об'єднаних російських земель та боротьби проти казанських ханів нашли свій відгук в тому, що Іван ІІІ прийняв титул "самодержець Всія Русі”, а потім "государ Всія Русі”, влада якого має божественне походження. Таке явне визнання зростаючого впливу Москви, яка була головою Російської держави як незалежної держави, відобразилося у цілому ряді творів політичної літератури: "Повість про флорентійський собор”, "Послання про Мономахів вінець”, "Сказання про князів Володимирських”. Ці твори були пов'язані загальною ідеєю величі московських царів., які були на думку авторів нащадками римського імператора Августа і отримали царські відзнаки (скіпетр, державу та корону) від візантійського імператора Костянтина Мономаха. Ця версія також відображається у теорії "Москва – третій Рим” ченця Філофея на початку XVI ст.

Російська політична думка у XI – XVI ст. прошла великий шлях розвитку. ЇЇ характерними рисами було практико-політична направлення, прагнення відповідсти на основні питання свого часу, показати шляхи їх вирішення. Характерним було також своєрідне поєднання релігійних ідей та світської аргументації у політичних творах.

У розвитку російської політичної думки цього часу можна виділити два загальних етапи: XI – XIII та XIV – XVI ст. На першому етапі головною була увага до зовнішньополітичних проблем – ідею незалежності Російської держави можна прослідити від "Слова про закон та благодать”. Органічно пов'язана з нею була і тематика феодальної подрібненості та єднання землі російської. Узагальнило ці проблеми у своєму змісті "Слово про полк Ігорів”. На другому етапі після визволення від татаро-монгольського іга, здолання феодальної подрібненості на першому плані постають внутрішньополітичні проблеми. Зі зростаючою силою розвиваються ідеї сильної самодержавної влади, яка ламає усі види опозиції (боярську, церковну, народну), посилення самодержавної влади царя, що нав'язує кріпацтво і запроваджує активну незалежну політику для укріплення своєї незалежності та могутності.

Історичні умови розвитку країни народжували і підтримували ідею державної влади, яка стоїть високо над народом. Необхідність захисту, а потім і визволення Русі від іноземних загарбників, суперечки удільних князів, жорсткі форми феодального кріпацтва – все це сприяло становленню та укріпленню самодержавія царів. Феодальна церква також досягла гарантій стосовно церковного майна та, в цілому, підтримувала самодержавність. В теоріях того часу чітко була виражена точка зору на царську владу як на дещо НЕЗІБЛЕМОЕ та поверхістотнє. Модифікацією цієї точки зору, яка виражала крайню ступінь відчуження, були і царистські ілюзії селянських рухів XVII ст.