58. Сучасні теорії природного права: феноменологізм.

Розвиток державно-правової думки другої половини ХХ – ХХ ст.. у Західній Європі характеризується плюралізмом державно-правових концепцій, серед яких теорії юридичного і соціологічного позитивізму, психологічна теорія права, органічна теорія держави, теорія відродженого природного права, правової держави, доктрини технократії, а також антидемократичні політико-правові вчення.

Юридична наука стверджує, що природно-правовою можна вважати будь-яку доктрину, в основі якої лежить теза про існування незалежних від держави норм і принципів, що втілюють розум, справедливість, об’єктивний порядок цінностей, мудрість Бога, які мають пряму дію і є директивними для законодавця. Існує кілька варіантів природного права: теологічний варіант природного права – це звернення до Бога; світський варіант – це звернення до природи взагалі і природи людини зокрема. 

За теорією природного права право природне і право позитивне протиставляються. В природному праві визначається примат суб’активного права над об’єктивним, тобто права людини визначають примат права влади, а не навпаки; механізм позитивного права діє навпаки: влада визначає об’єм суб’єктивних прав людей, встановлюючи закон. Свої права індивід отримує від держави, в їх природа є патерналістською.

Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології бувЕдмунд Гуссерль. Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєюсвідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки.

Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер, Моріс Мерло-Понті та інші — Поль Рікер,Еммануель Левінас, Дітріх фон Гільдебранд.

У своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб'єктивним — свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. Хоча феноменологія прагне бути науковою, вона не намагається вивчати свідомість із точки зору клінічної психології чи неврології. Замість цього за допомогою систематичних міркувань вона ставить собі метою визначити суттєві властивості структур свідомості та проявів свідомості.

Багато важливих для феноменології концепцій Гуссерль запозичив у роботах та лекціях своїх учителів Франца Брентано таКарла Штюмпфа. У Брентано Гуссерль взяв важливе поняття інтенціональності — думку про те, що свідомість завжди є усвідомленням чогось. Об'єкт усвідомлення називають інтенціональним об'єктом. Він може виникати в свідомості різним чином: як сприйняття, спогад, знак тощо. Хоча всі ці різні інтенціональності мають різні структури і вони є про щось різним чином, об'єкт усе ж відбудовується в свідомості як той самий ідентичний об'єкт.